Економіка підприємства - Ковальчук І.В. - 1.4. Зовнішнє середовище господарювання підприємств

Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом до ринку, визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме підвищенню їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток.

В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства, водночас у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників зовнішнього середовища, є відповідальним за свої дії перед державою, діловими партнерами, кінцевим споживачем своєї продукції. Підприємство є відкритою системою, яка взаємодіє з зовнішнім середовищем і залежить від нього. Його виживання часто залежить від успішності взаємодії з цим середовищем, яке утворюють економічні умови, глобальний ринок, політична діяльність, технологічний поступ та суспільні традиції. З позицій менеджменту взаємозв'язок підприємства з зовнішнім середовищем називають співпрацею із зацікавленими особами, будь-якою групою, на яку впливають політика підприємства та його рішення, від урядових агенцій, конкурентних організацій до працівників, постачальників, покупців та клієнтів.

Під зовнішнім середовищем мають на увазі сукупність усіх чинників, які впливають на діяльність суб'єкта господарювання. Саме воно на сучасному етапі відіграє роль головного джерела невизначеності функціонування підприємства. З іншого боку, різноплановість напрямків діяльності у портфелі суб'єктів господарювання вимагає застосування специфічних методів регулювання їх розвитку. Відповідно, існує об'єктивна необхідність у створенні компенсаційних управлінських механізмів, які б дозволили підприємствам адаптуватися до нових умов господарювання.

В економічній ситуації, що склалася на ринку України, дуже важливим є ретельне вивчення чинників, що впливають на діяльність підприємства. На рис. 1.8 зазначені чинники зовнішнього середовища, що становлять середовище прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти), а далі - середовище непрямої дії.

Тип економічного середовища (наприклад, ринкова економіка) формує спонукальні мотиви і породжує інтерес до здійснення господарської діяльності, стадія економічного циклу (наприклад, зростаюча економіка) формулює стратегію поведінки підприємства, досконалість законодавчої бази створює правила гри.

Характер економічного середовища, в якому функціонує підприємство, може суттєво впливати на формування стратегій розвитку підприємства та його завдань. Конкурентне динамічне середовище вимагає швидкої адаптації до умов, що постійно змінюються, гнучкості, динамічності та швидкості в процесі прийняття управлінських рішень. Неспроможність адаптуватися до навколишніх обставин, змін, що відбуваються

Рис. 1.8. Підприємство та його зовнішнє середовище

в зовнішньому середовищі, є проблемою номер один для підприємств. Певною мірою проблему швидких змін становить глобалізація бізнесу. Стабільне середовище потребує від підприємства вирішення інших завдань.

Визначальними чинниками зовнішнього середовища, які впливають на ефективність господарювання підприємства, є тип продуктового ринку, а саме, ринку, на якому реалізується продукція підприємства. Монопольні, конкурентні ринки визначають стратегію та цілі діяльності підприємства на певну перспективу.

Чинники зовнішнього середовища поділяються на глобальні, економічні, політико-правові, природно-географічні, технологічні та соціально-культурні (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Класифікація чинників макросередовища, які впливають на діяльність підприємств

Моніторинг діяльності вітчизняних підприємств та аналіз чинників, що формують їх середовище на макро- та мікрорівнях, показує, що найбільш впливовими з них є:

а) на макрорівні: демографічні (динаміка кількості та соціально-економічного складу населення); соціально-економічні (купівельна спроможність, структура споживання, рівень життя населення); природо-кліматичні (забезпеченість ресурсами, клімат, екологічна ситуація); науково-технологічні (науково-технічний прогрес, інноваційна активність, ступінь оновлення техніки і технологій); політико-правові (політична стабільність, досконалість чинного законодавства); культурологічні (ціннісні орієнтири, менталітет, стереотипи мислення);

б) на мікрорівні: внутрішньовиробничі (ціна, собівартість продукції, рентабельність продукції та підприємства); класифікаційні (товарний асортимент і номенклатура); техніко-технологічні (якість, експлуатаційні властивості, відповідність стандартам); ергономічні (гігієнічні, антропометричні, психофізичні властивості); естетичні (дизайн, товарна марка, привабливість продукції тощо); організаційні (умови постачання, сервісного обслуговування, товарного кредиту, продажу, взаємозв'язки між функціональними підрозділами підприємства, професійно-кваліфікаційний склад персоналу) та зовнішньо-підприємницькі (конкуренти, постачальники, посередники, споживачі).

У свою чергу, ефективність функціонування підприємства визначається ступенем розвитку і розгалуження ринкової інфраструктури.

Інфраструктура ринку - це сукупність організацій та установ, які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють обіг товарів, їх просування до кінцевого споживача.

У забезпеченні безперервного руху товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові організації, посередницькі фірми, дилерська мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, лізингові компанії, ремонтні і сервісні центри, аудиторські та страхові компанії, торгові доми, рекламні агентства, зовнішньоторговельні організації. До найважливіших елементів ринкової інфраструктури належать комерційні, інвестиційні та інші банки; сировинно-товарні, фондові та валютні біржі, інформаційні центри, комунікаційні системи тощо.

Організація діяльності підприємств у ринковому середовищі базується виключно на договірних засадах. На основі договорів здійснюються відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності. Договір (контракт, угода) - це форма документально закріплених партнерських зв'язків.

Договором вважають угоду двох чи кількох осіб, спрямовану на виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. Керуючись загальним визначенням договору, слід зауважити, що господарським вважають такий цивільно-правовий договір, в якому обидва партнери чи хоча б один з них є юридичною або фізичною особою, а також згідно з яким передаються товари, виконуються роботи чи надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності чи іншої мети, не пов'язаної з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Найбільш поширеними серед господарських договорів е:

- договір купівлі-продажу;

- договір послуги;

- договір перевезення;

- договір зберігання;

- договір найму;

- договір про виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника;

- договір зберігання;

- договір страхування;

- договір доручення;

- договір комісії;

- державний контракт;

- договір позички;

- договір підряду;

- лізингова угода;

- ліцензійний договір;

- договір про спільну діяльність;

- договір управління майном;

- договір факторингу та ін.

Угода - це будь-яка домовленість між підприємцями, в основі якої лежить комерційний інтерес. Результатом угоди як процесу обміну на компенсаційній основі є задоволення всіх учасників угоди, досягнення поставлених ними комерційних цілей чи одержання в результаті обміну цінностями користі, вигоди.

Відповідно до Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на основі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Істотні умови господарського договору визначаються Господарським кодексом України. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Важливими є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів певного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до його якості, які визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ГКУ, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Договір, як правило, містить такі складові:

- преамбула (вступ до договору): зазначають назву договору, місце і час укладання, юридичну назву сторін договору;

- основна частина складається зі специфічних і загальних умов. Специфічні умови (наприклад, для договору поставки): предмет договору, кількість та якість товару; ціна товару та система знижок; форма оплати, строк поставки, відповідальність сторін тощо. Загальні умови (включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки): арбітражні застереження; перелік форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії;

- заключна частина містить необхідні додатки, юридичні адреси сторін, підписи вповноважених сторонами осіб.

Господарський договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певного виду договорів.