Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 23.3. Економічна оцінка виробництва кормів

Усі кормові культури і види кормів мають неоднаковий вміст поживних речовин та інших цінних складників, характеризуються різною кількістю трудових і матеріально-грошових витрат на їх виробництво. Крім цього, всі сільськогосподарські культури значно відрізняються між собою за врожайністю. Щоб виявити найефективніші кормові культури в конкретних природно-економічних умовах окремого підприємства, проводять їх порівняльну комплексну економічну оцінку з використанням низки показників. До таких показників належать:

- урожайність кормових культур;

- вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара посіву кормової культури;

- собівартість одного центнера кормів у натурі, кормової й умовної кормопротеїнової одиниці;

- вихід кормів і умовних кормо-протеїнових одиниць на одну людино-годину й одну гривню виробничих затрат;

- розмір валової продукції й чистого доходу на один гектар посіву певної кормової культури або одиницю кормів.

Визначаючи економічну оцінку, велику увагу приділяють рівню урожайності кормових культур. Він виявляє кількість

отриманих кормових одиниць і перетравного протеїну з одиниці площі посіву, а зростання урожайності забезпечує скорочення посівних площ під певною культурою і, відповідно, зниження собівартості виробництва одиниці корму.

Важливим показником якості кормових культур є вміст у них кормових одиниць, перетравного протеїну, вітамінів і мікроелементів. Культурам з кращими показниками урожайності, вмістом кормових одиниць, вітамінів, а також менш трудомістким і дешевшим за виробництвом відводять найбільшу посівну площу.

Економічну доцільність виробництва кормових культур і кормів можна виявити з порівняння сукупного вмісту кормових одиниць і перетравного протеїну в них. Для цього використовують поняття умовної кормопротеїнової одиниці, яку визначають за формулою

Урожайність культур у кормових одиницях, перетравному протеїні та в кормопротеїнових одиницях (шукані величини) визначають множенням натуральної урожайності культури на відповідний коефіцієнт шуканої величини. Для переведення всіх фізичних кормів у кормові одиниці використовують такі коефіцієнти: зернові- 1,26; цукрові буряки- 0,26; картопля- 0,30; кормові коренеплоди- 0,12; силос кукурудзи - 0,20; сіно однорічних трав - 0,47; сіно багаторічних трав - 0,52; зелена маса однорічних трав- 0,16; зелена маса багаторічних трав - 0,28; солома зернових - 0,22; природні сіножаті - 0,42. Дані економічної оцінки кормових культур або окремих видів кормів на практиці використовують для визначення найефективніших кормових раціонів і типів годівлі тварин окремого виду.

23.4. Чинники і шляхи зміцнення кормової бази

Основну частину кормів підприємства отримують з польового кормовиробництва, невелику - з природних лук і пасовищ і незначну - від переробної промисловості.

За рівнем розвитку кормовиробництво значно відстає від потреб і рівня розвитку тваринництва майже в усіх аграрних підприємствах. У цій галузі низький рівень механізації виробничих процесів, недостатньо застосовуються нові методи заготівлі, зберігання та використання кормів. Зазвичай посіви кормових культур розміщують на малопродуктивних землях, і їм виділяється недостатня кількість добрив, слаборозвинута селекційна робота. Кардинальним напрямом розв'язання всіх цих питань є інтенсифікація кормовиробництва, спрямована на збільшення виходу кормів з одного гектара та поліпшення їх якості.

Основними чинниками, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів, є індустріалізація галузі, впровадження прогресивних технологій, нових форм організації та оплати праці. Підвищення врожайності кормових культур досягається, насамперед, унесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив безпосередньо під посів кормових культур. Досвід засвідчує, що внаслідок унесення добрив і застосування хімічного прополювання врожайність кормових культур може бути підвищена на 45-50 %. Внесення добрив забезпечує не лише зростання врожайності, а й поліпшення якості кормів, підвищуючи вміст перетравного протеїну, мінеральних речовин і вітамінів.

У складі польового кормовиробництва основне місце посідають зернові та посіви трав, причому на годівлю тваринам більшість підприємств використовує продовольче зерно. Щоб поповнити нестачу білка в інших кормах, важливо розширити, посіви зернобобових культур - гороху, вики, кормових бобів, сої, люпину, викосумішей і под. Більшість зернобобових культур сприяє збагаченню ґрунту азотом та іншими поживними речовинами, а також поліпшує його структуру і є добрими попередниками для просапних культур.

Важливу роль у розвитку кормової бази відіграють посіви багаторічних і однорічних трав. Вони збагачують ґрунт поживними речовинами і підвищують його родючість, а також є кращими попередниками майже для всіх сільськогосподарських культур, дієвим заходом у боротьбі з водною ерозією ґрунтів. Основні багаторічні трави - конюшина, люцерна й еспарцет. Практика підтвердила, що однорічні трави вирощувати на сіно недоцільно, оскільки вищу врожайність сіна, кращої якості й дешевше одержують з багаторічних трав. З однорічних трав як джерела зелених кормів формується зелений конвеєр. У підприємствах, де плануванню і функціонуванню зеленого конвеєра надається велика увага, - достатньо кормів для підгодовування худоби, стабільна її продуктивність.

У заходах, спрямованих на зміцнення кормової бази, має знайти місце впровадження науково обґрунтованої структури посівів зернофуражних і кормових культур. Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, оптимальною є така структура посівів кормових культур: багаторічні трави- 49,2%; силосні культури - 29,6; однорічні трави - 13,7; кормові коренеплоди та баштанні - 7,0; інші культури - 0,5 %. Посіви багаторічних трав у групі кормових культур повинні займати в зоні Полісся 55-60 %, Лісостепу за достатнього зволоження - 60-65, а в умовах несталого зволоження - 45-50, Степу на богарі - 42-45 і на зрошуваних землях - 55-60 %.

Резервом збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення посівів проміжних культур, а також післяукісних і післяжнивних посівів.

Упровадження прогресивних технологій виробництва, збирання, зберігання і приготування кормів, зокрема сінажу з багаторічних і однорічних трав, - важливий напрям підвищення їх якості, зменшення втрат поживних речовин і залежності від погодних умов.

До важливих заходів підвищення інтенсифікації кормовиробництва належить докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних пасовищ. Як засвідчує досвід, культурні зрошувані пасовища доцільно розміщувати поблизу ферм молочного скотарства. Тоді підприємство отримує порівняно дешеві корми, зменшуються втрати молока, пов'язані з переганянням корів на пасовища. Доведено, що на один кілометр гону корови втрачають 0,5 л молока.

У сенсі організації раціонального використання кормів чимале значення надається ліквідації їх втрат при зберіганні, переробці та підготовленні до згодовування. Особливу увагу слід приділити зменшенню технологічних втрат у кормовиробництві. Необхідно збільшити заготівлю сінажу, пресованого сіна, трав'яної муки. Підприємства повинні дбати про будівництво різних кормосховищ соковитих кормів, коренеплодів і приміщень з примусовою вентиляцією сіна, а також розробити правильну систему згодовування кормів упродовж року.