Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 9.3. Види структурних співвідношень

У національному масштабі ДРЕ спрямоване на забезпечення переходу від хаотичних економічних процесів до регульованих (спрямованих). Воно повинно забезпечувати рамкові умови для формування та підтримання ринковим механізмом оптимальної пропорційності (збалансованості) національної економічної системи, а саме збалансованості національного ринку, яка втілюється в явищі раціональної структури економіки.

Національна економічна система має складну зовнішню (загальну) і внутрішню (функціональну) макро- і мікроекономічну структуру, яка формально становить динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних макроекономічних та мікроекономічних пропорцій.

Отже, структура національної економіки, її зміна має велике значення для соціально-економічного розвитку країни, а точніше - вплив на нього. Зокрема, внаслідок різноманітних структурних зрушень (це наочно ілюструє досвід Китаю, більшості країн Пів-денно-Східної Азії та інших країн) може відбуватися швидке зростання виробництва, зайнятості і добробуту населення.

Слід відзначити, що-структура економіки є поняттям багатоплановим. Тому в економічній науці структуру економіки в загальному трактують як співвідношення різних елементів національної економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Співвідношення між певного виду взаємопов'язаними елементами економіки відображають пені види структури економіки.

Основними критеріями визначення структури (структурних співвідношень, пропорцій) економіки виступають:

o обсяги виробленої і реалізованої на ринку продукції та наданих послуг (абсолютні чи відносні);

o чисельність зайнятого населення;

o обсяг спожитого капіталу (обсяг інвестиції і вартість основного капіталу).

Виражені в абсолютних (натуральних і вартісних) та відносних величинах співвідношення (пропорції) між певного типу взаємопов'язаними елементами економіки дають можливість конкретної якісно-кількісної оцінки структури економіки, оцінка її структурних зрушень.

9.3. Види структурних співвідношень

Залежно від характеру та змісту (тобто типу) взаємопов'язаних елементів національної економічної системи, співвідношення між якими відображають певний вид структури економіки, на макроекономічному рівні розрізняють такі її види (види структури): відтворю вальна, галузева, територіальна, соціальна, зовнішньоекономічна, функціональна, секторальна.

Відтворювальна структура характеризує:

o використання ВВП (НД) на відтворення основного капіталу, споживання та нагромадження;

o співвідношення між виробничим та особистим споживанням. До основних відтворювальних пропорцій, що характеризують

розвиток економіки належать співвідношення:

o між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання;

o між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення або амортизації (вартості зношення) застосованих у виробництві засобів праці, вартості спожитих у виробництві предметів праці) та новоствореною вартістю {чистою продукцією);

o між споживанням (фондом споживання, що складає вартість матеріальних благ, що йдусь на особисте споживання робітників та на виробниче споживання підприємств) та нагромадженням (фондом нагромадження - чиста продукція, яка йде на виробниче нагромадження та створення резервних фондів). Структурні зрушення у цих співвідношеннях, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях відтворювального процесу, обумовлюються взаємодією факторів (залежать від багатьох факторів), які пов'язані із досягненнями НТП, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, станом навколишнього середовища й екологічними проблемами, якісним зростанням суспільних потреб, спеціалізацією виробництва, міжнародним поділом праці, співвідношенням між попитом і пропозицією, величиною доходів і податків, вартістю факторів виробництва (матеріальних ресурсів, капіталу, робочої сили), обсягами нематеріальних активів (інформації, технологій тощо), стабільністю грошового обігу, стабільністю законодавства і політичної ситуації тощо.

Галузева структура виражає пропорції розвитку окремих галузевих секторів, груп галузей, міжгалузевих комплексів, галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.

За традиційним підходом у складі національної економіки України виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві комплекси тощо. Особливими галузевими пропорціями, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці і які певною мірою можна віднести також до відтворювальних пропорцій, є співвідношення між галузями матеріального виробництва та галузями, які забезпечують їх функціонування. Забезпечувальні галузі називають інфраструктурою.

Інфраструктура існує двох типів:

o виробнича інфраструктура охоплює галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво (транспорт, зв'язок, шляхове господарство, енерго-, газо-, водопостачання, природоохоронні споруди тощо);

o невиробнича інфраструктура охоплює галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом (загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Основу сучасної галузевої структури національної економіки становлять макропропорції між галузевими секторами економіки, тобто між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Функціональна структура національної економіки характеризує динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних пропорцій:

o між платоспроможним попитом і пропозицією на створений ВВП і національний дохід;

o між платоспроможним попитом і пропозицією на окремих ринках ресурсів і продуктів;

o між продуктивністю праці і зарплатою;

o м іж доходам и і витратам и;

o між інвестиціями і заощадженнями;

o кредитно-грошові пропорції;

o між імпортом та експортом продукції тощо. Територіальна структура національної економіки відображає

розміщення виробництва та інфраструктури в окремих територіальних (регіональних) утвореннях (системах), шо характеризуються певними умовами: наявністю корисних копалин та сировинної бази (природних ресурсів), природнокліматичними умовами, географічним розташуванням, культурними традиціями, демографічними та іншими умовами. Розрізняють два підходи до формування територіальних (регіональних) утворень (територіальних економічних підсистем) у межах НЕС, а отже, два їх типи:

o структуризація НЕС на економічні райони, територіальні господарські (виробничі) комплекси і спеціальні економічні зони;

o структуризація НЕС в адміністративно-територіальному розрізі (для України на господарські комплекси АР Крим, областей і районів).

Соціальна структура характеризує співвідношення між:

o організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівнів концентрації й централізації виробництва й капіталу (між великими, середніми та малими підприємствами) і режиму власності (між приватними, колективними та державними підприємствами);

o певними верствами населення, диференційованими за рівнем доходів. Серед співвідношень, що визначають структуру (вид структури) національної економіки і впливають на стан та динаміку соціально-економічного розвитку, з одного боку, а з другого - самі є залежними від державної економічної (структурної) політики, слід виділяти співвідношення між приватним і державним секторами економіки. Це секторальне співвідношення найкраще відображає результати ринкових реформ, рівень розвитку та ефективність ринкової економіки, а також масштаби державного втручання в економічний кругообіг ресурсів, доходів, продуктів.

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо, які певною мірою є функціональними пропорціями НЕС, що характеризують функціонування національної економіки як відкритої системи, де чистий експорт розглядається як елемент валових національних інвестицій та елемент сукупного суспільного попиту, від яких залежить динаміка ВВП.