Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 4.1.4. Економіка

Важливим резервом охорони природи і одночасно перспективним напрямом отримання великого обсягу продукції тваринного й рослинного світу є всебічна екологізація використання "диких" біологічних ресурсів. І тепер, і в майбутньому в біосфері будуть існувати значні площі територій і акваторій, на яких людина зможе експлуатувати живі природні ресурси, що відновлюються природним шляхом. З природоохоронних позицій важливою є та обставина, що організація сталого, ощадливого використання природно відновлюваних біологічних ресурсів послужить одночасно і методом надійної охорони більшості великих тварин, збереження котрих у природі пов'язане з найбільшими труднощами.

Розглянемо коротко два найважливіші напрямки такої екологізації - перехід від промислу до господарства і розширення спектру одомашнених та окультурених форм організмів.

Перехід від промислу до господарства стосовно все більшого числа об'єктів тваринного і рослинного світу, грибів та мікроорганізмів дозволив би вдало поєднати отримання всезростаючої кількості високоякісних і різноманітних продуктів природного походження з завданнями надійної охорони максимального числа господарських цінних видів. Такий перехід сприяв би реалізації вимоги розширеного відтворення при експлуатації живих природних ресурсів. Принаймні для десятків видів великих ссавців і птахів, плазунів, земноводних, риб, кількох тисяч видів рослин він буде запорукою їх надійної охорони.

Одомашнення і окультурення практикуються зараз у відношенні приблизно кількох сотень видів тварин і кількох тисяч видів рослин. Використовуючи лише окремі види домашніх тварин і культурних рослин, людина ніби згорнула природний спектр різноманітності потенційно корисних для неї форм живої природи. Завдання полягає в тому, щоби його знову розширити. Це необхідно для довгострокових інтересів сталого розвитку людства і для збереження різноманіття форм збереження живої матерії.

Стосовно рослинного світу перспективним є окультурення все більшої кількості різноманітних технічних, харчових, лікарських, декоративних видів, створення і розширення лісових плантацій з метою отримання деревини та інших лісоматеріалів. В сучасному світі широко розповсюджується фермерське розведення диких копитних (наприклад, антилоп у Африці), птахів (страусів, диких індиків, куріпок та ін.), плазунів, аквакультура молюсків, риб. На спеціальних фермах розводяться десятки видів декоративних метеликів - внаслідок величезного попиту на них на світовому ринку.

Розведення в неволі з господарськими й естетичними цілями рідкісних видів тварин і рослин дає безпосередню вигоду. Це вселяє впевненість, що такі види, входячи в багатоманітне господарство людини, тим самим будуть урятовані від знищення. Як би згодом не зменшувалася їх чисельність у природі, їм не буде загрожувати небезпека вимирання, а їхній основний генофонд буде збережено. З іншого боку, штучне розведення великої кількості економічно цінних видів рослин і тварин сприятиме задоволенню попиту на них за рахунок ферм і плантацій, а не за рахунок їхніх ресурсів у дикій природі.

4.1.4. Економіка

Економічні стимули були й залишаються одними з найважливіших у розвитку суспільства, тому виникає завдання їх оптимального використання у вирішенні насущних проблем охорони й раціонального використання тваринного і рослинного світу, а також середовища мешкання живих організмів.

Підприємства і галузі суспільного виробництва повинні вирішувати виробничі завдання, враховуючи всі можливі втрати, пов'язані з руйнуванням природного середовища. Для цього необхідні такі критерії якості довкілля, які б відповідали принципу сталого розвитку економіки і суспільства. Головні екологічні критерії якості довкілля за відношенням до людини і живої природи такі:

o Збереження екологічної рівноваги (на певному просторі, у певному регіоні, нарешті, загалом у біосфері)

o Збереження всього видового різноманіття рослин і тварин (оскільки втрачений вид принципово не може бути відтворено)

На основі цих принципів формулюються практичні вимоги до екологізації економіки:

1) визначення абсолютних і відносних цінностей в охороні природи,

2) екологізація вартісної оцінки промислової і сільськогосподарської продукції,

3) адекватна оцінка впливу забруднень відходами виробництва на природні екосистеми і людину.

Виходячи з першої вимоги, для визначення економічної доцільності і пріоритету заходів з охорони конкретного виду необхідно комплексно врахувати його координати по таких осях виміру:

- ступінь рідкісності (поширеності) в даний момент,

- тенденції змін чисельності (зниження, зростання, стабільність),

- ступінь ендемічності на території, підпорядкованій адміністративним органам того рівня, на якому визначається природоохоронний статус,

- величина потенційної генетичної (таксономічної) втрати (зокрема, вид, який є єдиним представником родини, повинен мати перевагу перед видом - єдиним представником роду, а той у свою чергу - над одним з багатьох видів роду і т.д.),

- реальне чи потенційне господарське значення даного виду. Таким чином, кожен біологічний вид можна охарактеризувати набором з 5 незалежних оцінок, сума яких дозволить прийняти об'єктивне економічне рішення.

Цікавими є підходи до визначення абсолютної цінності біологічного виду. Логіка одного з них полягає в наступному. Для підтримання екологічного балансу екосистем нашої планети небезпечною є втрата (виходячи з емпірично неодноразово доведеного "правила 10") 10-20% існуючих видів організмів. 20% видів приблизно від 1,5 млн. описаних складає 300 тис. Зникнення цієї кількості видів дорівнює втраті світового національного продукту внаслідок повного руйнування біосфери Землі. Світовий національний продукт, за даними ООН, складає 3400 млрд. доларів, звідси середня умовна вартість виду - 11,3 млн. доларів.

Стосовно другої вимоги, то вона базується на тому, що в умовах обмеженості природних ресурсів невідворотно постає питання про плату за користування ними.

Ціна кінцевого продукту будь-якого виробництва також повинна враховувати показники "природомісткості" цього виробництва. Природомісткість повинна включати і "відходомісткість" виробництва - тобто кількість забруднювальних речовин, які утворюються під час виробництва й експлуатації даного виду продукції, будь це реактивний лайнер чи шматок штучної шкіри. Наприклад, шматок натуральної шкіри може виявитися еколого-соціально-економічно вигіднішим для суспільства, ніж шматок шкірзамінника таких же розмірів, оскільки при виробництві полімера відбувся викид у довкілля великої кількості шкідливих відходів.

Серед важливих економічних завдань - екологізація планування, вдосконалення економічних стандартів у природоохоронній галузі.

На жаль, сучасна система економічних показників не враховує в безпосередній формі ні розміщення в довкіллі відходів, ні природомісткості продукції, ні навіть відносної цінності рідкісних і зникаючих видів організмів (часто штраф за знищення рослини чи тварини "червонокнижного" виду є чисто "символічний", у той час як штраф за браконьєрське знищення тварини якогось звичайного промислового виду набагато вищий).

У багатьох випадках спостерігаються конфліктні ситуації між економічними інтересами і вимогами охорони природи. Як приклад такої ситуації можна навести ставлення до лісових ресурсів. З точки зору економіки лісового господарства, стиглі і перестійні ліси повинні вирубуватися в першу чергу. При цьому абсолютно не враховується те, що ці ліси є найціннішими резерватами біотичного різноманіття рослин і тварин, багато з яких зникнуть після вирубки. В результаті в Україні продовжують вирубувати унікальні лісові масиви (зокрема, діброви у Передкарпатті і Закарпатті) тоді, коли таких екосистем уже практично не залишилося в Західній Європі.

Охорона природи не може бути збитковою для суспільства і людства загалом. Перетворити це загальне положення у реальний економічний важіль - пріоритетне завдання екологізації економічної науки.