Екологія - Васюкова Г.Т. - 10.1. Екологічний менеджмент як засіб керування природоохоронною діяльністю

План:

• Екологічний менеджмент як засіб керування природоохоронною діяльністю

• Екологічний моніторинг і його завдання

• Екологічна експертиза

• Екологічний паспорт підприємства

10.1. Екологічний менеджмент як засіб керування природоохоронною діяльністю

Чинні нині в Україні моделі організації і керування природокористуванням самі по собі не забезпечують узгодження економічних і природоохоронних цілей у масштабах держави. У зв'язку з цим виникла необхідність розробити систему екологічного менеджменту, як більш прогресивну модель для умов ринкових трансформацій.

За рубежем уже початі спроби реалізації екологічного менеджменту в господарській діяльності. При цьому система і екологічного менеджменту, і екологічного аудиту (СЕМА) розглядається як діючий важіль регулювання процесу забруднення, коли відповідальність і партнерство є головними чинниками в охороні навколишнього середовища. Водночас, СЕМА - це ринково орієнтований механізм, а не інструмент державного керування.

Екологічний менеджмент можна визначити як складну міждисциплінарну науку, ціль якої - знайти шляхи забезпечення найбільш конкурентоспроможних рішень в галузі керування природоохоронною діяльністю. Однак застосування екологічного менеджменту в моделях трансформацій в Україні дотепер ще чітко не проглядається. Пошук шляхів реформування економіки України повинен бути невіддільний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту. Ця установка закладена, зокрема, у "Основних напрямках державної політики України в сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Відповідно до цього документа, перехід економічної системи до ринку повинен не тільки підвищити ефективність виробництва, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів і поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різноманітних інструментаріїв екологічного менеджменту і екологічного аудиту.

Щоб активізувати екологічну компоненту в моделях ринкових реформ в Україні, з урахуванням тенденцій сучасного моменту, необхідно прискорити впровадження ринкового механізму регулювання природокористування, застосовуючи одночасно адміністративні й економічні важелі (мається на увазі, насамперед, подальший розвиток і зміцнення методичної основи системи платежів за забруднення природного середовища і використання її ресурсного потенціалу); при цьому повинна діяти система економічних пільг, оскільки сьогодні держава не може нести пряму відповідальність за забруднення навколишнього середовища і проведення очисних заходів із засобів держбюджету. Якщо врахувати важке фінансове положення більшості об'єктів, різке скорочення бюджетного фінансування, що виділяється на охорону природи і відтворення природних ресурсів, хиби законодавства, визначальне державне керування в цій сфері, низьку якість сировини і матеріалів, зростання аварійності та інші негативні чинники, то розвиток ринку екологічних робіт і послуг - це єдиний гарант стабільності підприємств, що дозволяє їм самостійно вирішувати проблеми господарювання.

Витрати на охорону навколишнього середовища в зарубіжних країнах показані в таблиці 10.1.

В Україні витрати на природоохоронну діяльність поки що недостатні. У майбутньому необхідно буде істотно збільшити природоохоронні виплати з державного і місцевого бюджетів, впровадити повною мірою економічний механізм природокористування, сформувати ринок екологічних послуг, систему екологічної сертифікації, ліцензування та аудиту, передбачити розвиток лізингу в сфері природокористування і природоохоронної діяльності, розробити систему державної підтримки екологічного підприємництва.

На досягнення цих результатів спрямований поступовий перехід України до міжнародних і світових стандартів якості навколишнього середовища. При цьому, найважливішим напрямком координації спільних зусиль по формуванню системи екологічного менеджменту є налагодження ефективної природоохоронної взаємодії й узгодження екологічних параметрів господарської діяльності з країнами дальнього і ближнього зарубіжжя, які створюють єдиний еколого-економічний простір.

Таблиця 10.1. Витрати на охорону навколишнього середовища

Сучасний рівень розвитку ринкових відносин потребує адекватних мір і в природоохоронній політиці. Аналіз ефективності природоохоронних заходів свідчить про необхідність сполучення і пошуку нових стратегічних напрямків механізму їх стимулювання.

Які ж конкретно зміни можуть сприяти створенню в Україні діючого механізму екологічного регулювання? З досвіду інших країн відомо, що своєю результативністю система екологічного менеджменту зобов'язана, насамперед, ефективності економічного механізму природокористування, що базується на збалансованому сполученні регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру.

Які ж прогнози щодо застосування економічних інструментів екологічного менеджменту в Україні? Зараз формується тенденція відмови від дорогих систем адміністративно-наглядового контролю на користь заходів економічного впливу, стимулювання екологічного підприємництва, регульованого за допомогою спеціальних податків. У розвинутих країнах, наприклад, широко використовується диференційоване оподатковування в залежності від "екологічної сприятливості" продукції. При цьому концепція регулюючого оподатковування повинна враховувати інтереси місцевих виробників, тобто розроблятися з таким розрахунком, щоб окремі підприємства або навіть у цілому господарство якоїсь країни не виявилися протягом тривалого періоду в невигідному положенні в порівнянні з конкурентами. Прикладом ефективності даного інструмента екологічної політики може служити ріст ринкової частки продажів неетилірованого бензину в порівнянні з етилірованим.

За кордоном широко практикується така форма економічного стимулювання екологічного підприємництва, як податкові знижки. Проте вона потребує визначити на належному методичному рівні критерії пільгового оподатковування для різноманітних видів господарської діяльності і розробити шкалу коефіцієнтів, у залежності від ступеня позитивного впливу на навколишнє середовище.

Система оподатковування по екологічних критеріях повинна регулюватися на державному й обласному рівнях, відповідно до компетенції органів керування. Пільгове оподатковування доцільно застосовувати, у першу чергу, на територіях із великим екологічним навантаженням, і на них повинен залишатися весь прибуток від господарської діяльності (без відрахування в держбюджет).

Втрати бюджетних коштів за рахунок введення податкових пільг можуть компенсуватися надходженнями від додаткового оподатковування підприємств з екологічно небезпечною технологією або випускаючих екологічно небезпечну продукцію.

Поряд із податковими пільгами суб'єктам підприємницької діяльності, як свідчить зарубіжний досвід, можуть даватися окремі субсидії в розмірі до 30 % інвестиційних витрат на дослідницьку діяльність по моніторингу, скороченню викидів і запобіганню забруднення навколишнього середовища. Всі субсидії на програми боротьби з забрудненням навколишнього середовища даються підприємствам із державного бюджету або зі спеціальних фондів міністерств із питань охорони природи. Так, в Австрії існує фонд навколишнього середовища, у Швеції - фонд по запобіганню забруднень внаслідок спалювання палива, у Туреччині - фонд по запобіганню забруднення навколишнього середовища.

Завдяки субсидіям органи, що займаються фінансуванням, мають можливість здійснювати функції, подібні ліцензуванню. З цією ціллю в більшості країн, що використовують субсидії, діє порядок, відповідно до якого невиконання установлених вимог спричиняє собою припинення фінансової допомоги.

До числа найбільш діючих стимулів природоохоронної діяльності, що мають солідні перспективи в наших умовах, відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруджень і заснована на різниці між фактичним і екологічно припустимим рівнями забруднення. Якщо цей рівень нижче встановленої межі, то дана компанія набуває права на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, що може бути проданий іншим фірмам. З огляду на те, що штрафи за забруднення багаторазово перевищують вартість сертифіката, практику використання ринкового стимулу зниження рівня забруднення проти встановлених стандартів варто визнати доцільною і для наших умов.

Забезпечити розвиток екологічного підприємництва і фінансування різноманітних видів природоохоронної діяльності в Україні повинне створення системи екологічних фондів, включаючи страхові екологічні фонди підприємств. Основним джерелом формування останніх є:

- страхові внески підприємств, діяльність яких пов'язана з ризиком екологічно небезпечних ситуацій і аварій;

- відрахування від прибутку підприємств, а також інші надходження, що не підлягають оподатковуванню.

Формуючи модель вітчизняного екологічного підприємництва, доцільно використовувати також таку форму кредитно-орендних відношень, як лізинг. Це дозволить без великих початкових капіталовкладень створити передумови для впровадження ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, а також структурної перебудови виробництва в зв'язку з переходом до ринкових відносин.

До ефективних засобів екологічного підприємництва можна віднести екомаркування продукції і екосертифікацію фірм-виробників. Екомаркировка продукції служить прекрасним рекламним засобом і забезпечує високу конкурентоздатність товарів. Наприклад, у Нідерландах ціна на квіти, які вирощені в органічному середовищі і мають спеціальний екосертифікат, на 30 % вища, ніж на звичайні. У Великобританії товари, виготовлені з деревини, що постачається з лісів, експлуатованих на стійкій основі, у середньому на 13 % дорожча, ніж стандартні вироби. Крім того, екомаркировка в більшості розвинених країн впливає на розмір імпортних мит.

На Заході систематичне використання економічних важелів, стимулювання екологічного підприємництва тільки починається. Але накопичений там практичний досвід вже необхідно використовувати в Україні.

На жаль, реалії застосування у нас екоменеджменту свідчать про те, що чинна система економічних регуляторів недієздатна спонукати природокористувачів до впровадження екологічного підприємництва. По суті, економічні інструменти виконують роль фіскальних платежів, а функціонування еколого-економічних регуляторів у вигляді різноманітного роду платежів виступає засобом накопичення фінансових ресурсів у владних структурах.

Фундаментальні дослідження свідчать, що перше місце серед чинників економічного росту займають інвестиційна й інноваційна діяльність, уміння створювати і широко використовувати конкурентоспроможні технології в сферах національного товаровиробництва, послуг, інфраструктури і ринку. Це, треба думати, у рівному ступені стосується і екотехнологій, на розробку яких виділяється в середньому 5 - 10 % від загального обсягу фінансування інноваційної діяльності багатьох високорозвинених країн світу.

Сьогодні в нас немає достатніх засобів, щоб забезпечити екологічно стійкий розвиток країни. Відповідно до опублікованих даних, щорічно необхідно залучати біля 40 млрд. дол. іноземних інвестицій, у тому числі біля 10 млрд. дол. - для реалізації програм і проектів першочергового державного значення, щоб забезпечити екологічну й енергетичну безпеку, розвиток сучасних екотехнологічних сфер і інфраструктури. У цьому напрямку повинна бути переорієнтована державна інвестиційна і податкова політика в частині механізму притягнення екоінвестицій і стимулювання розвитку екобізнесу. Правовою основою екологічного підприємництва в Україні служать закони "Про підприємство і підприємницьку діяльність", "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Про відходи". У цих документах визначені відповідальність і необхідність компенсації збитку внаслідок забруднення навколишнього середовища, а також сформульовані принципи захисту від екологічних ризиків. На думку спеціалістів, потрібно негайно доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємництво ( "Про екологічне страхування", "Про фінансові механізми для реалізації програми", "Про охорону навколишнього середовища", "Про підтримку технологій і досліджень для зберігання навколишнього середовища", "Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах"). У якості першочергових пропонуються такі міри:

1.. Підготування пакетів законодавчих проектів, спрямованих на економічне стимулювання екологічного підприємництва:

- про пільгове оподатковування підприємств екологічного профілю;

- про введення заохочувальних цін і надбавок на екологічно чисту продукцію (послуги);

- про порядок пільгового кредитування підприємств різноманітних форм власності, що діють у сфері поліпшення стану природного середовища;

- про додаткове оподатковування екологічно небезпечних виробництв;

- про порядок використання екологічних фондів для субсидування робіт (товарів, послуг) екологічного профілю.

2. Створення організаційних структур для регулювання й економічного стимулювання виробництва товарів (робіт, послуг) екологічного призначення. Підготування нормативно-методичної документації, що регламентує діяльність цих структур.

3. Формування регіональних центрів по регулюванню і стимулюванню екологічного підприємництва і галузевих центрів по екологічному аудиту, стандартизації, сертифікації, метрологічному контролю екологічних товарів (робіт, послуг).

4. Сприяння в організації виробництва устаткування для малих підприємств екологічного профілю.

5. Формування системи аудиту, ліцензування, сертифікації й акредитації суб'єктів екологічного підприємництва, що виробляють товари (роботи, послуги) екологічної спрямованості.

6. Проведення маркетингових досліджень в галузі екологічного підприємництва і бізнесу.

В умовах переходу від жорсткої командно-адміністративної схеми керування природокористуванням до орієнтованої на ринок системи територіального керування охороною, відтворенням і використанням природних ресурсів, тактика державного протекціонізму з метою розвитку екологічного підприємництва і бізнесу буде сприяти стабільності і підвищенню рівня економіки в Україні.