Екологія - Васюкова Г.Т. - 4.1. Соціоекологія - наука про структуру і закони функціонування соціоекосистем. Поняття соціоекосистеми

План:

• Соціоекологія - наука про структуру і закони функціонування соціоекосистем. Поняття соціоекосистеми

• Історія взаємовідносин людського суспільства і природи. Чотири етапи розвитку глобальної соціоекосистеми нашої планети

• Класифікація і структура соціоекосистем Функціонування соціоекосистем. Залежність соціоекосистем від речовинно- енергетичного балансу

• Соціоекосфера. Вчення Вернадського В.І. про ноосферу Роль соціоекології в розвитку соціологічної культури

4.1. Соціоекологія - наука про структуру і закони функціонування соціоекосистем. Поняття соціоекосистеми

З середини 70-х років 20 - го століття стала розвиватися, як окрема екологічна дисципліна, соціоеклогія. Це було зумовлено тим, що антропогенне забруднення природи істотно порушило природні процеси в біосфері, що стало загрожувати здоров'ю і самому життю людей.

На нашій планеті виникла нова система "суспільство - природа" — глобальна соціоекосистема, яка розвивається не за природними чи суспільними, але притаманними тільки їй соціоекологічними законами. Для того щоб уміти керувати розвитком цієї соціоекосистеми, слід вивчити не лише окремі її компоненти, як це роблять традиційні науки, але і взаємодію їх всередині системи, всю систему в цілому. Отже, потрібна нова комплексна наука, спроможна узагальнювати географічні, біологічні геологічні, медичні, економічні, соціальні, юридичні, технічні та інші аспекти взаємодії суспільства і природи, на системному рівні вивчати планетарну соціоекосистему та регіональні й локальні соціоекосистеми, з яких вона складається як цілісний об'єкт. Такою інтегральною міждисциплінарною наукою про соціоекосистеми та їх оптимізацію в останні десятиріччя стала соціоекологія, тобто екологія людського суспільства.

Соціоекологія - наука, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і природи, і розробляє наукові основи гармонізації цієї взаємодії.

Соціоекологія є теоретичною базою усіх практичних заходів з охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.

Для вирішення глобальної суперечки міжлюдським суспільством та природою потрібна переорієнтація всієї системи природокористування на нових наукових засадах. Вони повинні ґрунтуватись на необхідності досягнення компромісу між соціальними і економічними потребами суспільства та можливостями біосфери задовольнити їх без загрози для свого нормального функціонування.

З погляду системного підходу, соціоекологія - наука про соціоекосистеми, їх структуру і закони функціонування.

Таким чином, об'єктом вивчення соціоекологіі є соціоекосистеми.

Соціоекосистеми - це територіальні системи, що охоплюють визначені групи суспільства з усіма продуктами виробничої діяльності і навколишнє середовище в межах більш-менш автономно керованих адміністративно - господарських одиниць різноманітного рангу.

4.2. Історія взаємовідносин людського суспільства і природи. Чотири етапи розвитку глобальної соціоекосистеми нашої планети

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.

Перший період (давній) - включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до ЗО —35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від ЗО до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.

Перший давній період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та дуже незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

Другий період (агрокультурний) —включає рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV - XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним і локальним.

Слід зазначити, що в перші два періоди одним з найважливіших факторів впливу людини на природу був вогонь - використання штучно створених пожеж для полювання на диких звірів, розширення пасовиськ, підсічно-вогневого засобу землеробства. Випалювання рослинності на великих територіях заподіяло першої непоправної шкоди біосфері, призвело до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому. Внаслідок цього виникли перші локальні та регіональні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі. Надалі розвиток цивілізацій супроводжувався дедалі тяжчими екологічними кризами.

Третій період (індустріальний) (XVIII ст. - перша половина XX ст.)- час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.). Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних, за своїми екологічними наслідками, світових війн, хижацької експлуатації всіх ресурсів природи. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.

Четвертий період - (сучасний) (останні 50—55 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх геосфер. Чисельність людства в 1999 р. досягла 6,0 млрд. чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля. Оскільки екологічна криза екосфери планети в останній, четвертий, період розвивалася нерівномірно - залежно від обсягів впливу різних антропогенних факторів, її тривалість умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап (1945-1970 pp.) характеризується нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

Другий етап (1970—1980 pp.) позначився бурхливим розвитком екологічної кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це — етап дуже широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та виникнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за спасіння життя на планеті.

Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) характеризується зміною ставлення людей на планеті до природи, всебічним розвитком екологічної освіти в усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникненням величезної кількості "зелених" (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону природи. На цьому етапі також почалася демілітаризація в найбільш розвинених країнах.

В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу.

Якщо 20 років тому на Землі щоденно зникав один вид тварин, то нині, заданими Всесвітнього фонду охорони живої природи, - один вид на годину. Основна причина — винищення тропічних лісів (на Філіппінах і Мадагаскарі вони зникли майже повністю, страшними темпами знищуються в Амазонії). Лише за четвертий період (з 1950 р.) зникло понад 40 видів птахів та 40 видів ссавців (тільки в межах Східних Карпат зникло майже 20 видів). У Червону книгу України сьогодні занесено понад 800 видів тварин і рослин, тобто вони знаходяться під загрозою знищення.

Величезної шкоди завдає всій живій природі хімізація сільського господарства (в ґрунти щорічно вноситься понад 300 млн. т мінеральних добрив і близько 4 млн. т. пестицидів). За останні десятиріччя дуже зросла кількість вживаних людством мінеральних добрив та пестицидів (інсектицидів, фунгіцидів, гербіцидів), а врожайність неухильно знижується, й ґрунти виснажуються достану повної деградації, набагато десятиріч втрачаючи родючість. Крім того, отрутохімікатами в світі щорічно отруюються понад 2 млн. чоловік (і ця цифра зростає), а в результаті спровокованої людиною еволюції сотні видів комах та, так званих, шкідливих рослин, грибів, гризунів пристосовуються до отрутохімікатів, стають стійкими до них. Яскравий приклад - колорадський жук, який щорічно в усьому світі завдає збитків набагато сотень мільйонів доларів і виживає, чим би його не труїли. Збільшується кількість людей, які страждають від алергії, спричиненої пестицидами. Багато пестицидів є канцерогенними, викликають лейкоз, мутагенні зміни в організмі.

Внаслідок забруднення за останні десятиріччя інтенсивність життя в морях, океанах, озерах і водосховищах знизилася більш ніжна 30 %. Вчені попереджають: якщо не припинити потік забруднюючих речовин, які потрапляють у Світовий океан, особливо нафтопродуктів, важких металів, радіоактивних відходів, життя в гідросфері найближчим часом стане ще пасивнішим. Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоров'я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов'язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деірадації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою - генофонд нації. За повідомленнями статистичних органів, у 1992 р. рівень смертності населення в Україні перевищив рівень народжуваності.

Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення генезису та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи, збалансованого розвитку людства, в якому поєднаються інтереси подальшого технічного прогресу й захисту довкілля.