Основи екології - Олійник Я.Б. - 5.1. Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

Існують різні підходи до наукової класифікації природних ресурсів. Спочатку розглянемо добре відомий загальний поділ природних ресурсів за різними ознаками. Сьогодні все довкілля Землі перетворилось на єдиний інтегральний ресурс, який інтенсивно використовується людиною. За ознаками відносності, відтворюваності, замінності та вичерпності розрізняють такі види природних ресурсів: вичерпні та невичерпні (за швидкістю вичерпання); відновні та невідновні (за можливістю самовідновлення); замінні та незамінні (за можливістю заміни іншими ресурсами).

До невичерпних природних ресурсів належать водні, пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного повітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських припливів, енергія вітру тощо, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміну площі сонячної радіації). Заходи з охорони невичерпних ресурсів мають бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням.

Вичерпні природні ресурси - це ресурси, що скорочуються у міру їх використовування. Дехто з дослідників вичерпні природні ресурси поділяє таким чином:

- невідновні (мінеральні, земельні ресурси);

- відновні (ресурси рослинного і тваринного світу);

- частково невідновні - це ті, швидкість відновлення яких нижча за рівень господарського споживання (орні ґрунти, ліси, регіональні водні ресурси).

Часто дуже важко провести чітку межу між відновними і невідновними ресурсами. Так, наприклад, рослини і тварини, якщо їх використовувати марнотратно, не піклуючись про наслідки, можуть повністю зникнути з лиця Землі. Отже, їх можна зарахувати до невідновних ресурсів. З іншого боку, рослинний і тваринний світ має здатність до самовідновлення і, за умов розумного використання, може бути збережений. Тобто ці ресурси відновні. Те саме можна сказати і про ґрунти. При раціональному господарюванні ґрунти можуть не тільки зберігатися, а навіть поліпшуватися та підвищувати свою родючість.

Невідновні ресурси характеризуються обмеженими запасами і використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі практично не можливе через відсутність умов, у яких вони виникли багато мільйонів років тому, або воно відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр. Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідування нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачання передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналізацію, тобто запобігання втратам під час видобутку, транспортування і переробки.

До відновних природних ресурсів належать: земельні (родючість ґрунту), біологічні (ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери (кисень, азот тощо). Іноді при безгосподарному використанні деякі види відновних ресурсів можуть перейти у розряд невідновних або їх відновлення потребуватиме порівняно більше часу. Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при їх раціональному використанні, може значно погіршитися за неправильних способів обробки, а ерозія, яка при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те саме можна стверджувати і про ресурси рослинного і тваринного світу - їх хижацьке використання порушує здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновними.

Отже, в багатьох випадках відновність або невідновність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини. Головним в охороні відновних ресурсів є забезпечення постійної можливості їх відновлення, тоді вони служитимуть людині майже вічно. Можливість невичерпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вони розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід чітко регламентовано. У цьому полягає основний принцип їх охорони.

Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства. Можна виділити ще таку категорію, як потенційні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, але не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравим прикладом є водні ресурси: вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у виробництві (наприклад, солоні води морів і океанів). Потенційні ресурси можуть переходити у реальні - морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресурсом. Ліси - це реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони стають потенційними. Природні ресурси, залишаючись величиною постійною, можуть набувати нового значення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися на реальні.

Крім цього, за можливістю заміни природні ресурси поділяють на замінні (наприклад, метали можна замінити керамікою, пластмасами) та незамінні (прісна вода для пиття, атмосферний кисень для дихання). Незамінні ресурси не можуть бути замінені іншими ні зараз, ні у майбутньому, ні практично, ні теоретично.

У міру виснаження невідновних ресурсів значно збільшується технологічна складність та енергоємність їх видобування, тому знижується економічна ефективність ресурсів. Уже сьогодні розробляють руду, яка вміщує менш, ніж 0,2 %, кольорових металів. Проблема є навіть не тільки і не стільки у фізичному виснаженні ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх добування. Тенденція до зменшення запасів відновних ресурсів виникла внаслідок зростання темпів і масштабів їх використання. На сьогодні ліси знищені приблизно на 60 % їх первісної площі; за останні 50 років внаслідок ерозійних процесів та змиву поверхні ґрунту ресурс ґрунтів зменшився у середньому не менш, ніж на 25 %. Дедалі більше земель відчужується для будівництва гідроелектростанцій, промислових підприємств, доріг тощо.

Фактично будь-який елемент природи одночасно є і ресурсом, і умовою виробничої та іншої діяльності суспільства. Наприклад, ліс е умовою для більшості підприємств, але для лісової промисловості він стає ресурсом. Практично всі природні ресурси є вичерпними абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Біологічні ресурси, які вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідтворення, насправді є вичерпними у разі дуже високої інтенсивності їх використання, що перевищує швидкість їх самовідновлення. Усе це дає змогу зробити такий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю у широкому розумінні.

Підсумовуючи, можна всі реальні і потенційні природні ресурси за характером вичерпності поділити на такі групи:

- ті, які не відновлюються нині або відновлюються зі швидкістю, значно меншою за швидкість їх прямого використання; ці ресурси можуть бути повністю вичерпані (кам'яне вугілля, нафта й газ, родючість ґрунту тощо);

- ті, які відтворюються з високою інтенсивністю (це всі живі організми, кисень); можуть бути практично невичерпними за умови правильного співвідношення інтенсивності використання та швидкості їх відтворення;

- ті, які безперервно надходять до Землі (сонячна та припливно-відпливна енергія, радіохвилі космічних тіл); можуть стати вичерпними у разі повного використання тієї їхньої частини, яка є необхідною для нормального розвитку планетарної природи.

У тому ж сенсі реальні та потенційні природні ресурси за здатністю до відтворення можна поділити на такі групи:

- принципово невідтворювані - ресурси, які надходять до Землі з Космосу (сонячна радіація), та ті корисні копалини, що були утворені у попередні геологічні епохи;

- реально невідтворювані - ресурси, швидкість відтворення яких у багато разів нижча за швидкість їх використання (корисні копалини, що утворилися в наш час, якість води й повітря, ґрунти, популяції організмів, доведені до критичної чисельності);

- відтворювані - ті ресурси біосфери, що раціонально використовуються та мають здатність до швидкого самовідтворення (місцеві запаси води при збереженні природних умов, які їх визначають, запаси відкладень солей у деяких затоках тощо).

Є ще багато варіантів класифікацій природних ресурсів; розглянемо ті з них, які враховують погляд екології. Однією з таких є генетична класифікація, відповідно до якої природні ресурси поділяють на такі групи:

o Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як різні види сировини або джерела енергії.

o Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані у різних галузях господарства; вони характеризуються територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Є основою розміщення господарських об'єктів, головним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві, де використовується родючість ґрунтів.

o Водні ресурси - у це поняття в широкому розумінні входять води річок, озер, водосховищ, каналів, морів і океанів, підземні та ґрунтові води, вода гірських і полярних льодовиків, атмосферні води, а також самі водні об'єкти (річки, озера, моря тощо); вони використовуються для судноплавства, гідроенергетики, рибного господарства, рекреації та ін.

o Ресурси атмосфери - ресурси, пов'язані з газовим складом атмосфери як результатом історичного розвитку земної кулі.

o Кліматичні й агрокліматичні - це ресурси, сприятливі для життя, праці, ведення сільського господарства (температура, вологість, опади, тиск).

o Вторинні ресурси - відходи у разі їх використання як вторинної сировини.

o Біологічні - ресурси флори і фауни, найважливішою властивістю яких є здатність до самовідновлення на основі обміну речовин.

o Генетичний фонд - заповідники та інші засоби збереження видової різноманітності довкілля як ресурсу для забезпечення рівноваги біосфери, виведення нових продуктивних сортів рослин і тварин.

Природні ресурси доцільно класифікувати не тільки за генетичною ознакою, а й за функціональною. Усі природні ресурси, зважаючи на функції природно-ресурсного потенціалу, типові для кожної конкретної території, за функціональною класифікацією природних ресурсів можна поділити на такі групи:

o Сировинні ресурси вилучаються з природного середовища і споживаються людиною як сировина для матеріального виробництва і кінцевих продуктів споживання (корисні копалини, ліс тощо).

o Енергетичні ресурси споживаються з вилученням і без вилучення для виробітки теплової та електричної енергії (паливні, енергія вітру тощо).

o Ґрунтові ресурси вилучаються частково та споживаються як основний засіб виробництва у сільському і лісовому господарстві (родючість).

o Інженерно-геологічні ресурси споживаються як окремі властивості літосфери при будівництві і розміщенні різних об'єктів інфраструктури (інженерно-геологічні умови урбанізованих територій, придатність геологічного середовища для інженерного освоєння).

o Культурно-естетичні і наукові ресурси (окремі об'єкти і природні комплекси).

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси, навіть вода та повітря, стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси суспільства - капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту. Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь, засобів праці та різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем їх забезпеченості. Але і у тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих ґрунтів, велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.