Екологічна криза XX століття засвідчує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості.
Кінець ХХ століття - це час усвідомлення кризи цивілізації, заснованої на індивідуалізмі, споживанні та підкоренні природи.
Протягом всієї історії свого існування людина спиралася на природоруйнівну структуру господарювання. Напередодні XXI століття людство ступило на поріг нової складної епохи - екологізації всіх сфер виробничої діяльності. її легкому протіканню заважають: соціально-політичні передумови, коли уряди та народи ще не зрозуміли необхідності включення стану навколишнього середовища до числа пріоритетів розвитку нації; економічно-технічні передумови, які полягають у тому, що екологічно чисті технології відсутні або дорого коштують, та передумови морально-психологічного характеру, що зводяться до не усвідомлення згубних наслідків антиекологічних дій. Технократична парадигма мислення, притаманна XX століттю, настільки сильна, що вихід з екологічної кризи, як і раніше, намагаються знайти звичайними шляхами: контроль за технологіями, які використовуються у промисловості; прийняття природоохоронних законів; створення екологічно чистих виробництв і т.п. Іншими словами, коли екологічна криза породжена технічним прогресом, то слід просто внести відповідні корективи в напрямок цього прогресу. Екологічна криза сприймається як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не як те, що міститься у ній самій. Однак, дієвість будь-яких заходів, які приймаються по захисту природи, в кінцевому рахунку, визначаються поведінкою людей, які взаємодіють з нею, їх відношенням до природи.
"Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах" - казав колись професор Преображенський з повісті М.Булгакова "Собаче серце". В суспільстві дуже повільно утверджується поняття того, що екологічна криза - це, не в останню чергу, "розруха в головах" і саме в них потрібно спочатку привести все до ладу. Все більша кількість дослідників доходять висновку, що екологічна криза - це, в першу чергу, криза світогляду, філософсько-ідеологічна криза. З цієї точки зору, вирішення екологічних проблем у глобальному масштабі неможливе без зміни домінуючої зараз екологічної свідомості. Терміном "екологічна свідомість" традиційно позначається сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки в системі "людина-природа" і у самій природі, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Саме сформований тип екологічної свідомості визначає поведінку людей по відношенню до навколишньої природи.
Поступова зміна технократичного шляху розвитку суспільства на шлях екологічний, найбільш придатний можливий шлях подальшого розвитку людської цивілізації.
Питання для самоконтролю:
1.Які основні ознаки глобальних екологічних проблем?
2.Що таке "Парниковий ефект", які причини його виникнення та наслідки?
З.Які причини та наслідки виснаження озонового прошарку?
4. Які причини виникнення кислотних дощів, та їх наслідки?
5.Як впливає забруднення атмосфери , гідросфери, ґрунтів на розвиток живих організмів та здоров'я людей?
6. Які можливі шляхи гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою?
Література:
1 .Батлук В.А.Основы экологии и охрана природной среды. - Львов, Афиша, 2001.
2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.Либідь, 1993.
З.Радионова И.А. Глобальные проблемы человечества. — М.: Аспект Прес. 1995.
4. Словник-довідник з екології// під редакцією Ситника К.М. і ін. - К.: Наукова думка, 1994.
9.1. Міжнародна екополітика
9.2. Діяльність урядових та неурядових міжнародних організацій у галузі охорони навколишнього середовища
9.2.1. Діяльність МСОП
9.2.2. Діяльність ООН
9.2.3. Діяльність ЮНЕСКО
9.2.4. Діяльність Римського клубу
9.2.5. Діяльність "ЗЕЛЕНИХ"
9.3. Екстраполяційні динамічні і нормативні моделі майбутнього
9.4. Стратегія й тактика виживання людства.