Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 9.4. Методи і заходи реалізації державної структурної політики

Успішний соціально-економічний розвиток країни залежить від характеру, напрямів і темпів структурних зрушень в економіці та їх пристосування до вимог ринку. Державне регулювання структурних зрушень в національній економіці спрямовується на формування і підтримку PCE та здійснюється за допомогою структурної політики держави.

Структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень в економіці країни, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих структурних елементів НЕС, які забезпечують формування і підтримку ринкової економіки, а отже, й економічне зростання та вирішення актуальних соціально-економічних проблем. Головною (генеральною) метою державної структурної політики є формування і підтримка сучасної, ефективної, екологічно безпечної, раціональної структури економіки, яка знаходить свою конкретизацію (деталізацію) за такими основними, узагальненими напрямами (підцілями) державної структурної політики:

o установлення оптимальних макроекономічних пропорцій;

o розвиток конкуренції та обмеження монополізму;

o формування енергозберігаючої, інноваційної моделі розвитку економіки;

o ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами;

o ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництв різних галузей;

o зниження енерго- та матеріалоємності виробництва;

o підвищення інноваційної (науково-технічного рівня та якості) і конкурентоспроможності продукції;

o раціональне розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів (створення ефективних регіональних господарських систем);

o посилення соціальної орієнтації економіки;

o створення розвинутого національного ринку;

o охорона навколишнього середовища тощо.

Усі напрямки у свою чергу можуть бути деталізовані за принципом побудови "дерева цілей" на ще більш конкретні підцілі, які виступають засобами досягнення цілей вищого порядку.

Слід зауважити, що перелік основних напрямків (підцілей) державної структурної політики постійно змінюється залежно від актуальних завдань та умов розвитку національної економіки.

Реалізація державної структурної політики залежно від міри втручання держави у структурні зрушення в економіці може відбуватися за двома сценаріями, які визначають тип структурної політики: пасивний та активний.

Пасивна державна структурна політика полягає здебільшого у створеній державою сприятливої правової бази для конкуренції та вільного переливання капіталу і ресурсів з одних галузей, видів діяльності, регіонів тощо в інші під впливом ринкового механізму, ринкових чинників (стимулів) і традиційних засобів (правових та економічних), що їх модифікують, без безпосереднього втручання (держави), при цьому в інвестиційні процеси (в окремих галузях, регіонах, видах діяльності, проектах тощо), тобто без безпосереднього втручання держави у кругообіг ресурсів, доходів, продуктів.

Перелив капіталу та ресурсів і, відповідно, структурні зрушення (зміна структури) у цьому випадку відбуваються унаслідок змін у нормах прибутку. А ринковий механізм через взаємодію попиту і пропозиції та перелив капіталу й ресурсів забезпечує вирівнювання норм прибутку на різних ринках (у різних галузях) до середнього рівня в економіці у цілому і, таким чином, забезпечує формування оптимальної структури економіки і підвищення її ефективності. Цей сценарій реалізації державної структурної політики є досить тривалим і супроводжується великими соціальними втратами.

Отже, основні риси пасивної структурної політики, яку ще називають американською, оскільки у такий спосіб формувалася структура економіки США, полягають у:

o пасивній ролі держави, яка зводиться до використання традиційних економічних і правових методів у проведенні структурної політики;

o опорі на ринковий механізм, через який структура економіки змінюється в результаті змін у нормі прибутку в окремих галузях;

o тривалості реалізації;

o породженні значних соціальних проблем.

Активна державна структурна політика (японська модель) полягає у застосуванні державою широкого спектра інструментів (як прямого, так і опосередкованого впливу) для прискорення структурних зрушень в економіці. її основні ознаки:

o активна роль держави у формуванні прогресивної структури економіки;

o прискорений процес структурних змін (зрушень) в економіці;

o використання прогнозних оцінок окремих елементів структури економіки, з'ясування перспективних і неперспективних галузей, виробництв, депресивних регіонів тощо;

o визначення пріоритетних галузей і виробництв;

o розробка державних програм і планів структурної перебудови (структурних зрушень) економіки;

o селективна державна підтримка окремих галузей, регіонів, виробництв, організаційно-правових форм бізнесу тощо. Здійснення активної структурної політики забезпечується за

допомогою засобів прямого й опосередкованого регулювання.

Методами прямого регулювання є: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних субсидій, дотацій, надбавок, позик на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень, контрактів та закупівель; індикативне планування; державні плани і програми; централізовано встановлені ціни; цінове дотування окремих видів продукції, окремих видів галузей і виробництв; дотування; цільове фінансування сфер і суб'єктів діяльності тощо.

До методів (засобів) непрямого (опосередкованого) регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за певними (пріоритетними) галузями й виробництвами; здійснення політики прискореної амортизації; митна політика (встановлення різних імпортних та експортних тарифів); правове регулювання; створення спеціальних економічних зон тощо.

Вироблення і реалізація активної структурної політики полягає у:

o визначенні найбільш ефективних напрямків структурних змін в економіці (тобто переліку основних напрямків державної структурної політики);

o визначенні (виборі) пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, регіонів;

o розробці і реалізації комплексу регуляторних заходів у межах окресленої структурної політики.

Основними напрямками удосконалення відтворювальної структури національної економіки є:

o модернізація виробництва, його технічне та технологічне оновлення;

o зниження ресурсомісткості (фондо-, матеріало-, енерго-, працемісткості) виробництва;

o зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;

o створення умов для інвестування (розширеного відтворення);

o посилення технологічної цілісності підприємств та галузей, забезпечення замкненого закінченого циклу виробництва. Враховуючи той факт, що структурно-галузева політика

спрямовується на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення, основними напрямками оп-тимізації галузевої структури національної економіки України сьогодні є:

o усунення диспропорцій між реальним та фінансовим секторами економіки та всередині цих секторів;

o переважний розвиток галузей, що працюють на задоволення потреб людей;

o широкий розвиток сфери послуг;

o створення та розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей та виробництв;

o розвиток переробних галузей економіки на інноваційній технічній та технологічній базі;

o розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;

o розвиток пріоритетних галузей національної економіки. Основними напрямками оптимізації територіальної структури національної економіки в умовах існування великої різниці у рівні соціально-економічного розвитку різних регіонів України є:

o забезпечення комплексного і збалансованого розвитку усіх районів та регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов і наявних трудових, земельних, водних, енергетичних та інших природних ресурсів;

o усунення диспропорцій у розвитку окремих територій та забезпечення вирівнювання рівнів їх соціально-економічного розвитку;

o гармонізація загальнодержавних і регіональних інтересів. Напрямки оптимізації зовнішньоекономічноїструктури української економіки в умовах глобалізації економіки та виходячи з необхідності гарантування національної економічної безпеки і бажання до рівноправної інтеграції України у світову господарську систему:

o збільшення експортного потенціалу країни;

o зменшення в експорті частки сировини, матеріалів, проміжної продукції і збільшення частки продукції переробних галузей з високими рівнями кінцевої готовності і складності;

o збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення продукції сільськогосподарського виробництва, продуктів харчування, продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах;

o диверсифікація джерел імпорту енергоресурсів (нафти, газу, ядерного пального) з метою гарантування енергетичної безпеки країни.

Напрямками оптимізації соціальної структури української економіки в умовах проведення ринкових реформ та з метою сприяння зайнятості, самозайнятості населення і боротьби з бідністю є:

o подальші прогресивні зміни у системі власності й організаційно-правових формах ведення бізнесу (роздержавлення, приватизація, корпоратизація, вдосконалення функціонування державного сектора, розвиток малого і середнього підприємництва, створення фінансово-промислових груп та інших інтегрованих форм корпоративного бізнесу тощо) і формування ефективних власника й організаційно-економічних форм ведення бізнесу;

o усунення великої диференціації доходів населення, створення мотиваційного механізму високопродуктивної праці, соціальний захист вразливих верств населення.

Оптимізація функціональної структури національної економіки пов'язана з формуванням розвиненого цілісного та місткого національного ринку як системи залежних та динамічно взаємодіючих сегментних ринків (ринків ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо), який забезпечуватиме через взаємодію (збалансування, узгодження) попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків, заощаджень та інвестицій тощо ефективне функціонування і стійкий розвиток (стійке зростання) економіки.

Вибір пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, територій як елемент вироблення активної структурної політики держави полягає у визначенні галузей (виробництв, територіальних господарських систем) із сильними зворотними зв'язками, здатних викликати відповідну ланцюгову реакцію економічного розвитку, обумовити позитивні зрушення в економіці і забезпечити реалізацію цілей ДЕП.

Пріоритетними галузями (виробництвами, територіальними господарськими системами) вважають галузі (виробництва, ТГС), розвитку яких держава надає перевагу, враховуючи їх роль і важливість для економіки країни.

Основними критеріями визначення пріоритетності галузі є:

o перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

o зниження ресурсомісткості виробництва;

o експортний потенціал галузі;

o мінімізація залежності галузі від імпорту;

o швидка віддача інвестицій у галузь;

o сприяння соціально-економічному розвитку країни;

o розв'язання проблем зайнятості, екологічних проблем та інші позитивні зовнішні ефекти.

Пріоритетними галузями, видами діяльності та територіальними господарськими комплексами (тобто пріоритетами державної структурної політики) в Україні, за наявними конкурентними перевагами української економіки, сьогодні можна вважати:

o 1-й рівень пріоритетності - наукомісткі та технологічні галузі (ракетно-космічна, літако- та моторобудівна, електрозварювальна, порошкова металургія, біотехнологія, мікроелектроніка, робототехніка, машинобудування, деякі виробництва ВПК);

o 2-й рівень пріоритетності - галузі і підгалузі (переробні) АПК (харчова, борошномельно-круп'яна, кондитерська, овочево-консервна, комбікормова, галузі легкої промисловості, що спеціалізуються на переробці сільськогосподарської сировини тощо);

o 3-й рівень пріоритетності - транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії, надання міжнародних послуг у галузі транспорту, зв'язку, телекомунікацій;

o 4-й рівень пріоритетності - рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекси Карпат, Причорномор'я та інших регіонів;

o 5-й рівень пріоритетності - види діяльності, пов'язані із забезпеченням здоров'я людини, охороною навколишнього середовища.

Реалізація активної структурної політики полягає у здійсненні комплексу розроблених заходів у межах визначеної (окресленої) структурної політики, спрямованої на реалізацію бажаних загальних структурних змін в економіці і забезпечення пріоритетних напрямів розвитку окремих галузей, виробництв і регіонів.