Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 2. Вплив на інфляційні процеси введення національної валюти

Головними передумовами створення національної грошової системи були проголошення державності України і прагнення політичного та економічного відродження.

Реальний перебіг подій показав, що після того, як Росія поклала на себе функції правонаступниці Союзу, Центральний банк Росії привласнив собі право власності на рубль як національну грошову одиницю, право визначати порядок емісії та обігу грошей, заморозив усі валютні кошти юридичних і фізичних осіб України. Такі дії призвели, з одного боку, до створення в економіці грошового "голоду", а з іншого - до різкого посилення інфляції.

Переважно з цих причин в Україні було вжито заходів, які певною мірою сприяли соціальному захисту її населення. Введення готівково-грошової одиниці - купонів слід розглядати як етап грошової реформи, а безпосередньо купони - як різновид грошового сурогату.

Сурогат - це не просто гроші, надруковані на неякісному папері, це визначення грошей, які перестали виконувати свою функцію як засіб обігу, як міра вартості, як еквівалент, як засіб платежу, як засіб накопичення, як світові гроші. Ці етапи наша економіка також пройшла. Сурогатними грошима був карбованець, тому що крім грошового обігу був також товарний обіг, який диктувався політичною необхідністю, необхідністю ідеології в економіці. Держава протягом усіх років практикувала бартер, коли примушувала виробників здавати свою продукцію державі, а натомість давала всі ресурси, не тільки фінансові, а й матеріальні - сировину, обладнання і т.д. Бартер і грошовий обіг - це речі діаметрально протилежні. До того часу, поки існує бартер, стійких грошей бути не може. Поки існує державне замовлення і натуральна форма його реалізації у вигляді товару, а не у вигляді купівлі-продажу, сильні гроші неможливі.

Сурогатом є також купони. Це не нові гроші, а той самий карбованець, тому що безготівковий обіг забезпечується не в купонах. У рублевому обігу через недостатність готівкової маси купони частково використовуються. Вони не мають ні свого курсу, ні своїх каналів обігу, ні своїх окремих функцій і регулюються в загальній системі грошової маси.

Ми розглядаємо грошову реформу як закріплену законодавчо форму організації власного грошового обігу в Україні. Це впровадження нової грошової одиниці, зміна масштабу цін, визначення видів грошей (кредитні, паперові, розмінна монета), які мають законоплатіжну силу; це порядок емісії та обігу грошей (забезпечення, випуск, вилучення); це формування апарату, який здійснює регулювання грошового обігу.

Для вирішення цих питань потрібно з'ясувати ряд конкретних питань, виділити тільки найгостріші.

Перш за все це санація грошової системи, тобто визначення заходів, що проводяться з метою запобігання масових банкрутств. Слід розглянути методи вилучення надлишку грошей - чи шляхом зниження купівельної спроможності внаслідок підвищення цін і замороження заробітної плати; чи за рахунок проведення деномінації, тобто зниження номіналу всієї наявної грошової маси і грошових вкладів при збереженні старих цін і рівня заробітної плати; чи шляхом поступового викачування, так би мовити, надлишку грошей шляхом економічних і фінансових заходів (обмеження зростання цін і заробітної плати). Безумовно, ці методи можуть застосовуватися і в комбінації.

Надзвичайно серйозні питання - це скорочення банківських авуарів і забезпечення ліквідності комерційних банків. Питання взаємовідносин Національного банку як центрального банку з комерційними банками в галузі процентної політики і мінімальних резервних вимог обслуговування державного боргу, забезпечення безперебійного здійснення платіжного обороту, регулювання взаємовідносин суб'єктів господарської діяльності України з підприємствами країн рублевої зони.

Як впровадження національної валюти вплине на ефективність зовнішньоекономічних зв'язків країни? Від стабільності національної валюти, її конвертованості й курсового паритету залежатимуть інтереси експортерів та імпортерів, можливість створення резервів емісійного банку.

Звідки взагалі з'явився курс на запровадження купонів в обіг? У 1990 році в IV кварталі уряд прийняв рішення - взяти курс на захист споживчого ринку України не економічним шляхом, як це робили, наприклад, держави Балтії, які просто підняли рівень зарплати і рівень цін і тим самим "відсікли" споживачів з інших держав, а шляхом адміністративним - при збереженні того ж рівня зарплати і цін запровадити одноразові купони. Таким чином, одноразовий купон, який друкувався на ледь захищеному папері, відігравав роль доповнення до рубля і давав можливість тільки нашим громадянам, які отримували певну суму купонів, купувати товари у роздрібній торговельній мережі. Приїжджі з інших держав теоретично не могли цього здійснювати, а на практиці здійснювали, оскільки з'явилась особлива сфера торгівлі - торгівля купонами. Звичайно, дехто продавав купони за гроші, збільшуючи таким чином свої доходи.

Пізніше було вирішено вдосконалити купонну систему шляхом заміни одноразових купонів багаторазовими. Були надруковані відповідні купони. Проте становище, яке склалося в грошовому обігу в 1991 році, змусило піти шляхом упровадження купонів у готівковий обіг, використання їх як грошового сурогату.

Це мало свою причину. З середини 1991 року Україна не отримувала грошових підкріплень від Центрального банку Росії. Вже було відомо, що з 2 січня вивільняються ціни. Було прийнято рішення про попередній захист населення і про необхідність попередньої виплати з метою збільшення грошових доходів, а готівки для здійснення цієї акції не було. І тому вирішено було використати багаторазовий купон не як доповнення до рубля, а як готівку.

Виходячи з положень Декларації про державний суверенітет України щодо впровадження своєї грошової одиниці та на виконання ст. 6 Закону України "Про економічну самостійність України, Указом Президента України від 07.11.92 р. "Про реформу грошової системи України", починаючи з 23 години 12 листопада 1992 року припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України та встановлено, що єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.

Рішення, безумовно, вимушене і правильне в тих умовах. Проте здійснювати таку акцію потрібно було, враховуючи наслідки, і проводити її хоча б з урахуванням того, що запроваджується не просто купон, а запроваджується грошовий сурогат, з урахуванням об'єктивних законів грошового обігу.

Цього не було зроблено, і в результаті на першому етапі була допущена помилка, коли штучно обмежувалася кількість купонів. Одночасно рублі були відсічені від споживчого ринку. Дозволявся на споживчому ринку обіг тільки купонів, кожному громадянину було виплачено по 200 купонів.

Як розвивались події? У січні 25 процентів платні було виплачено купонами. За купони можна було придбати будь-які товари, а рублями можна було заплатити лише за послуги, транспорт, газети і т.ін. Курс купона до карбованця не був установлений. Апріорі він був 1:1. Але в той же час був установлений дуже помилковий курс купона до долара - 1 долар : 10 купонів. Звичайно, за таким курсом ніхто долари не міняв. Бо курс 1 долара дорівнював 100 купонам на чорному ринку. Реальний курс купона до рубля на початку січня був приблизно 3-4 рублі за 1 купон. Оскільки в нас не було і немає руху грошей, забезпечується тільки їх фізичний рух, тому в різних регіонах курс купона до рубля був неоднаковий: ближче до кордонів з Росією курс купона був нижчим, у Західній Україні, в центрі України -вищий. Але в середньому він становив 3-4 рублі за купон.

Потім почалося падіння курсу купона. Десь за два місяці курс купона до рубля був уже 1:1. Офіційний курс купона до долара зменшився в 5 разів. Тобто почалася девальвація купона - за один долар давали 50 купонів. Але, звичайно, як і раніше, ніхто не обмінював за таким курсом долари на купони, тому що курс купона до долара має бути адекватним курсу купона до рубля.

Уже на другий місяць реформи виплачували 50% зарплати купонами, на третій - 75%, четвертий - 100%. При цьому купони були запроваджені лише в готівковий обіг, а безготівковий обіг здійснювався в рублях. В історії, мабуть, не було прецедентів функціонування паралельної валюти з неповним набором функцій, тобто тільки як готівки. І це призвело до того, що курс купона штучно став нижчий за курс рубля, тому що рублі можна вкласти в приватизацію, тобто приватизувати власність, а за купони цього зробити неможливо.

Внаслідок цього економіка практично захлинулась. Чому? Тому що торгівля не могла реалізувати товари населенню, змушена була, оскільки попит населення був обмежений штучно, відмовлятися від відповідних товарів.

Виробництво або припинялось, або виробники вишукували шляхи обійти ці штучні обмеження. Тоді в нас різко збільшився оборот через громадське харчування і значно зріс вивіз товарів за межі держави. Ось такий гіркий урок був нам даний на першому етапі запровадження купонів.

Поступово квота випуску купонів була знята, і все ніби нормалізувалось. Але потім держава стала перед ситуацією, яка могла бути прогнозована, - це стихійна повна купонізація обігу, коли рублів в обігу практично немає. В Україні готівковий обіг повністю забезпечувався купонами. Виникла нова складність - сурогат, який не був офіційно визнаний як грошова одиниця, іншими державами також не визнавався і в результаті за межами України не приймався. Сфера обігу - тільки Україна. Громадяни, які виїжджали за межі України, змушені були якось вишукувати рублі. Оскільки рубль був дефіцитом, то виник попит, і тому за один рубль платили більше одного купона. Тобто курс купона впав саме внаслідок того, що ця грошова одиниця мала обмежену сферу обігу.

Щодо самого курсу купона, то його не було і не могло бути, оскільки зарплата нараховувалась і виплачувалась у рублях і купонах 1 до 1, на рахунках торгівлі, яка отримувала купони, зараховувались суми 1 до 1. Тобто це просто заміна рублевої готівки, і про офіційний курс купона навіть не йшлося.

Цей курс виник на першому етапі, він був спекулятивний, оскільки обмежена була кількість купонів. Тоді, щоб проникнути у сферу роздрібної торгівлі, платили дуже багато рублів за купони. Це називається спекулятивне очікування: за купони переплачували у зв'язку з штучним обмеженням їх кількості в обігу при наявності величезної сфери обігу - вся роздрібна торгівля.

Шлях до впровадження гривні був занадто довгим і тернистим, а причин для цього було немало - як об'єктивних, так і суб'єктивних,

У січні 1992 р. купони багаторазового використання відкрили цей шлях, а у березні того ж року Верховна Рада України ухвалила "Основи національної економічної політики України", якими передбачалося негайне введення власної валюти, що свідчило про намір "скоротити життя" купонів на цьому шляху. Однак цього не сталося.

Основною причиною, яка стримувала впровадження гривні, була, на нашу думку, невизначеність в уряді щодо процесу здійснення грошової реформи в Україні.

Становлення і розвиток економіки України проходив у боротьбі старого і нового, що й призвело до негативних явищ внаслідок перекосів у розвитку економіки. Наприклад, нам у спадок залишено непропорційну структуру промисловості з переважанням металургійної галузі, що стало тягарем у розбудові незалежної України.

У цьому аспекті заслуговує на увагу досвід розвитку економіки післявоєнної Німеччини, яка завдяки реформі Ерхарда ліквідувала перекоси у розвитку економіки і зайняла чільне місце у світовому співтоваристві.

Оцінюючи економічну реформу в повоєнній Німеччині, не можна не відзначити той факт, що вона стала результатом не лише вдалого поєднання грошової, цінової та структурної реформ на засадах вільної конкуренції та регульованого ринку. Це також повчальний приклад усвідомлення нацією цінності свободи як умови гідного існування, без чого неможлива чесна праця та поступ до кращого майбутнього.

У спадщину від фашистського режиму повоєнна Німеччина отримала вкрай мілітаризовану економіку, обмежений рівень споживання (25% від рівня 1928 року), заморожену заробітну плату. Державний борг країни втричі перевищував обсяг ВВП, а необхідність виплати репарацій країнам антигітлерівської коаліції тяжіла сумою в 300 млрд. рейхсмарок. Надмірна кількість грошової маси в обігу знецінила гроші, що спричинило запровадження карткової системи та бартеру.

До того ж країна опинилась перед загрозою деіндустріалізації. У березні 1946 року союзниками, що поділили територію держави на 4 окупаційні зони (американську, англійську французьку та радянську), був прийнятий індустріальний план розвитку Німеччини, яким передбачалося скоротити обсяг виробництва до 50-55% порівняно з 1938 роком, знищити 14 галузей промисловості, у тому числі важке машинобудування, авіа- та суднобудування, ще 12 галузей планувалося значно обмежити. За підрахунками німецьких економістів тільки в американській та англійській зонах окупації закриттю підлягало 1636 фабрик та заводів.

Яким би був подальший розвиток Німеччини, якби ця політика була втілена в життя, можна тільки уявляти. Об'єктивний хід історії зруйнував ці плани. З поглибленням суперечностей між Заходом та Сходом Німеччина стала відігравати нову роль у відбудові повоєнної Європи, давши поштовх зворотним процесам економічного об'єднання західних зон, зняття обмежень з виробництва, припинення демонтажу устаткування.

У результаті виникла сприятлива атмосфера для поглиблення реформи, яка по праву пов'язується з ім'ям першого міністра економіки та другого канцлера ФРН Л. Ерхарда.

Першим кроком економічної реформи стала грошова реформа, яка ставила за мету відсікти надлишковий попит в 300 млрд. рейхсмарок, спричинений мілітаризацією економіки. Зменшення грошової маси було здійснено за американським варіантом у пропорції 10 ; 1 (100 РМ : 10 ДМ), а не 2:1, як пропонували англійські експерти, що побоювалися значного дефляційного ефекту різкого зменшення грошей в обігу. Саме у співвідношенні 10:1 були обміняні 50% готівки та заощаджень громадян, грошові зобов'язання підприємств.

У період реформи, з 20 червня 1948 року, фізичним особам обмінювалось 40 рейхсмарок на німецькі марки в пропорції 1:1 (у серпні - ще 20). У такому ж співвідношенні виплачувалися пенсії та заробітна плата.

Кожному підприємцю було виділено грошові кошти на комерцію з розрахунку 60 ДМ на кожного працюючого за наймом робітника. Активи фінансових установ на німецькі марки не перераховувалися.

У той же день почалася лібералізація цін. Незважаючи на значний опір опозиції, яка пропонувала поступовий, а не одномоментний перехід до вільного ціноутворення, протягом червня було скасовано більше 90% чинних до того часу інструкцій щодо контролю над цінами.

Така рішуча лібералізація цін, однак, не означала швидкого переходу до ринкової стихії. Л. Ерхард був далекий від абсолютизації неконтрольованого ринку, вважаючи, що він не сприяє ефективному використанню капіталу, веде до подальшої концентрації та монополії. Тому лібералізація цін супроводжувалася державним контролем над цінами на транспортні та поштові послуги, основні продукти харчування, квартплату, сировину.

У результаті вжитих дій уже в лютому-березні 1949 року ціни практично стабілізувалися, а у квітні-травні почали знижуватися. У І півріччі 1950 року їх середній рівень упав на 10,6% порівняно з І півріччям 1949 року. В подальшому стабільність цін залишалась одним із найбільш вражаючих досягнень економічної реформи.

За результатами грошової реформи 70 млрд. рейхсмарок було обміняно на 4,55 млрд. нім. марок. Разом з тим для радикального поліпшення стану економіки самої грошової реформи було недостатньо. За словами Л. Ерхарда, "грошова реформа може стати успішною лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена відповідною кількістю товарної маси. Якщо ж на нові гроші не буде чого купити, то й самі ці нові гроші нікому не потрібні".

Треба було наповнити ринок товарами, виправити деформовану війною структуру виробництва, знайти джерела інвестицій для розвитку промисловості. В кінцевому рахунку необхідно було поєднати грошову та цінову реформу зі структурною через заохочення інвестицій у галузі, пов'язані, перш за все, з виробництвом споживчих товарів. На думку Л. Ерхарда, підйом у цій сфері, а не багатомільярдні ін'єкції у важку, а тим більше у воєнну промисловість, міг забезпечити позитивний мультиплікаційний ефект, завдяки високій швидкості обігу капіталів та можливості швидшого зв'язування надлишкової грошової маси.

Для сприяння розвитку ринку капіталів передбачалось провадити заохочення вкладень в облігації шляхом пільгового оподаткування доходу від процента залежно від форми капіталовкладень. Так, цінні папери, призначені на фінансування житлового будівництва для населення з низькими доходами, повністю звільнялися від оподаткування доходу. Завдяки таким пільгам інвестиції спрямовувалися в галузі, які вважалися пріоритетними з погляду структурного розвитку.

З весни 1949 року дедалі відчутнішу роль у вирішенні проблеми залучення капіталу починає відігравати іноземна допомога за планом Маршалла, який діяв до 1952 року. Це була позика, що мала бути оплачена в майбутньому валютою. Обсяг валютної допомоги Західній Німеччині склав 1,8 млрд. дол. Незважаючи на те що 90% цієї допомоги йшло на потреби вирівнювання платіжного балансу, 10% спрямовувалися через спеціальний банк саме на інвестиції.

Механізм надання позики зводився до того, що німецькі підприємства оплачували імпорт, який надходив у рамках допомоги, в марках, а не в доларах. Із цих коштів спеціально створений банк "Кредитна установа по відновленню" формував так звані еквівалентні ресурси, які надавалися в середньострокові та довгострокові позики. При цьому банк, на відміну від інших комерційних банків, не мав права залучати вклади, торгувати цінними паперами за чужий рахунок, видавати короткострокові комерційні кредити. Створення Кредитної установи дозволило централізувати інвестиційні кошти в обсягах, необхідних для кредитування довгострокових потреб економіки, контролювати інвестиційні потоки.

Фінансування за планом Маршалла стрімко зростало. Якщо у квітні 1949 року обсяг коштів складав 110 млн. нім. марок, то в останньому кварталі 1949 року - 470 млн. нім. марок щомісячно. Слід відзначити, що через 11 років після закінчення дії плану, в кінці 1963 року, переважна частина боргу була виплачена, а ФРН сама стала країною-кредитором.

Завдяки продуманій інвестиційній політиці було значно підвищено технологічний рівень виробництва. Це обумовило випередження темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами росту реальної заробітної плати (у 1950-ті роки продуктивність праці зростала щорічно на 28%, а реальна заробітна плата на 16%) і визначив високу динаміку економічних показників.

Як видно з досвіду проведення грошових реформ у Німеччині, у країнах Східної Європи і країнах, що розвиваються, серед науковців та політиків існує два підходи до процесу проведення грошових реформ:

1. Не можна проводити грошову реформу, не досягнувши фінансово-економічної стабілізації, інакше гроші будуть швидко знецінені, темпи інфляції підвищаться.

2. Грошова реформа повинна розглядатися не як технічний акт введення нової грошової одиниці, а як найважливіший елемент широкомасштабної економічної реформи, вона сама повинна стати стрижнем її загальної стабілізації.

З метою сприяння проведенню радикальних ринкових реформ в Україні, забезпечення економіки стабільною національною валютою та відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 року "Про грошову реформу в Україні" вводилась національна валюта - гривня. Указом визначалось:

провести в Україні, починаючи з 2 вересня, грошову реформу - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина - копійка;

національному банку України з 2 вересня 1996 року випустити в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінну монету номінальною вартістю 1,2,5, 10, 25 і 50 копійок і припинити емісію українських карбованців;

українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

З 2 вересня 1996 року по 16 вересня 1996 року на території України функціонують у готівковому обігу гривня, а також український карбованець, який поступово вилучається з обігу.

Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинялося. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня.

Рекомендувалось органам виконавчої влади, юридичним особам та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності відповідно до встановленого курсу обміну українського карбованця на гривню провести до 2 вересня 1996 року перерахування у гривні без будь-яких обмежень, вилучень і конфіскації:

цін, тарифів, а також заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та інших грошових виплат населенню з їх округленням до 1 копійки;

коштів юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що знаходяться на рахунках в установах банків і в цінних паперах;

усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, а також акціях та інших цінних паперах, у тому числі приватизаційних паперах;

активів і пасивів балансів, укладених угод.

Було оприлюднено, що з 2 вересня 1996 року безготівкові рахунки (включаючи перекази), а також бухгалтерський облік усіх операцій і складання звітності юридичними особами та іншими суб'єктами господарювання в усіх сферах діяльності здійснюються лише у гривнях.

Виплата заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню проводиться з 2 вересня 1996 року лише у гривнях без будь-яких змін порядку і строків такої виплати.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року, створила необхідні передумови для цивілізованого проведення грошової реформи, її відкритий і безконфіскаційний характер забезпечив зростання довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї системи органів державної влади України. В ході проведення грошової реформи майже 12 млн. чоловік (у тому числі 3 млн. пенсіонерів) обміняли понад 200 трлн. карбованців на гривні. Демонструючи високу відповідальність за виконання своїх грошових зобов'язань, держава продовжила безперешкодний обмін карбованців на гривні для осіб, які з поважних причин не змогли здійснити цей обмін у раніше визначені строки.

Сьогодні можна ще раз упевнено заявити, що грошова реформа:

забезпечила впровадження одного з найважливіших атрибутів державності - національної грошової одиниці;

сприяла неухильному зниженню інфляції;

дала змогу усунути значні коливання обмінного курсу;

стимулювала зростання надходжень іноземної валюти в державу (у тому числі й повернення українських капіталів, що зберігаються за кордоном);

сприяла створенню кращих умов для залучення іноземних інвестицій.

Грошова реформа справедливо вважається одним із найзначніших політичних успіхів чинних органів влади за всі роки незалежності.

Нова національна валюта, впровадження якої мало велике політичне значення, існує не лише номінально, її стабільність визнана у світі, про що свідчить приєднання України до ст. VIII Статуту Міжнародного валютного фонду.

За весь період від початку реформи зберігається сталий курс української гривні щодо іноземних валют.

Упровадження нової валюти, її стабільність стали підґрунтям стабілізації цін на товари.

Дуже важливим є те, що реформа була здійснена на справді демократичних засадах, завдяки чому під час її проведення ніхто не зазнав матеріальних втрат. Ця реформа проведена професійно і високоморально.

Досягнута нині стабільність національної валюти створює важливі передумови для поліпшення стану всієї економіки, розвитку виробництва. На жаль, дані передумови не використовуються, і стагнація економіки країни продовжується, а це результат упущень економічного блоку владних і управлінських структур.

Відомо, що без нормалізації економічного стану, активного розвитку виробництва довгочасна стабільність валюти неможлива. Тому першочергове завдання економічної політики держави полягає у розвитку національного виробництва.

Валютна реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона лише створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці, а особливо пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва, може забезпечити не просто стабільність, а зростання валютного курсу гривні. Лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів. Це тепер ні в кого не викликає ні найменших сумнівів.

Сучасна інфляція перебуває під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів. До першої групи належать фактори, що викликають перевищення грошового попиту над товарною пропозицією, внаслідок чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу. Друга група об'єднує фактори, які ведуть до початкового зростання витрат і цін товарів, підтриманого подальшим підтягуванням грошової маси до їх підвищеного рівня. Реально дві групи факторів взаємодіють один з одним, викликаючи зростання цін на товари чи послуги.

Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: висока питома вага випуску засобів виробництва, перевага важкої та видобувної промисловості.

Ще одна причина інфляції пов'язана з недоліками проведення грошово-кредитної політики. До 1 липня 1993 р. виконання бюджету України базується на принципі авансування витрат на кредитній основі. Комерційні банки, в яких відкривались рахунки організацій та установ, що фінансуються з держбюджету, були змушені спрямовувати свої кредитні ресурси на оплату витрат згідно з отриманими від Мінфіну України бюджетними дорученнями.

За допомогою інфляції здійснюється перерозподіл частини ресурсів не тільки між державою і населенням, але й між окремими секторами економічної системи, галузями, підприємствами. Вплив такого перерозподілу на економічну систему залежить від напряму перерозподілу частини доходів і характеру їх використання. Суспільство зацікавлене у тому, щоб реальні ресурси, які потрапляють до рук тих, чиї номінальні доходи зростають достатньо швидко, спрямовувалися у продуктивні канали. Проте в перехідній економічній системі це відбувається не завжди. Головна причина полягає у тому, що суспільні інститути, які цим займаються в умовах ринку, у нас ще не сформовані.

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємозаборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання, а зростання взаємозаборгованості та криза платежів є підставами для відкритої інфляції.

Негативно вплинула інфляція і на характер процесу відтворення на підприємствах.

Разом з тим не можна не визнати і того, що висока інфляція виснажила попит широких верств населення, причому особливо сильно тоді, коли здійснювалась політика державного регулювання фонду споживання з метою його заморожування. Тому цілком закономірно, що настав такий момент, коли ринок через різке падіння купівельної спроможності населення виявився неспроможним поглинути всю продукцію підприємств. Звуження внутрішнього ринку значною мірою перешкоджає виходу з періоду спаду виробництва і соціальній переорієнтації виробництва. Про масштаби звуження внутрішнього ринку України внаслідок інфляції дають уявлення такі факти. Регулюючи (скорочуючи) фонд споживання, держава довела масу заробітної плати з 75 млрд. дол. у 1991 році до 15 млрд. у 1995 році, тобто зарплата знизилась у 5 разів, у той час як валовий суспільний продукт зменшився трохи більше ніж у 2 рази. Низький платоспроможний попит на продукцію виробників кінцевої, тобто споживчої продукції (у поєднанні зі звуженням сфери національних кредитних відносин, внаслідок розвитку яких можна було б реально підвищити сукупний попит) став однією з основних причин такого парадоксу української економіки, як щорічне зростання в 1994-1996 роках експорту на 12-19% при падінні ВВП відповідно на 23, 12 та 10%.

Збільшення попиту на вільно конвертовану іноземну валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, і, як наслідок, викликає недовіру до національної грошової одиниці.

Політиці обмеженого курсу відводиться провідна роль у всіх стабілізаційних програмах. Економетричні обстеження показують значну кореляцію (коефіцієнт кореляції = 0,7) між місячними змінами аукціонного обмінного курсу і темпами інфляції в Україні з лагом в один місяць та можливістю використання обмінного курсу як індикатора майбутньої інфляції.

Але слід пам'ятати, що центральний банк може утримувати реальний обмінний курс лише відносно короткий проміжок часу, і спроби утримання реального обмінного курсу нижче рівноважного рівня призведуть до інфляції та створення чорного валютного ринку.

1995 рік був роком народження державних цінних паперів в Україні, а з 1996 р. облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) стали одним із джерел покриття дефіциту Держбюджету. До їх появи дефіцит Держбюджету покривався за рахунок емісійних кредитів НБУ та комерційних банків. Згідно з чинним законодавством, загальний обсяг випуску ОВДП регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу.

Коли держава купує ОВДП у комерційних банків, населення та ін., вона здійснює грошові виплати і тим самим підвищує грошову пропозицію. Якщо держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, тому що в комерційних банків знижується потенціал кредитування, що впливає на темпи інфляції в країні та на валютний курс національної грошової одиниці.

Проводячи жорстку монетарну політику, з 1994 р. НБУ вдалося скоротити інфляцію. Однак в Україні тривала стагфляція. Кількість грошей у державі характеризується ступенем монетизації - відношенням МЗ до ВВП. Ступінь монетизації офіційної економіки України незмінно знижується. Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися розв'язати емісійними заходами. І кожного разу емісії призводили до наслідків; збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, "доларизації" економіки; випереджаючого зростання гривневих цін порівняно зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.

Крім врахування причин демонетизації економіки та контролю за інфляцією монетарними методами, для подолання економічної кризи в Україні необхідна державна програма розвитку підприємництва в наукомістких виробництвах. Інвестиції в пріоритетні напрями виробництва, впровадження передових технологій, мінімізація закупівель імпортних товарів і розвиток експортного потенціалу вітчизняних підприємств здатні забезпечити приплив валюти в Україну. На відміну від сучасної "доларизації" економіки, інтенсифікація експортної діяльності підприємств дасть змогу не тільки позитивно вплинути на платоспроможний стан України, а й підтримати ділову активність виробників і підвищити соціальний захист населення.