Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Тема 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

Методичні вказівки до вивчення теми

Соціально-трудові відносини

Вивчення теми "Соціально-трудові відносини як система" передбачає ознайомлення із еволюцією та сучасним розумінням сутності поняття, оскільки з-поміж фундаментальних проблем, з якими зіштовхується суспільство, важливою е проблема формування й удосконалення соціально-трудових відносин.

Термін "соціально-трудові відносини" увійшов у науковий обіг і став широко використовуватися відносно недавно.

Це пов'язало:

— по-перше, зі зміною уявлень про роль людини у розвитку економіки ("трудові ресурси", "людський капітал", "трудовий потенціал");

— по-друге, з вирішенням найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в країні, вдосконалення виробництва і підвищення життєвого рівня населення.

Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуючі взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці спрямовані на регулювання якості трудового життя. їх структура досить складна й охоплює різноманітні чинники: від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інституцій, що пов'язані з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів та угод, визначенням умов і розмірів оплати праці, вирішенням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.

За визначенням А. А. Чухно, соціально-трудові відносини — це комплекс взаємозалежностей і взаємодій між сторонами — найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня якості життя особистості, колективів і суспільства загалом.

Сукупність взаємопов'язаних елементів (параметрів) у широкому розумінні є системою. Кожен елемент системи має властиві лише йому якості; елементи пов'язані між собою і чинять вплив один на одного. Окрім цього, система не може існувати поза часом і простором. Структуру системи соціально-трудових відносин наочно зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Структура системи соціально-трудових відносин.

Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є їх сторона (сторони).

Сторона — носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Для сучасної економіки найважливішими сторонами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Сторони соціально-трудових відносин.

Найманий працівник — громадянин, який уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Ця угода найму може бути письмовою чи усною.

Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації — це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох осіб. Роботодавець є власником загального виробництва. В соціально-трудових відносинах роботодавця представляє керівник підприємства (організації), який діє від імені роботодавця і обстоює його інтереси.

Специфіка держави як сторони соціально-трудових відносин полягає у тому, що її функції різноманітні. В соціально-трудових відносинах вона може виконувати роль: законодавця, захисника прав, регулювальну, роботодавця.

Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах.

Відмінність між сторонами і суб'єктами соціально-трудових відносин полягає у тому, що перші є носіями первинного права в цих відносинах, а другі можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

Вітчизняні економісти виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Похідними від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин є види соціально-трудових відносин, які класифікують за змістом діяльності, способом спілкування, за суб'єктом, ступенем регламентованості, обсягом владних повноважень та характером розподілу доходів (рис. 3.4).

Ключовою характеристикою соціально-трудових відносин є предмети соціально-трудових відносин. Вони визначаються цілями, яких прагнуть досягти на різних етапах діяльності. Предметами соціально-трудових відносин можуть бути: — на рівні індивідуумів — певні сторони у трудовій діяльності (трудове самовизначення, профорієнтація, профнавчання, процес наймання — звільнення з роботи, соціально-професійний розвиток, профпідготовка та перепідготовка, ступінь трудової активності); їх зміст залежить від життєвого циклу людини і особливостей цілей і завдань, які людина реалізує протягом певного життєвого циклу;

Рис. 3.4. Види соціально-трудових відносин.

— на рівні колективних відносин — кадрова, політика (атестація кадрів, контроль та аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти, трудова мотивація).

Складовими предмета соціально-трудових відносин є:

— соціально-трудові відносини зайнятості;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з правилами внутрішнього розпорядку;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з охороною та умовами праці;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо);

— соціально-трудові відносини, зумовлені організацією індивідуальної та колективної праці;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за послуги робочої сили;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів;

— соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя.

Важливим є поділ соціально-трудових відносин за рівнями їх регулювання, оскільки саме за допомогою цього поділу вони набувають конкретного наповнення і змістового викладення. Кожний рівень має своїх суб'єктів відповідно до наявних у них первинних чи делегованих повноважень (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Рівні соціально-трудових відносин.

.

Соціально-трудові відносини в залежності від способу їхнього регулювання, методів вирішення проблем класифікують за типами. Типи соціально-трудових відносин характеризують етичні, психологічні та правові форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності. Виділяють два типи соціально-трудових відносин (рис. 3.6), на формування яких суттєво впливають принципи цих відносин.

Принципи — це першооснова наукових поглядів та практичних заходів щодо реалізації політики у певній сфері. Дотримання принципів соціально-трудових відносин створює передумови для успішного функціонування системи.

Вирізняють такі основні принципи формування та функціонування соціально-трудових відносин:

— зі ставності прав і можливостей соціально-трудових відносин;

— солідарності — передбачає спільну відповідальність людей у соціально-трудових відносинах, яка ґрунтується на особистій відповідальності й згоді;

— субсидарності — спрямований на збереження прагнення людини до власної відповідальності та самореалізації, запобігає перенесенню відповідальності на суспільство;

— конфлікту чи конфліктної ситуації — свідчить про загострення і протиріччя у трудових відносинах; принципами трудових конфліктів можуть бути економічні, адміністративні, соціально-психологічні аспекти діяльності підприємств і держави загалом, обставини, пов'язані з технологічними параметрами виробництва;

— дискримінації — тобто довільне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, що унеможливлює рівні можливості па ринку праці; може спостерігатися при найманні на роботу, виборі професії, оплаті праці, отримані освіти і профпідготовки тощо.

Рис. 3.6. Типи соціально-трудових відносин.

— патерналізму — означає перевагу ролі держави або повну регламентацію нею соціально-трудових відносин;

— соціального партнерства — передбачає активні позиції суб'єктів соціально-трудових відносин при захисті й реалізації власних інтересів.

Для ефективного функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці необхідна дієва система соціального партнерства та активна діяльність держави в соціально-трудовій сфері. Дієвість системи соціального партнерства буде висвітлено в окремій темі, а зараз надзвичайно важливо детально розглянути комплекс державних заходів (адміністративних, організаційних, економічних тощо) щодо регулювання соціально-трудових відносин.