Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Методичні вказівки до вивчення теми

Тема 7. Організація і нормування праці

Тема 8. Продуктивність і ефективність праці

Тема 9. Політика доходів і оплата праці

Тема 10. Планування праці

Тема 11. Аналіз, звітність, аудиту сфері праці

Тема 12. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин

Тема 13. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин

Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Методичні вказівки до вивчення теми

Студентам при вивченні цієї теми варто звернути увагу на те, що трудова діяльність, незалежно від фаху працівника та його галузевої належності, передбачає наявність щонайменше п'яти основних складових, а саме:

— предмет праці, тобто те, на що спрямована праця;

— засоби праці — машини, механізми, інструменти, пристосування, тобто знаряддя праці, а також будівлі та споруди, в яких відбувається трудовий процес;

— спосіб дії на предмет праці або технологія діяльності;

— організація праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі й часі;

— власне праця як доцільна діяльність працівника, який за допомогою засобів праці, технології й певної організації впливає на предмет праці з метою пристосування його до своїх потреб.

Кожен з цих елементів трудового процесу є важливим і необхідним, але їх роль у досягненні кінцевого результату різна. Залежно від вибору тих чи інших предметів праці, засобів праці та технології будуть змінюватися кількісні та якісні показники виробництва, рівень досягнення поставленої мети. Це стосується й організації праці: по-різному організована праця призведе до різних екологічних і соціальних результатів.

Особливого значення належний рівень організації праці набуває в умовах ринкових відносин. Це пояснюється тим, що у зв'язку зі зростанням конкуренції* а також технічним удосконаленням виробництва, збільшується ціна робочого часу, а його економія досягається за рахунок більш високої організації праці.

Організація праці

Існує декілька підходів до трактування сутності організації праці.

Перший підхід полягає в тому, що організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу, на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Другий підхід визначає організацію праці як сукупність процесів і дій зі встановлення чи вдосконалення порядку здійснення трудового процесу й зумовлених з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Згідно з третім підходом організація праці — це об'єднання людей, що спільно реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур.

Проте найбільш вдалим є визначення, згідно з яким організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона повинна сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Виходячи з наведеного визначення, можна вирізнити три основних компоненти мети організації праці, або критерій її раціональності:

— предметний — забезпечення передбачуваного обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) належної якості у визначені терміни;

— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) й сукупних витрат на виробництво (оцінюваних за інкалою рентабельності);

— соціальний — у широкому значенні його можна трактувати як гуманізацію праці (підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація соціально-трудових відносин у процесі трудової діяльності та формування задоволеності працею).

Відповідно до мети на всіх рівнях управління можна виокремити економічні, організаційні, соціальні та психофізіологічні завдання щодо покращення організації праці.

Економічні завдання передбачають ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (в тому числі скорочення його резервоутворювальних прямих і прихованих витрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції.

Організаційні завдання сприяють визначенню порядку і послідовності виконання робіт; створенню умов для високоефективної, безперебійної праці виконавців; розподілу індивідуальної та колективної відповідальності за результати діяльності; створенню чинної системи стимулювання праці, а також системи її нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності.

Соціальні завдання передбачають створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації трудової кар'єри і покращення їхнього добробуту. Соціальні завдання передбачають створення умов для постійного зростання культурно-технічного рівня працівників, всебічного підвищення ступеня змістовності та привабливості праці.

Психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні найбільш сприятливих умов для нормального функціонування й відтворення робочої сили; збереження здоров'я і працездатності за рахунок зниження фізичної важкості та нервово-психічного напруження праці; оптимального поєднання фізичної праці з розумовою; створення раціональних режимів праці та відпочинку.

Аналізуючи організацію праці на підприємствах, можна визначити основні принципи організації праці:

— пропорційність;

— ритмічність;

— безперервність;

— узгодженість.

Відповідно до мети, завдань та принципів організації праці виділяють такі об'єкти:

— трудовий процес і його елементи;

— порядок і умови виконання часткових трудових процесів;

— взаємодія виконавців та їх груп із засобами праці. Основні характеристики організації праці графічно зображені на рис. 7.1.

Праця людей у процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Вони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст та основні напрями організації праці.

Враховуючи особливості вирішуваних завдань, вирізняють такі напрями організації праці:

— поділ і кооперація праці передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

— нормування праці передбачає розрахунок норм затрат праці на виробництво продукції й надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

— організація й обслуговування робочих місць — передбачає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

— організація добору персоналу та його розвиток — охоплює планування потреби в робочій силі, профорієнтацію

Рис. 7.1. Організація праці та її характеристика.

і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

— оптимізація режимів праці та відпочинку — досягається завдяки встановленню найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

— раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці — здійснюється на основі узагальнення прогресивного досвіду; раціональним є такий спосіб роботи, котрий забезпечує мінімальні затрати часу;

— покращення умов праці — сприяє зведенню до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

— зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

— мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва, психологічних факторів і особливостей екологічного середовища, а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників. У практичній діяльності підприємств і організацій, науковій літературі пропонують такі форми організації праці:

— бригадна;

— підрядна;

— орендна;

— контрактна та ін.