Екологія - Юрченко Л.І. - Структура витрат на охорону навколишнього природного середовища

Для визначення витрат на екологізацію економіки і виробництва слід зупинитися на тому, до яких витрат готове сучасне суспільство заради підтримки якостей середовища. В системі поглядів, що склалася, виділяють три підходи, умовно названі екстенсивним, економічним і глобальним.

Прихильники екстенсивного напряму вважають існуючу практику техногенної експансії неминучою, а природоохоронні зусилля і витрати - неефективними або навіть даремними, що лише уповільнюють економічне зростання. Загроза вичерпання ресурсів і екологічної кризи сприймається ними лише як стимул науково-технічного прогресу, людської винахідливості і заповзятливості. Не дивно, що такий технократичний цинізм мінімізує і оцінки екологічного збитку, і компенсаційні витрати.

Представники економічного підходу обмежують природоохоронні витрати зіставленням з поточними економічними результатами на основі тимчасово погоджених нормативів. Цей підхід, що спирається на недосконалі нормативи і приймає довготривалі ефекти і наслідки лише у вигляді обмовок, явно недооцінює економічні збитки, викликані екологічним неблагополуччям. Правда, в рамках цього підходу розроблені методи визначення економічного збитку і економічної ефективності природоохоронних заходів.

Глобальний напрям спирається на ідею еколого-економічної збалансованості і будується на найповнішому обліку екологічних і соціальних складових в довготривалих цілях суспільства. Природно, що в цьому випадку оцінки необхідних витрат досягають найбільших значень.

Всі суспільні витрати, пов'язані з необхідністю зберегти належну якість навколишнього природного середовища, можна розділити на попередні витрати, економічний збиток і витрати на ліквідацію, нейтралізацію і компенсацію вже допущених екологічних порушень - пост-витрати (схема рис. 4.2.).

Сума попередніх витрат прагне до якоїсь ідеальної вартості повного екологічного благополуччя, але практично ніколи не досягає її, оскільки певна частина екологічного збитку, обумовленого діяльністю людини, принципово неминуча. Якщо всі попередні витрати зроблені сповна і ефективно реалізовані, то забезпечується екологічно збалансований розвиток, причому без обов'язкового скорочення економічного зростання. Якщо ж попередні витрати не проведені або неповні, що фактично і відбувається, то господарська і інша людська діяльність приводить до негативних екологічних ефектів, що завдають значного економічного збитку. Величина цього збитку завжди набагато більше, ніж попередні витрати, оскільки постійно росте з часом. Тому пост-витрати, навіть якщо вони зроблені повно і своєчасно, завжди набагато більші попередніх витрат ("скупий платить двічі"). Якщо збиток не нейтралізовано пост-витратами, то втрати суспільства продовжують рости, оскільки екологічний збиток, заподіяний людьми, ніколи сам по собі не сходить нанівець, і тим самим зростає борг людей перед нащадками і природою.

За оцінками західних економістів, сукупні національні витрати, що гарантують збереження якості природного середовища і благополуччя природних об'єктів, можуть складати до 10 % валового національного продукту (ВНП). Часто ставлять питання про розумну величину вкладень в охорону природного середовища, маючи на увазі, що такі вкладення в явному вигляді не приводять до підвищення матеріального рівня життя населення. На жаль така думка є широко поширеною. Вона витікає корінням у витратну концепцію колишньої економічної практики і заснована на глибокій недооцінці екологічної обумовленості економіки. Але якщо суспільство визнає за свою головну мету здоров'я людської популяції і здорову репродукцію, то явно слід відмовитися від залишкового принципу в справі збереження природного середовища і охорони природи. З позицій екорозвитку межа оптимальних витрат проходить якраз там, де об'єм вкладень гарантує стабілізацію якості природного середовища і основних процесів біосфери. Якщо суспільство не вважатиме ці витрати розумними, то в недалекому майбутньому, за прогнозами учених, вони складуть 40-50 % ВНП.

Рис. 4.2.

Суспільні витрата на охорону навколишнього природного середовища

Основними джерелами капітальних витрат у природоохоронній сфері залишаються засоби підприємств і організацій усіх форм власності. З державного бюджету фінансуєтся тільки незначне число заходів, спрямованих на реалізацію державних програм і діяльність природоохоронних відомств.

Міжнародні зобов'язання України в області екології також вимагають значних фінансових вкладень. Так, тільки для виконання умов Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням необхідне створення великої кількості контрольно-пропускних пунктів для запобігання імпорту таких відходів з країн Західної Європи, Канади, США і.

Включення екологічних чинників в число економічних категорій припускає і їх економічну оцінку відповідно до критерію граничної корисності. Проте, поки що це робиться тільки відносно екологічно негативних ефектів - вилучення ресурсів екосфери і техногенного забруднення середовища. Визначення відповідного економічного збитку засновано на вартісному вираженні втрат якості середовища і екологічних негараздів.

Для визначення величини економічного збитку розроблено і застосовуються два підходи: метод прямого розрахунку і метод узагальнюючих непрямих оцінок. Очевидно, що визначення сумарного економічного збитку методом прямого розрахунку вимагає великого об'єму різноманітної інформації і вживання громіздких алгоритмів. Тому частіше застосовується простіший, хоча і менш точний метод узагальнених непрямих оцінок. Згідно спрощеному варіанту цього методу загальний збиток Зz, що наноситься навколишньому середовищу деякої території техногенними забрудненнями, визначається як сума збитків від забруднення атмосфери За, води Зв, ґрунту Зг і рослинного покриву Зр:^:

Зz = За. + Зв. + Зг + Зр, (4.9)

кожний з яких розраховується на основі значень маси і шкідливості інгредієнтів, внесених у відповідне середовище. Так, величина збитку від забруднення атмосфери залежить від сумарної маси М викидів шкідливих речовин, приведеної до єдиної токсичності (умов. т/рік); величини питомого збитку у від однієї умовної тонни викидів (грн./умов. т) і безрозмірних коефіцієнтів, що враховують умови емісій та відносну небезпеку забруднення повітря на територіях з різною щільністю і чутливістю реципієнтів а. Розрахунок кожного з цих показників також досить складний. Оцінка річного збитку від забруднення атмосфери за цими показниками має вигляд

Схожим чином розраховуються збитки від забруднення водоймищ, ґрунту і рослинного покриву. На підставі подібних підходів розроблені методики визначення економічної ефективності природоохоронних заходів, а також обґрунтована система платежів за забруднення навколишнього середовища.

Сумарний економічний збиток Зz є грошовим виразом тієї частини природоємкості господарства, яка обумовлена забрудненням середовища. Необхідно відзначити, що у визначенні і ухваленні гривнєвого або доларового еквівалента одиниці екологічних втрат (тобто показника у) майже завжди міститься елемент невизначеності, пов'язаний з неекологічними обставинами і інтересами.

Методичні труднощі визначення збитку призводять до того, що він практично майже не застосовується в системі узагальнюючих показників господарської діяльності і тим більше при оперативному економічному контролі виробництва. Але цей показник вже враховують при проектуванні, процедурі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і оцінці ефективності природозахисних заходів. Екологізація економіки вимагає обов'язкового обліку такого збитку і при економічному плануванні.

У розвинених зарубіжних країнах оцінки економічного збитку від забруднення середовища коливаються в межах 2-6 % ВНП.