Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 7.8. Антиінфляційна політика держави

Інфляція - це явище, яке характеризується загальним підвищенням цім та зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці внаслідок перевищення випуску грошей над зростанням реального виробництва, виходячи з монетарного правила. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропозиції).

Інфляція попиту виникає внаслідок виникнення надлишкової платоспроможності в економіці, спричиненої надлишком в ній грошей. Перевищення сукупного платоспроможного попиту над пропозицією, яка не змінюється або зростає надто повільно порівняно з платоспроможним попитом, призводить до інфляційного зростання цін і знецінення національної грошової одиниці. Зумовлюють інфляційний попит безпосередньо грошові чинники (чинники, що безпосередньо впливають на грошову масу, пропозицію грошей в економіці, а отже, і на платоспроможний попит): надмірна грошова емісія, надто висока швидкість обертання грошей, занижений курс національної валют щодо іноземної валюти, незадовільний стан і недосконалість фінансово-кредитної системи, помилки НБУ й уряду у грошово-кредитній та бюджетно-фінансовій політиці тощо.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) виникає внаслідок зростання витрат виробництва і собівартості продукції під впливом підвищення заробітної плати, цін на сировину, матеріали, устаткування, тарифів на послуги тощо. Причинами, що зумовлюють інфляцію витрат, є так звані "негрошові", у тому числі (передусім у цій групі) виробничі чинники: витратний характер економіки, високий рівень монополізації виробництва, низький рівень або й відсутність конкуренції, недоліки у ціновій політиці, структурні диспропорції в матеріальному виробництві і ціновій політиці, низький рівень продуктивності праці й високий рівень матеріал о- та енергомісткості продукції, високі податкові і кредитні ставки, неналежний рівень інновацій в економіці, відсутність стимулів розвитку виробництва.

З метою стримування інфляції та зменшення негативних наслідків її впливу на економіку держава розробляє та здійснює антиін-фляційну політику. Антиінфляційна політика становить комплекс регуляторних заходів, спрямованих на боротьбу з інфляцією та на обмеження масштабів інфляційних наслідків.

Для вироблення та реалізації антиінфляційної політики держава в особі уряду і НБУ розробляє так звану антиінфляційну програму, в якій визначає мету, завдання антиінфляційної діяльності держави та способи їх реалізації. Причини інфляції, регуляторні заходи щодо їх усунення наведено у табл. 7.1.

Передусім способи проведення, а отже, тип антиінфляційної політики (антиінфляційного регулювання) обирають залежно від типу інфляції і визначають за факторами, що спричиняють інфляцію.

Отже, відповідно до існуючих типів інфляції слід виділити:

o антиінфляційну політику управління чинниками попиту;

o антиінфляційну політику управління чинниками витрат. Антиінфляційна політика управління попитом має назву де-фляційної політики і ґрунтується на регулюванні платоспроможного попиту з метою його обмеження через застосування заходів грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Таблиця 7.1. Причини інфляції та заходи щодо їх усунення

Закінчення табл. 7.1

Для стимулювання або запобігання зниження виробництва у контексті антиінфляційного регулювання в напрямку недопущення зниження рівня товарного забезпечення грошей застосовують заходи структурно-інвестиційної політики, зокрема: сприяння розвитку підприємництва; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; проведення раціонального протекціонізму щодо національного виробника; залучення іноземних інвестицій; запобігання відпливу капіталу за кордон; формування ринку позичкового капіталу.

Заходи бюджетної політики в контексті антиінфляційного регулювання економіки грунтуються на скороченні дефіциту ДБ як основного чинника інфляції попиту, дія якого зумовлена дефіцитним фінансуванням державних видатків, а отже, збільшенням грошової маси в обороті, не забезпеченої матеріальними ресурсами (товарами і послугами). Скорочення бюджетного дефіциту досягають за рахунок збільшення доходів бюджету і скорочення бюджетних витрат.

Особливе місце серед типів анти інфляційної політики займає адаптаційна політика, спрямована на пристосування до інфляції. Цей тип політики реалізується через механізми індексації доходів і погашення інфляційних очікувань.

Індексація доходів може бути:

o одноразовою під час одномоментного підвищення регульованих і фіксованих цін на споживчі товари і послуги;

o періодичною - за умов безперервного зростання цін.

Але індексація не усуває інфляції, а лише пом'якшує її негативний вплив. У свою чергу індексація за умов бюджетного дефіциту, що фінансується за рахунок грошової емісії, може виступити як інфляційний чинник.

Погашення інфляційних очікувань полягає у подоланні побоювань суб'єктів Н ЕС щодо знецінення заощаджень та подорожчання товарів, щоб не допустити скорочення і припинення заощаджень та збільшення ажіотажного поточного попиту, який зумовлює зростання цін і подальше посилення адаптивних інфляційних очікувань) т. д., що запускає спіральний самочинний механізм інфляції.

Як бачимо, проведення ефективної інфляційної політики вимагає неоднозначного, а комплексного підходу до вирішення проблеми зростання цін та знецінення національної грошової одиниці, який повинен враховувати різні чинники та способи усунення інфляції і їх взаємозв'язки.