Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Методи регулювання соціально-трудових відносин

Фахівці розрізняють такі методи регулювання соціально-трудових відносин (рис. 3.7):

Нормативно-правові — є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування). Застосування методів передбачає використання норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента, інших нормативних актах, які затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Програмно-цільові — передбачають розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері.

Адміністративно-розпорядні та організаційно-впорядкувальні — регламентують взаємовідносини в системах роботодавець — адміністрація, адміністрація — наймані працівники, керівник — працівники, працівник — працівник. Застосування цих методів передбачає розроблення організаційних регламентів, положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, графіків робочого часу й відпочинку тощо.

Договірні — передбачають проведення консультацій, переговорів, укладення угод і договорів. Застосування цих методів — основа функціонування соціального партнерства.

Погоджувально-арбітражні, посередницькі, примирні — мають па мсті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.

Рис. 3.7. Методи регулювання соціально-трудових відносин.

Партисипативні методи — запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, прийнятті та реалізації організаційно-управлін-ських нововведень.

Після розгляду структури системи соціально-трудових відносин зупинимося на більш детальній характеристиці факторів та простежимо їхній вплив на соціально-трудові відносини. Варто зазначити, що фактори, які впливають на соціально-трудові відносини, діють не ізольовано. Вони прямо чи опосередковано пов'язані між собою, а їх зв'язок з соціально-трудовими відносинами є одночасно і складним, і суперечливим.

Виокремлюють три основні фактори формування соціально-трудових відносин (рис. 3.8).

У процесі вивчення теми важливо детально розглянути основні характеристики та особливості соціальної політики.

Соціальна політика — це стратегічний соціально-економічний напрям, який обирає уряд країни для всебічного розвитку громадян, забезпечення гідного рівня та умов їх життя і праці, соціальної захищеності. Вона реалізується за допомогою соціальних програм і на практиці відображає відносини основних соціальних груп населення.

Соціальна політика охоплює такі напрями державної політики:

Рис. 3.8. Фактори формування соціально-трудових відносин.

— політику в сфері доходів населення;

— політику зайнятості, регулювання ринку праці;

— міграційну політику;

— політику в галузі житлової сфери;

— демографічну політику;

— економічну політику.

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти та об'єкти.

Головним суб'єктом реалізації соціальної політики в сучасному світі традиційно є держава в особі відповідальних органів законодавчої й виконавчої влади, а також інші учасники соціальної політики (рис. 3.9).

До основних об'єктів соціальної політики належать:

— ринок праці та зайнятість населення;

— система соціального забезпечення населення;

— трудові відносини;

— оплата праці та доходи населення;

— елементи соціальної інфраструктури;

— громадяни.

Модель соціальної політики України — це симбіоз лібералізму (дає можливість в умовах відсутності в державі достатніх фінансових коштів створити умови для самореалізації й самозабезпечення економічних суб'єктів) та соціальної орієнтації (передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення).

Соціальна політика передбачає гарантії:

— соціального захисту;

— соціальної допомоги;

Рис. 3.9. Суб'єкти соціальної політики.

— соціальної підтримки.

Соціальний захист — система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка забезпечує працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення — перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку тощо.

Система соціального захисту охоплює:

— напрями соціального захисту (забезпечення прожиткового мінімуму населення; забезпечення громадянам заробітку для задоволення власних матеріальних і моральних потреб у межах закону; захист найманих робітників від негативних наслідків індустріального виробництва; захист цивільних та політичних прав і свобод тощо);

— соціальні інститути (держава, що реалізує функції соціального захисту через міністерства, Верховну Раду, відомства;

страхові компанії; молодіжні економічні й політичні організації; Міжнародна організація праці; профспілки та їх федерації; ради трудових колективів).

Будь-який соціальний захист ґрунтується па соціальних гарантіях, які також є визначеною системою.

В Україні у 2000 р. було прийнято Закон "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", в якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії запроваджуються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії — передбачені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлених законодавчо, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Основними соціальними гарантіями в Україні є:

— мінімальний розмір заробітної плати;

— мінімальний розмір пенсій за віком;

— мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

— стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

— індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

— забезпечення пільгових умов при задоволенні потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Соціальна допомога — це система соціальних заходів зазвичай короткочасного характеру, що стосуються всього населення. Надається людям, які опинилися в екстремальній життєвій ситуації, що вимагає додаткових витрат.

Соціальна підтримка — система заходів стосовно економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників.

Вирішення існуючих нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов'язано з глобалізацією економіки.

Глобалізація економіки — це процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, технологічних змін.

Розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє становище менш розвинутих країн так званої світової периферії, які стають радше об'єктами, піж суб'єктами глобалізації.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та міжнаціональному рівнях.

Найсуттєвіші загрози економічної глобалізації, на думку науковців, полягають у наступному:

— зростанні безробіття;

— масовій міграції населення, що набуває глобального характеру та перетворюється на джерело загострення соціально-економічної ситуації в світі;

— потенційній глобальній нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні.

Для пом'якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері у 1998 р. Міжнародна організація праці прийняла Декларацію про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм їх реалізації, згідно з якою всі держави — члени Міжнародної організації праці повинні дотримуватися:

— свободи об'єднання та дійсного визнання права на ведення колективних переговорів;

— усунення всіх форм примусової чи обов'язкової праці;

— заборони дитячої праці;

— недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості.

Проте вплив глобалізації економіки на соціально-трудову сферу має і позитивні наслідки, зокрема сприяє:

— розширенню ринку праці;

— створенню нових робочих місць за рахунок привабливої інвестиційної політики;

— міграції робочої сили на високооплачувані роботи;

— розширенню масштабів обміну та інтенсифікації процесів руху трудових ресурсів;

— вільному доступу до інформації.

— тяжінню ринку праці до єдиних стандартів цінностей та принципів функціонування.

Розвиток суспільної праці та виробництва відображає процес :

— поділу та кооперації праці;

— зростання продуктивності праці;

— заміщення праці капіталом.

Його наслідком є виникнення нових галузей, потреба у "розумній праці", висококваліфікованій робочій силі.

Соціально-трудові відносини е провідною складовою всієї системи відносин суспільства, утворюючи своєрідне "ядро" соціально-економічного розвитку. Рівень розвитку соціально-трудових відносин характеризує ступінь демократизації суспільства, соціальну орієнтованість його економічної системи, досконалість суспільних відносин загалом.