Основи екології - Мягченко О.П. - 2.8.7. Зелена книга України

Зелена книга України є державним документом, в якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова частина біологічного різноманіття. Цей документ є основою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних угрупувань, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України.

Зелена книга України складається з окремих аркушів, які містять інформацію про кожне рослинне угруповання, занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення в світі та в Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони, джерела інформації), а також карту поширення цього угрупування в Україні.

Визначають п'ять категорій природних рослинних угрупувань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України:

1. Корінні рослинні угрупування, в складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин.

2. Корінні рослинні угрупування, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу.

3. Рослинні угрупування, що не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань.

4. Рослинні угрупування, взаємопов'язані зі зникаючими видами представників тваринного світу.

5. Рослинні угрупування, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Пропозиції щодо внесення до Зеленої книги України природних рослинних угрупувань подаються відповідними науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами, державними і громадськими організаціями, окремими фахівцями, науковцями.

Природні рослинні угрупування, що увійшли до Зеленої книги України, підлягають особливій охороні на всій території України.

Охорона природних рослинних угруповань, внесених до Зеленої книги України, передбачає збереження умов їх місцезростання та охорону від знищення й пошкодження.

Інформація про зміст Зеленої книги України, стан внесених до неї природних рослинних угрупувань підлягає широкому пропагуванню, в тому числі через засоби масової інформації, і доводиться до відома підприємств, наукових, освітніх, виховних та інших установ і організацій.

Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Питання

1. Що таке Зелена книга України, яке її значення?

2. За якими ознаками об'єкт вносять до Зеленої книги?

3. Хто контролює стан об'єктів, занесених до Зеленої книги?

2.8.8. Сучасний стан созологічних територій в Україні. Природно-заповідний фонд України

В Україні, на підставі Закону України "Про природно-заповідний фонд України", до територій природно-заповідного фонду віднесені території природних заповідників, національних парків, біосферних заповідників, заказників, пам'яток природи, заповідні урочища, а також штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва. Основи охорони природи були закладені в 20-х рр. ХХ ст. Вже тоді була створена система заповідників: Асканія-Нова (1921р.), Конча-Заспа під Києвом (1921р.), Академічний степ (1922 р.), Кримський заповідник (1923 р.), Хомутовський степ (1926 р.), Кам'яні Могили

(1927 р.).

Пізніше були створені Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обитічна коса, Білосарайська коси на Північному узбережжі Азовського моря. В 1928 р. створені перші заповідні парки України - в Олександрії та Софіївці. На початку 40-х рр. в Україні вже існувало близько 2000 заповідних територій і об'єктів. Але в 1951 р. режим Сталіна зруйнував цю систему, хоча для цього були підстави. Закінчилася друга світова війна, промисловість, сільське господарство були зруйновані, а людей треба було годувати.

Площа заповідників була скорочена в 10 разів, з 130 великих об'єктів було закрито 88 і рівень 50-х рр. був досягнутий лише в середині 80-х рр. ХХ ст. Тепер в Україні загальна площа заповідних або созологічних територій складає не більше 2 млн га, а це, при площі країни 603,8 тис. кв. км, складає близько 3,4 % її території, з яких цілком з господарського користування виключено всього 240 тис. га. Наприклад в Запорізькій області при площі близько 2 млн га заповідні території складають всього 0,76%, хоча загальна кількість таких територій більше як 300. Правовий статус природно-заповідних територій визначають закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Про природно-заповідний фонд України". Дані про сучасний стан природно-заповідних територій в Україні наведені в табл. 18.

Таблиця 18. Структура заповідних територій в Україні

Збереженню цінних видів комах сприяють ентомологічні заповідники - в Україні їх 200 площею 4,5 тис. га. Для збереження і відновлення лікарських рослин відведено 130 тис. га заповідних територій.

Дуже екологічно цінними є, за Рамсарською угодою, водно-болотні угіддя. Такими територіями в Україні є плавні Дніпра, Дунаю, річкові устя

Приазов'я, більшість з яких тепер під охороною - близько 200 тис. га. Це Тендровський і Ягорлицький лимани, острови Каркінітської затоки Чорного моря, угіддя Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства. Ці території цінні тим, що вони є природними фільтрами річкових вод, насичених агрохімікатами, тут гніздяться цінні види птахів.

Останнім часом велике значення мають постійні наукові спостереження в природі, тобто моніторинг. Для цього в 1984 р. на базі заповідників Асканія-Нова і Чорноморського створені біосферні заповідники. Зараз в 70 країнах світу нараховується близько 300 біосферних заповідників, в тому числі в Україні їх п'ять: Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Кримський та Чорноморський.

Велике значення в збереженні, вивченні і поширенні цінних видів рослин мають дендропарки (гр. дендрос - дерево), основним завданням яких є інтродукція, тобто переселення, адаптація та акліматизація окремих видів рослин у місця, де вони без підготовки до нових умов існувати не могли. Ці об'єкти мають насамперед науково-практичне значення, на відміну від ботанічних садів, де ведеться наукова, культурно-просвітительська робота.

Важливе значення мають зоопарки, ботанічні сади, флора і фауна яких підлягає найсуворішій охороні. Вони, крім наукового значення, мають і велике пізнавальне, виховне значення. Хоча в останній час вважається, що утримання звірів у клітках, ізольовано від природних умов, протирічить правам тварин і вимогам сучасної педагогіки, теорії виховання.

На відміну від територій строго заповідного режиму існують заказники - території, на яких дозволяється обмежена, строго визначена господарська діяльність і створюються умови для розмноження і поновлення чисельності одного чи декількох компонентів природи - тварин, рослин. Їх ділять на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні (лат. орнітум - птах), ентомологічні (лат. ентомос - комаха), іхтіологічні (гр. іхтіос - риба), палеонтологічні (гр. палеос - древній), геологічні.

У створенні системи заповідників велику допомогу можуть зробити учні шкіл, студенти, всі зацікавлені в збереженні природи.

Мисливські господарські заказники створюють для охорони і відновлення фауни, флори та проведення полювання на науковій основі. В Україні найбільшими державними мисливськими господарствами є Кримське (42,9 тис. га), Тетерівське у Львівській області (37,9 тис. га), Азово-Сиваське (34,1 тис. га), Залісське в Тернопільській області (15,0 тис. га). Але потрібно пам'ятати, що мисливці використовують свинцевий дріб, чим отруюють природу. Його сполуки відносяться до першого класу небезпечних речовин. В одному патроні його міститься 30-35 г.

Одним з об'єктів природно-заповідного фонду є урочище - територія, на якій зберігають в первісному стані різні цінні об'єкти. Ними можуть бути рослинні, тваринні комплекси, що мають естетичне, наукове призначення. Територія урочища не виключається з господарського користування, але користувач - фізична чи юридична особа, за якою вона закріплена, несе строгу відповідальність за її цілісність і схоронність живих об'єктів. На таких територіях заборонена або обмежена господарська діяльність. Вони тісно пов'язані з землями оздоровчого призначення - це території, що мають лікувальні властивості. Для цих земель встановлюють округи санітарної охорони, причому такі землі заборонені до передачі у власність і надання у користування.

Важливими територіями є рекреаційні землі, призначені для відпочинку, туризму, проведення спортивних занять. Це території зелених зон і зелених насаджень населених пунктів.

Охороні підлягають землі водного фонду - території, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, болотами, островами, іншими водними об'єктами, вздовж яких встановлюють водоохоронні прибережні смуги. В цих смугах заборонено розорювання земель, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, будівництво баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Заповідні території повинні мати охоронну зону. Її мета - нейтралізація антропогенних впливів на природні компоненти заповідника. Всі питання, пов'язані з організацією охоронної зони, визначає Типове положення про охоронні зони державних заповідників.

Питання

1. Що таке заповідні території, який їх склад, ранги?

2. Який стан заповідних територій в Україні, її регіонах?

3. Охарактеризуйте найбільші відомі Вам заповідні території.

4. Що таке заказники, урочища, чим вони відрізняються від заповідників?