Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 7.6. Ціни як об'єкт та інструмент ДРЕ

У сучасній ринковій економіці ціни перш за все є об'єктом регулювання ринковим механізмом (тобто формуються і регулюються через взаємодію попиту та пропозиції в умовах конкуренції) і залежать вони від ринкової кон'юнктури та режиму (рівня) конкуренції на конкретних ринках (ринках конкретних продуктів). Але ринковий механізм, а отже, ринкові ціни як безпосередній об'єкт його регулювання й опосередкований інструмент впливу ринкового механізму на економіку не здатні регулювати ті соціально-економічні проблеми, які не знаходять свого відображення у платоспроможному попиті, тобто не пов'язані із платоспроможним попитом. Це стосується організації (налагодження) адекватного виробництва і достатньої пропозиції суспільних і квазісуспільних товарів, які є ринковим відображенням суспільних (колективних) економічних, соціальних, екологічних та інших потреб.

В питанні державного регулювання цін в реальній ринковій, а тим більше в перехідних до ринкової економіках актуальним і необхідним є регулювання цін.

Впливаючи на ціни, державні органи, які регулюють економіку, можуть впливати у бажаному напрямі на інші об'єкти. Отже, державне регулювання цін полягає у виливі держави за допомогою правових, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою (це загальна, стратегічна мета) сприяння стабільному соціально-економічному розвитку країни за рахунок (це тактичні цілі цінового регулювання):

o недопущення інфляції;

o сприяння нормальній конкуренції;

o підтримання прожиткового мінімуму;

o забезпечення нормальної рентабельності стратегічно важливих і соціально значущих видів діяльності (енергетики, сільського господарства, ЖКГ тощо).

Державне регулювання цін здійснюється шляхом (форми державного регулювання цін): обмеження рівня цін; запровадження податків, які призводять до вилучення доходів у виробника або споживача; підтримку цін через дотації.

При цьому методи, за допомогою яких здійснюється вплив на ціни (регулювання цін) з боку держави, бувають двох типів: прямі і непрямі.

Прямі методи регулювання цін охоплюють: встановлення державою фіксованих цін і тарифів на найважливіші товари та послуги (наприклад, на мінеральну сировину, електроенергію, залізничні, поштові, телеграфні тарифи тошо); застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення; запровадження декларування зміни цін (означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися з відповідним обгрунтуванням такого підвищення у відповідні органи для отримання дозволу на це, а у разі підвищення рівня регульованих цін без декларування або вище задекларованого і встановленого дозволом рівня, до порушників застосовують штрафні санкції); заморожування, блокування цін на певний період; запровадження граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок; Надання цінових субсидій суб'єктам господарювання; введення або відміна ПДВ, мита, акцизів на імпортну продукцію (наприклад, на нафтопродукти у період посівної кампанії, кризи на нафтовому ринку тощо); цінове дотування виробників певних товарів (наприклад, виробників соціально важливих споживчих товарів, зокрема виробництва м'яса у фермерських господарствах тощо); встановлення цін на підакцизні товари; укладання договорів про ціни між підприємствами і державою; санкціонування урядовими організаціями завищення витрат виробництва (у собівартість включаються завищені амортизаційні відрахування, відрахування у різноманітні фонди).

Непрямі (опосередковані) методи державного регулювання цін охоплюють: диференціацію рівня ставок товарних податків, зниження їх рівня чи повна відміна на товари першої необхідності, житло, ліки тощо (наприклад, ПДВ, акцизів); зміни облікової ставки, податків, розміру грошової емісії тощо; пільгове оподаткування певних категорій платників податків суб'єктів господарювання виробників продукції (наприклад, СП, виробників певних товарів у межах державних цільових програм (автомобілів, ліків, соціального житла тощо)); пільгове кредитування (наприклад, виробників сільськогосподарської продукції тощо); введення або відміну обмежень у зовнішній торгівлі; зміну ставок ввізного мита; запровадження граничних рівнів рентабельності; "диктування цін" у тих сферах виробництва, де значна частка держави або держава виступає великим покупцем чи замовником (будівництво).

Окремої уваги заслуговує такий специфічний метод цінового регулювання, як спостереження за цінами з метою виявлення зростання вартості життя для визначення індексу щорічного мінімального підвищення заробітної плати і соціальних виплат; впливу зростання цін на витрати виробництва та конкурентоспроможність продукції тощо.

Окрім цього, здійснення державної цінової політики передбачає контроль за дотриманням дисципліни цін - дотриманням визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, встановлення та використання цін в умовах регульованої ринкової економіки.