Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 3.2. Класифікація грошей у Стародавньому Римі

Особливістю римської монетної системи було те, що в ній важливу й самостійну роль відігравали мідні (бронзові) монети. У Середній Італії міді споконвіку відводилася роль грошового металу. У праісторичних похованнях біля руки померлого було знайдено шматки необробленої міді. Згодом в обігу з'явилися зливки (бруски) бронзи, поверхню яких почали оздоблювати примітивним зображенням або орнаментом. Коли ж у другій половині IV ст. до н. е. почався випуск римських монет, металом для їх виготовлення послужила традиційна мідь. Завдяки грецьким колоністам карбування монет поширилося з Греції на Сицилію, Південну Італію, яку називали у той час Великою Грецією. Тут, до речі, були поширені срібні статери - римсько-кампанські монети масою 6,82 г, що становили немовби перехідний стан до карбування римських монет.

Перші римські монети (великі литі кружальця з міді, бронзи) почали виготовляти близько 338 р. до н. е. на основі прийнятої в Римі та Середній Італії торговельної системи ваг. Одиницею маси була лібра - римський фунт, і тому перша монета - ас - важила цілий фунт і називалась асом лібральним. Це був оський фунт, який важив 272,88 г. Згодом в основу всієї монетної справи було покладено фунт вагою 327,4 г. Окрім аса, виготовлялися й менші номінали: семіс, трієнс, квадранс, секстанс, унція (див. Таблицю 3.2.1).

Таблиця 3.2.1

Характеристики римських монет різних номіналів

Коли близько 269 р. до н.е. почалося карбування римських срібних монет (питання про початок карбування перших римських мідних і срібних монет, а також роки проведення реформ ще й досі дискутуються), ас і менші номінали вже не відпивалися, а карбувалися. При цьому масу аса було зменшено у шість раз (до 54,59 г).

Відтоді римська монетна справа базувалася на однаковій основі. Срібний денарій, карбування якого почалося в 214-211 pp. до н. е., важив 4,55 г (1/72 римського фунта) і містив 10 асів. Одночасний обіг срібних і мідних монет спирався на тодішнє співвідношення вартості цих металів як 1:120. Таке співвідношення відповідало ціні металів у торгівлі. Крім денарія, зі срібла карбувалися квінарій, сестерцій і вікторіат (див. Таблицю 3.2.2).

У 217 р. до н. е. (за іншими даними - 155 р. до н. е.) відбулася реформа, за якою маса денарія зменшилася до 3,9 г (1/84 фунта), маса аса - до однієї унції (27,28 г). Змінилося також співвідношення між денарієм та асом. Денарій містив уже не 10, а 16 асів, і тому квінарій дорівнював 8, а сестерцій - 4 асам. У цих умовах співвідношення срібла і міді 1:112 могло ще відповідати ринковій вартості

Таблиця 3.2,2

Характеристики монет Стародавнього Риму

обох металів. Надалі маса денарія залишалася без змін і такою перейшла в імператорську епоху, але ас іще раз у період республіки (89 р. до н. е.) зменшився вдвічі й дорівнював половині унції - 13,64 г (1/24 фунта). Отже, співвідношення вартості срібла і міді (1:56) вже не відповідало ринковій вартості металів, тому мідна (бронзова) монета мала вже умовний (кредитний) характер. Золоті монети в період республіки карбувалися рідко.

Значні зміни в монетній справі Риму сталися за правління імператора Августа (30 р. до н. е. - 14 р. н. е.). Уже систематично випускалися в обіг золоті монети. Золотий ауреус карбувався в кількості 40 штук із фунта масою 8,19 г кожний і дорівнював 25 денаріям. Поряд з бронзою з'явився інший вид мідного сплаву - аурихалку, з якого карбувалися більші номінали: сестерцій (27,28 г), що дорівнював 4 асам, і дупондій (13,64 г), що дорівнював 2 асам.

У 214 р. імператор Марк Аврелій Антон і н (Каракал л а) започаткував карбування нових срібних монет - антонініанів, які були дещо важчими від денаріїв (4,7-5,3 г), але за номінальною вартістю відповідали двом денаріям.

За імператора Діоклетіана (284-305 рр.) вміст срібла в монетах становив 2-3%. Цей правитель відновив карбування якісних золотих і срібних монет, припинив емісію антонініанів та започаткував випуск бронзових монет - фолісів, які важили 9-13 г та обслуговували дрібну торгівлю.

У той час почалося масове псування високопробних доти срібних монет. Додавання до срібла домішок інших металів (лігатури) призвело до того, що під кінець II ст. у срібній монеті було менше 50% чистого срібла, а в другій половині НІ ст.- ще менше. Часто серцевина монети була мідною, лише зверху вкрита тонким шаром срібла. Це було офіційним фальшуванням монет.

Деяка стабілізація у грошовій справі відбулася за Константина І. Від 314 р. він запровадив у західній половині імперії, а від 324 р. по всій імперії карбування золотого соліда масою 4,55 (1/72 фунта), який став основною монетою і лічильною одиницею держави. Крім соліда з золота, карбувалися також його половинки - семіси і треті частини - трієнси (треміси). Із срібла за часів Константина карбувалися міліарисій, що за цінністю дорівнював 1/1000 золотого фунта, і сипіква, яка дорівнювала 1/1728 фунта. При цьому 24 силікви відповідали одному соліду.

Отож, монетна система Стародавнього Риму досягла великої різноманітності та розвитку. Вона безпосередньо вплинула на розвиток грошової справи інших держав і народів.