Державне регулювання економіки - Гриньова В.М. - 12.4. Регулювання обсягу споживання матеріальних благ і послуг

Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'яса, молока, яєць, риби, хлібопродуктів, картоплі, овочів, фруктів) та платних послуг (табл. 12.5). Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м'яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що проводяться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів та витрат населення. Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина споживчого кошика з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та ін.

Споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг. Споживчий бюджет складається з індивіду

Таблиця 12.5. Споживання продуктів харчування, на одну особу за рік, кг

ального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню з суспільних фондів споживання. Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років. Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки та структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг. Прогноз споживчого бюджету застосовується для оцінки досягнутого рівня життя населення; пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу; обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Мінімальний споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який робить можливим задоволення потреб в їжі, одязі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється рівнем матеріального виробництва й умовами життєдіяльності людей.

Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

- статистичний: існуюча структура споживання береться за мінімальну і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

- структурний: означає використання існуючого співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування структури бюджету на майбутнє;

- нормативний: спирається на використання науково-обґрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім'ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.

Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних споживчих кошиків (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків складають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади. Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу споживчих кошиків, може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці кошики, як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків. Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору відповідних товарів та послуг, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Мінімальний споживчий бюджет і величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані для регулювання доходів і витрат населення, обґрунтування розмірів оплати праці, оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм, регулювання зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями. Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження у державній і кооперативній торгівлі та які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.

Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за такою формулою:

де Мт - вартісна величина межі малозабезпеченості, грн;

^ПХ - сума вартості споживання продуктів харчування, грн;

Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн; - споживання на одну особу продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік;

2^НТ - сума вартості непродовольчих товарів, грн;

£.ВЖ - вартість утримання житла, грн (квартплата та комунальні послуги, газ, електроенергія, радіо, телефон, телеантена);

^Пе -сума інших послуг, грн.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості; межі малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування. За нормативами, що існували в СРСР, даними різних науково-дослідних інститутів (України, СРСР, СНД, французьких, американських, канадських, німецьких джерел) були отримані усереднені норми харчування, які забезпечують повноцінне харчування людини (табл. 12.6).

Таблиця 12.6. Нормативи харчування на одну особу на рік

До системи державного регулювання рівня життя належать, як правило, індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації - збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування у разі втрати працездатності. Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін на товари та послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету. Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян.