Українське суспільство нині переживає кризу перманентно-системного характеру. Соціальний простір охопили економічна криза, явища дегуманізації і деморалізації суспільних відносин. Довіра до влади, взаємодовіра та взаємоповага поміж людьми, природне бажання творчо працювати, чуття відповідальності в політично-управлінській і економічній сферах деградують, скорочується кількість населення, натомість збільшується бідність. Це становище суспільства може змінити лише т. зв. економічне диво.
Подолати бідність в українському суспільстві можливо шляхом культивування у ньому духовних і моральних цінностей, підвищення якості боротьби з негативними наслідками.
Держслужбовці усіх гілок влади не вживають заходів щодо покращення ситуації, що склалася і за яку вони повинні відповідати. Індиферентно ставляться до них зарубіжні колеги, незважаючи на активне виголошування принципів захисту прав людини і сприяння демократичному розвиткові усіх суспільств світу.
Громадяни України усвідомлюють, що за таких умов державного розвитку сподіватися можна лише на власні можливості, сили і розум.
Національна ідея України ґрунтується на принципі народовладдя і демократії. Демократія є можливістю вільного висловлювання думки та свідомого вибору представників до органів державної влади. Водночас демократію вважають способом здобуття та утримання влади, чим і послуговуються політики для того, щоб прийти до влади, незважаючи на моральну нестійкість і некомпетентність у державному управлінні.
Для демократизації суспільства необхідно зрозуміти механізми ефективної діяльності, щоб визначити соціальну сутність демократії. Завдяки знанню об'єктивних закономірностей у механізмах сучасної діяльності та розвитку українське суспільство зможе подолати негативні явища та стати на шлях антикризового, закономірно прогресуючого господарювання.
Причинами кризи та бідності в Україні є:
- структурне та кадрово-управлінське спотворення економіки, її дегуманізація і надмірна змілітаризованість системи господарювання;
- псевдознання на методологічно-концептуальному рівні;
- антидемократична політика.
Отже, через людський фактор суспільство переживало соціально-економічні негативи. За наявності необхідних для нормального розвитку ресурсів, у т. ч. науково-технічного потенціалу, скрутне становище України ниві можна пояснити системно-методологічною кризою у сфері державного управління. Процес національного державотворення в Україні розпочався, однак некомпетентні управлінці гальмують інтелектуальний розвиток суспільства.
Системна неефективність зумовлена не лише фаховою некомпетентністю управлінців, а також морально-правовим станом усього кадрового корпусу. Низька правосвідомість, моральна нестійкість й національна незінтегрованість - характерні риси держуправлінців.
Занепад інститутів суспільного саморегулювання та соціально-економічного поступу (науки, культури, права, етики і моралі), дефіцит науково-методологічної інформації є причинами соціально й економічно загальмованого стану України нині. Запобігти цьому можуть тільки влада і творча праця національно свідомого народу.
Характерною ознакою XX ст. є недовготривалість існування тоталітарних недемократичних режимів держав (Італія, Іспанія, Німеччина, Чилі, Югославія, СРСР та ін.). За допомогою військової сили можна мобілізувати людей і досягти зростання промисловості. Однак ці режими неоптимальності виснажують людей фізично і духовно. Вони зумовлюють соціальний психоз, процеси розвитку стають однобокими, демократичні процедури втрачають цінність.
Тоталітарні режими тримались на військовій силі, заідеологізованості і терпінні народу. Після їх самоповалення кожна країна пережила стан демократії, розпочалося важке й тривале, соціально спрямоване відбудовування гармонійного суспільства.
Економічно ефективною може бути тільки гуманітарно й соціально цілеспрямована праця, яка ідеально інформаційно відображає бажаний результат, зумовлений соціальними потребами і об'єктивними можливостями.
Функцію інформаційного ресурсу демонструють процеси глобалізації та перетворення розвинутих країн на інформаційні суспільства. Цьому сприяли транснаукова інформатизація освіти й технологічно-виробнича сфера.
Запозичення високотехнологічної інформації, наприклад, Японією із США, зумовило т. зв. японське диво, а інтенсивна інформатизація у Східно-Азійському регіоні - появу нових індустріальних країн (Південна Корея, Таїланд, Сінгапур та ін.). Соціокультурний ренесанс Китаю полягає у відродженні тисячолітніх духовно-цивілізацій-них цінностей. Китай нині активно послуговується досягненнями сучасного розвитку країн, особливо технологічними інноваціями.
Нині економісти надають важливого значення інформаційному чиннику в організації ефективного господарювання. Зокрема, людському капіталу, наукоємним, інформаційно й інноваційне насиченим технологіям. Людський капітал формується на основі інформаційних знань, отриманих через системи освіти, комп'ютерні мережі тощо, шляхом підготовки фахівців.
Нові інформаційні знання трансформуються у прикладні, їх перевіряють на практиці у творчих соціально-економічних процесах: винахідництві, раціоналізації, проектуванні, методичних та організаційно-управлінських рішеннях, виробництві. Крім цілепокладальної функції інформація відіграє роль прогресотворчого фактора.
Задля успішного соціально-економічного розвитку творча активність громадян в умовах системної кризи і становлення державності повинна бути інтенсивнішою, порівняно з найрозвинутішими демократичними суспільствами.
Отже, демократія є соціально-економічним явищем, а не тільки політичною чи ідеологічною самоціллю, спрямована на формування достовірних інформаційних знань у всіх сферах, пов'язаних із соціально-економічним життям, передусім у сферах державного управління.
Українське соціально-економічне диво можливе за певних умов, які необхідно створити. При цьому слід враховувати деякі фактори. Функції інформаційного ресурсу і демократичного самоуправління у побудові ефективного соціально-економічного життя є закономірними, об'єктивно необхідними в реальних процесах діяльності та розвитку громадян. Функції повинні бути пов'язані, особливо гад час вибору представників до усіх гілок державної служби, науково-виробничої та експертно-контрольної діяльності. Соціально-економічні системи, які не ґрунтуються на принципах якісної інформатизації і демократичного суспільства, зникають. Умови надання стимулу і свободи творчості кожному громадянинові, а також кардинального покращення стану в усій соціокультурній, психоінформаційній, морально-духовній та правовій сферах нашого суспільства забезпечать економічне диво. Розвиток підприємницької сфери (великого, середнього і малого бізнесу) є механізмом найшвидшого виходу зі стану бідності і досягнення рівня партнерських відносин у процесах світового економічного життя.
4.7. Економічні та інституційні пріоритети України за умов кризи та в посткризовий період