Економіка праці та соціально-трудові відносини - Іляш О.І. - Робочий час

Отже, робочий час — це час, який безпосередньо витрачається на дії, пов'язані з виконанням конкретної роботи.

Його елементами є:

— підготовчо-заключний час — який витрачається на підготовку до виконання заданої роботи і на дії, пов'язані з її завершенням;

— оперативний час (Топ) — який витрачається на зміну форми, розміру або властивості предмета праці та на додаткові дії, необхідні для цієї зміни:

де Тзм - змінний робочий час; Тп.з.- підготовчо - заключний час; Нвідп — норма часу на відпочинок та обслуговування робочого місця.

— час па обслуговування робочого місця — який витрачає робітник на підтримання чистоти і порядку на робочому місці та на догляд за устаткуванням у процесі роботи.

Час перерви — це час, протягом якого виконавець не бере участі в роботі. Його елементи:

— час регламентованої перерви — який передбачений нормативними матеріалами на певні види робіт, у тому числі на відпочинок і власні потреби, час перерви та in.;

— час нерегламентованої перерви — обумовлений різними неполадками на виробництві, які спричинюють часткову зупинку виробничих процесів.

Отже, тривалість зміни, або робочий час, визначається як:

Рис.7.4. Логіко-структурна схема змінного робочого часу.

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, застосовуються, за необхідності, фотографування робочого дня і хронометражні спостереження.

Варто зазначити, що раціональне використання робочого часу на підприємстві починається зі встановлення найбільш доцільних режимів праці й відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та ст. 66—84 Кодексу законів про працю України.

У практиці виробничої діяльності встановлюються такі режими праці й відпочинку:

— змінний;

— добовий;

— тижневий;

— місячний.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення; тривалість, а також час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Залежно від мети та об'єкта спостереження застосовують різні методи вивчення затрат робочого часу (рис. 7.5).

З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами аналізу фонду робочого часу розраховують такі показники:

— коефіцієнт використання робочого часу (Кврч)

де То — затрати оперативного часу; Тд — допоміжний час; Торм — витрати часу на організацію робочого місця; Тпт— час регламентованих перерв з організаційно-технічних причин; Тпз - підготовчо-заключний час;

Рис. 7.5. Методика вивчений затрат робочого часу

— коефіцієнт втрат робочого часу (Квтрат), пов'язаний з недоліками в техніці й технології, та втрат унаслідок порушень трудової дисципліни:

Встановленню обґрунтованих співвідношень між мірою праці й мірою витрат на неї сприяє нормування праці.

Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних витрат і результатів праці, а також встановленням співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць устаткування. Необхідними вважаються витрати і результати, відповідні найбільш ефективним варіантам організації праці, виробництва і управління.

Мета нормування праці полягає у забезпеченні ефективного використання трудових ресурсів завдяки певним зусиллям щодо зниження трудових затрат.

Об'єктами нормування праці є (рис. 7.6):

— умови та охорона праці;

— затрати праці;

— результати праці.

Нормування праці — багатоаспектна діяльність, яка виконує такі функції:

— сприяти визначенню необхідної чисельності працівників па підприємстві;

— бути основою не тільки поточного, але й перспективного планування (з використанням норм затрат праці розраховуються основні техніко-економічні показники підприємства: виробнича програма, чисельність, фонд заробітної плати, собівартість продукції як загалом по підприємству, так і на рівні внутрішніх підрозділів, тобто норми є засобом внутрішньовиробничого планування);

— бути засобом обліку індивідуальної та колективної праці, оцінки стимулювання діяльності працівників і колективів (на основі нормування праці здійснюється заохочення діяльності бригад, ділянок у результаті зіставлення фактичних затрат праці з нормативними);

— сприяти раціональній організації виробництва та праці (наявність нормативів затрат праці дає змогу якісно оцінити варіанти організації та обрати оптимальний);

— забезпечувати нормальну інтенсивність праці відповідно до визначених критеріїв;

— гарантувати дотримання інтересів працівника щодо змістовності доручених йому згідно з нормою робіт;

— сприяти забезпеченню перспектив професійно-кваліфікаційного зростання працівника;

— викопувати виховні функції.

Функції нормування праці можуть бути згруповані у два напрями:

— організаційно-технологічний;

— соціально-економічний.

Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їхньої кількості, співвідношення факторів виробництва (засобів і предметів праці та робочої сили).

Рис. 7.6. Місце трудових норм у процесі нормування праці

Соціально-економічне нормування відображує відносини власності, економічні відносини, що складаються на їх основі, та охоплює такі процеси:

— визначення міри праці та її оплати;

— нормування посадових обов'язків;

— запровадження режиму праці та відпочинку;

— створення умов праці;

— регламентація підпорядкованості працівників;

— встановлення відповідальності за результати виробництва та допущені відхилення від норм тощо.

Трудові процеси та умови їх виконання на підприємствах дуже різняться між собою. Це зумовлює наявність великої кількості нормативних матеріалів, які класифікують за певними ознаками.

За видами нормативних матеріалів розрізняють такі норми та нормативи:

— часу;

— режимів роботи устаткування;

— чисельності;

— обслуговування;

— підлеглості.

За сферою застосування:

— загальновиробничі;

— галузеві;

— місцеві.

За ступенем укрупнення:

— диференційовані;

— укрупнені.

За формою подання:

— аналітичні;

— табличні;

— графічні.

На практиці нормативні матеріали поділяють на нормативи та норми праці.

Нормативи праці — це регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. ін., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і чинників виробництва. До основних видів нормативів належать:

— нормативи режимів роботи устаткування;

— нормативи часу;

— нормативи обслуговування;

— нормативи чисельності;

— нормативи підпорядкованості.

Норми праці є основою організації праці та виробництва, з яких розпочинаються і на яких ґрунтуються всі планово-економічні розрахунки на підприємстві.

Існуюча система класифікації норм праці дає змогу обрати той чи інший різновид норми залежно від особливостей трудового процесу. Найбільш поширеними є такі види норм праці:

Норма виробітку (Нвир ) — це визначений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), який працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані виконати за одиницю робочого часу

Норма часу (Н ) — це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи працівником або групою працівників (зокрема, бригадою) відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов.

При визначенні норми часу окремо розраховують штучно-калькуляційний час за схемою, зображеною на рис 7.7.

Рис. 7.7. Схема розрахунку штучно-калькуляційного часу

Норма обслуговування (Нобел) — це кількість виробничих об'єктів (одиниць устаткування, робочих місць і т. ін.), які

працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані обслужити протягом одиниці робочого часу,

де Тзм - робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць); Нч.обел — норма часу обслуговування.

З нормою обслуговування пов'язано поняття норми часу обслуговування (Нч.обел) величина витрат робочого часу, встановлена для обслуговування одиниці устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць.

'

де Нч — норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з обслуговування; N — кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця; К — коефіцієнт, який враховує виконання робітником допоміжних, не властивих йому функцій, не врахованих нормою часу.

Норма керованості — різновид норми обслуговування, іцо визначає чисельність працівників, якими має керувати один керівник.

Норма чисельності — це встановлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт.

Нормоване завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але й у нормо-годинах .

У практиці нормування праці користуються дослідно-статистичними і аналітичними методами (рис. 7.8).

Дослідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають визначення норм на всю роботу без по елементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці.

За допомогою аналітичних методів здійснюється наукове обґрунтування норм праці па підставі аналізу конкретного трудового процесу.

Рис. 7.8. Схема застосування методів нормування праці

Отже, для поліпшення організації праці необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.