У сучасній ринковій економіці ціни перш за все є об'єктом регулювання ринковим механізмом (тобто формуються і регулюються через взаємодію попиту та пропозиції в умовах конкуренції) і залежать вони від ринкової кон'юнктури та режиму (рівня) конкуренції на конкретних ринках (ринках конкретних продуктів). Але ринковий механізм, а отже, ринкові ціни як безпосередній об'єкт його регулювання й опосередкований інструмент впливу ринкового механізму на економіку не здатні регулювати ті соціально-економічні проблеми, які не знаходять свого відображення у платоспроможному попиті, тобто не пов'язані із платоспроможним попитом. Це стосується організації (налагодження) адекватного виробництва і достатньої пропозиції суспільних і квазісуспільних товарів, які є ринковим відображенням суспільних (колективних) економічних, соціальних, екологічних та інших потреб.
В питанні державного регулювання цін в реальній ринковій, а тим більше в перехідних до ринкової економіках актуальним і необхідним є регулювання цін.
Впливаючи на ціни, державні органи, які регулюють економіку, можуть впливати у бажаному напрямі на інші об'єкти. Отже, державне регулювання цін полягає у виливі держави за допомогою правових, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою (це загальна, стратегічна мета) сприяння стабільному соціально-економічному розвитку країни за рахунок (це тактичні цілі цінового регулювання):
o недопущення інфляції;
o сприяння нормальній конкуренції;
o підтримання прожиткового мінімуму;
o забезпечення нормальної рентабельності стратегічно важливих і соціально значущих видів діяльності (енергетики, сільського господарства, ЖКГ тощо).
Державне регулювання цін здійснюється шляхом (форми державного регулювання цін): обмеження рівня цін; запровадження податків, які призводять до вилучення доходів у виробника або споживача; підтримку цін через дотації.
При цьому методи, за допомогою яких здійснюється вплив на ціни (регулювання цін) з боку держави, бувають двох типів: прямі і непрямі.
Прямі методи регулювання цін охоплюють: встановлення державою фіксованих цін і тарифів на найважливіші товари та послуги (наприклад, на мінеральну сировину, електроенергію, залізничні, поштові, телеграфні тарифи тошо); застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення; запровадження декларування зміни цін (означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися з відповідним обгрунтуванням такого підвищення у відповідні органи для отримання дозволу на це, а у разі підвищення рівня регульованих цін без декларування або вище задекларованого і встановленого дозволом рівня, до порушників застосовують штрафні санкції); заморожування, блокування цін на певний період; запровадження граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок; Надання цінових субсидій суб'єктам господарювання; введення або відміна ПДВ, мита, акцизів на імпортну продукцію (наприклад, на нафтопродукти у період посівної кампанії, кризи на нафтовому ринку тощо); цінове дотування виробників певних товарів (наприклад, виробників соціально важливих споживчих товарів, зокрема виробництва м'яса у фермерських господарствах тощо); встановлення цін на підакцизні товари; укладання договорів про ціни між підприємствами і державою; санкціонування урядовими організаціями завищення витрат виробництва (у собівартість включаються завищені амортизаційні відрахування, відрахування у різноманітні фонди).
Непрямі (опосередковані) методи державного регулювання цін охоплюють: диференціацію рівня ставок товарних податків, зниження їх рівня чи повна відміна на товари першої необхідності, житло, ліки тощо (наприклад, ПДВ, акцизів); зміни облікової ставки, податків, розміру грошової емісії тощо; пільгове оподаткування певних категорій платників податків суб'єктів господарювання виробників продукції (наприклад, СП, виробників певних товарів у межах державних цільових програм (автомобілів, ліків, соціального житла тощо)); пільгове кредитування (наприклад, виробників сільськогосподарської продукції тощо); введення або відміну обмежень у зовнішній торгівлі; зміну ставок ввізного мита; запровадження граничних рівнів рентабельності; "диктування цін" у тих сферах виробництва, де значна частка держави або держава виступає великим покупцем чи замовником (будівництво).
Окремої уваги заслуговує такий специфічний метод цінового регулювання, як спостереження за цінами з метою виявлення зростання вартості життя для визначення індексу щорічного мінімального підвищення заробітної плати і соціальних виплат; впливу зростання цін на витрати виробництва та конкурентоспроможність продукції тощо.
Окрім цього, здійснення державної цінової політики передбачає контроль за дотриманням дисципліни цін - дотриманням визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, встановлення та використання цін в умовах регульованої ринкової економіки.
7.8. Антиінфляційна політика держави
Розділ 8. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇДІЯЛЬНОСТІ
8.1. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності
8.2. Форми і засоби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
8.3. Державне регулювання зовнішньої торгівлі
8.4. Регулювання міжнародних інвестиційних процесів
8.5. Платіжний баланс як інструмент регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Розділ 9. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ, ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
9.1. Сутність та характеристика структури економіки України