Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 6.2. Економічні основи родючості ґрунту

Родючість ґрунту - поняття багатогранне. Суть його характерна насамперед природною здатністю ґрунту забезпечувати потреби рослини в поживі та воді впродовж усього періоду їх росту і розвитку. Водночас, родючість оброблюваного ґрунту залежить не лише від наявності в ньому поживних речовин, вологи, стану, його структури й інших природних факторів, а й від додаткових вкладень. Звідси випливає, що стан ґрунтової родючості непостійний. І хоча родючість - об'єктивна властивість ґрунту, але вона може виявлятися по-різному, залежно від того, за допомогою яких засобів реалізуються агрокультури на практиці. Тому родючість може змінюватися разом зі зміною системи землеробства. Отже, родючість ґрунту - наслідок взаємодії природних та економічних процесів, що відбуваються в кожних конкретних умовах ведення землеробства.

У зв'язку з цим, наука розрізняє природну, штучну, економічну, абсолютну та відносну родючість.

Природна родючість ґрунту - результат тривалих ґрунтоутворювальних процесів, що характерний здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу. Вона визначається хімічними, фізичними, біологічними й іншими властивостями ґрунту та кліматичними умовами. Водночас однакові за запасом поживних речовин землі можуть бути по-різному родючі. Останнє залежить від ступеня доступності цих речовин для живлення рослин. Це дає певну підставу розділяти ґрунти на більш або менш родючі. Природна родючість ґрунту, по суті, виражає потенційне багатство наших земель. Ґрунт може бути багатим на поживні речовини, але останні, в зв'язку з низкою причин (мало вологи, тепла), можуть перебувати в недоступній або малодоступній для рослин формі. Кількість використаних рослинами поживних речовин, що є в ґрунті, може бути збільшена внаслідок кращого його обробітку, зрошення, тобто працею людини. Тому ступінь практичного використання родючості визначається розвитком агрономії, агрохімії, механізації землеробства, досягнень науки і техніки. Отже, одне з найважливіших завдань аграрних підприємств полягає в тому, щоб раціонально використати природну родючість.

Штучна родючість ґрунту створюється внаслідок активної діяльності людини через поліпшення культури землеробства, додаткових вкладень. У практиці ведення землеробства ця родючість забезпечується завдяки меліоративним ґрунтозахисним роботам, вапнуванню, внесенню органічних і мінеральних добрив, іншим агротехнічним заходам. Оброблені ґрунти стають родючішими, ефект цього впливу залежить від рівня розвитку продуктивних сил.

Економічна родючість ґрунту - це єдність, спільний вияв природної та штучної родючості ґрунту. Вони існують не паралельно і не поряд одна з одною, а в органічно єдиному процесі живлення і життя рослин. З одного боку, під впливом праці людини природна родючість відповідно змінюється, ніби окультурюється, з іншого- внаслідок тривалого активного використання землі штучна родючість поєднується з природною і ніби "оприроднюється". Отже, у процесі обробітку землі відмінності між природною та штучною родючістю стираються, і вони становлять єдине ціле.

Рівень економічної родючості ґрунту залежить також від характеру спеціалізації господарства, вирощуваних культур та їх врожайності. Отже, лише економічна родючість найповніше і всебічно відображає продуктивну здатність землі.

Родючість ґрунту, як і його продуктивна здатність, реалізується лише в процесі сільськогосподарського використання. Результатом останнього є вироблена продукція. Найоб'єктивнішим показником економічної родючості є врожайність. Для порівняння економічної родючості ґрунту застосовують показник "рівень родючості", який виражає вихід продукції землеробства в розрахунку на одиницю земельної площі. Отже, абсолютна родючість характерна врожайністю сільськогосподарських культур. І чим вища врожайність, тим вища й абсолютна родючість.

Відносна родючість визначається кількістю одержаної продукції в розрахунку на одиницю виробничих затрат. Абсолютна та відносна родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Характер використання землі залежить від багатьох природних, технічних, економічних та інших чинників. Вирішальна роль у цьому належить соціально-економічним чинникам, а також стану економічних відносин, що визначають характер земельних відносин. Головним тут є питання, кому належить земля і хто її власник.