Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 5. Поняття і суть кредиту

З появою суспільного поділу праці, як уже зазначалося, виник і обмін товарів, а з останнім - гроші. Необхідність розширеного виробництва товарів, товарно-грошові відносини стали необхідною умовою виникнення кредиту, на перших порах лихварського.

Крім лихварського кредиту, товаровласники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів, оскільки виробництво і продаж різних товарів потребують різного часу. Якщо продаж товарів за готівкові гроші не міг здійснитися, то сплату товарів переносили на інший термін, тобто продавали в кредит. Із плином часу кредит набуває загального характеру і висвітлює рух капіталу та відносини між кредитором і позичальником. Лихварський кредит започаткував ці відносини міх кредитором і позичальником.

Лихварський кредит - кредит в докапіталістичних формаціях, що надавався дрібним виробникам, рабовласникам і феодалам із сплаченням високого відсотка. Можливість його надання ґрунтувалась на вагомому зростанні лихварського капіталу.

Лихварський капітал - капітал, що надавався в позику дрібним виробникам, рабовласникам і феодалам і приносив відсотки. Є особливою історичною формою капіталу, характерною для докапіталістичних способів виробництва. Гроші, що отримуються в позику від лихварів, виступають як капітал тільки для кредиторів, у руках позичальників вони служать лише купівельним і платіжним засобом. Однією з особливостей лихварського капіталу є надзвичайно високий рівень відсотка: у рабовласницькому і феодальному суспільствах лихварі стягували десятки і навіть сотні відсотків у рік.

Джерелом відсотка на лихварський капітал є додаткова (і частково необхідна) праця рабів і дрібних виробників.

Лихварський капітал виник ще в період розкладання первісно-общинного ладу на основі появи в надрах первісної общини майнової нерівності, пов'язаної з приватною власністю на засоби виробництва і обміном. Зосередження землі, худоби і грошових багатств у руках верхівки суспільства і потреба в грошах маси дрібних виробників привели до його виникнення і розвитку. Лихварі, якими виступали передусім представники родової аристократії, жорстоко експлуатували позичальників, надаючи їм позики під заставу не тільки земельних дільниць, але й самої особистості позичальників. При забезпеченні позик землею непогашений їх у встановлений термін призвело до переходу земельних дільниць у руки лихварів, а при забезпеченні позик особистістю позичальників останні, а також члени їх сімей, поневолювалися лихварями. Таким чином це сприяло розвитку рабства. При рабовласницькому ладі лихварський капітал отримав подальший розвиток, виступаючи у двох формах: 1) грошових позик дрібним виробникам, головним чином селянам; 2) грошових позик рабовласникам. Дрібні виробники вдавалися до позик лише в разі крайньої потреби: нестійкість їх господарства, стихійні лиха (неврожаї, пошесть худоби і т.ін.), війни чи неспроможність сплатити податки, а рабовласники - унаслідок величезних витрат на споживання, що не покривалися прибутками від власного господарства. Відповідно різними були й способи використання взятих у позику грошей: дрібні виробники обертали їх на купівлю засобів до існування і засобів виробництва, яких бракувало, чи для сплати податків, а рабовласники - для купівлі предметів розкоші, спорудження палаців і т.н. Сама рабовласницька держава і міста також нерідко вдавалися до позик лихварів для покриття військових витрат, сплати данини і т.п. В умовах феодалізму лихварський капітал виступає також у двох формах: 1) позик дрібним виробникам-селянам і ремісникам, 2) позик феодалам. На пізній стадії феодалізму важливу роль у розвитку відіграв перехід від відробіткової і продуктової ренти до грошової і від натуральних податків до грошових. Потреба в грошах для купівлі засобів до існування, яких бракувало, і засобів виробництва (наприклад, худоби), для сплати ренти феодалам і податків змушувала селян вдаватися до лихварських позик, а грабіжницькі відсотки сприяли розоренню селян.

Накопичення великих грошових багатств у руках лихварів послужило одним із моментів первинного накопичення капіталу і виявилося важливим чинником виникнення класу капіталістів. Промислова буржуазія, що народжувалася, не могла користуватися лихварським кредитом унаслідок надзвичайно високих відсотків і потребувала по-капіталістичному організованого банківського кредиту з помірним відсотком. Боротьба промислових власників проти них спочатку набула форму законодавчого обмеження і зниження рівня відсотка, однак засилля їх було ліквідоване лише з розвитком банківської справи.

Кредитні відносини необхідні для розширеного відтворення виробництва за рахунок вільного додаткового капіталу, який ще не вкладений у придбання засобів виробництва.

Існують такі форми кредиту:

комерційний;

банківський;

споживчий;

державний та ін.

Комерційний кредит - тимчасове надання одними підприємствами іншим відстрочки про виплату грошей за проданий товар, виконані роботи, надані послуги. Комерційний кредит - це реальність, що відбиває втрату підприємствами ринків збуту і постачальників. Він украй необхідний, коли підприємства не мають вільних коштів для розрахунків за куплений товар, сировину чи матеріали. В умовах розвитку економіки комерційний кредит виконує важливу роль у прискоренні реалізації товарів та кругообіг капіталу. Його надання обмежується розмірами резервних капіталів підприємств і організацій, які здатні надавати комерційний кредит лише тоді, коли в них є надлишок капіталів.

Роль комерційного кредиту полягає в тому, що він надає можливість: скоротити обсяг обігових коштів підприємств і організацій; прискорити розрахунки і зменшити обсяги неплатежів між підприємствами; відчути господарську самостійність. Комерційний кредит надається не більше як на один рік.

Оформлення комерційного кредиту здійснюється за допомогою векселя. Вексель є документом, на основі якого формуються фінансово-господарські та юридичні взаємовідносини між кредитором та боржником.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після закінчення строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Векселі розподіляються на переказні і прості.

Переказний вексель має такі реквізити: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, де буде здійснено платіж і найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця) і найменування того, хто повинен платити (платника).

Простий вексель, крім реквізитів, обумовлених для переказного векселя, повинен мати просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити зазначену суму.

Погашення комерційного кредиту здійснюється шляхом оплати боргу за векселем або перетворення комерційного кредиту в банківський.

Перетворення комерційного кредиту в банківський відбувається шляхом врахування (дисконту) або застави векселя у банку.

Врахування векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель, сплачує пред'явникові зазначену у векселі суму мінус певний процент, а платіж отримує від платника тільки з настанням зазначеного у векселі строку.

Застава векселя - це операція, за якої банк бере вексель під заставу за встановленою в даному банку обліковою ставкою.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем банк подає вексель до протесту.

Протест векселя - це нотаріально або через судові органи подана заява кредитора про несплату суми векселедавцем в строк, вказаний на векселі.

Банківський кредит - це надання банком підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам кредитування коштів у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності.

Позичальники повинні мати статус юридичної особи, самостійний баланс, власні кошти. Ними можуть бути і фізичні особи.

Банківський кредит надається в межах банківських ресурсів, які складаються з власних та залучених коштів.

До власних коштів належать статутні, резервні (страхові) та інші фонди, а також нерозподілений прибуток.

До залучених коштів належать залишки грошей на рахунках клієнтів, депозити організацій, вклади громадян і банківські кредити.

Банківські кредити можна класифікувати:

за строками користування - короткострокові (від кількох днів до одного року); середньострокові (до 3-х років); довгострокові (понад 3 роки);

за забезпеченням - забезпечені заставою (майном, цінними паперами); гарантовані (банками або третьою стороною); з іншим забезпеченням, наприклад, свідоцтво страхової компанії;

за методами надання - разові, відповідно до відкритої кредитної лінії і резервні або гарантійні;

за строками оплати процентів.

Споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування головним чином для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, телевізори, холодильники тощо.

В умовах економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі проценти, що робить його недоступним для широкого кола користувачів.

Як уже зазначалось, провідне місце серед названих кредитів займає банківський кредит. Законодавство України передбачає, що банк повинен надавати кредити позичальникам під конкретні цілі, пов'язані з розвитком виробництва та товарообороту, інвестиціями, задоволенням споживчих потреб та інших видів діяльності, які передбачені статутами юридичних осіб та кредитними договорами. При цьому кредити для викупу державного майна можуть надаватися позичальникам тільки за рахунок власних коштів банку.

Забороняється використовувати надані кредити для:

погашення раніше наданих кредитів;

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;

придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Позичальникам, що мають прострочену заборгованість за раніше отримані кредити, нові кредити не надаються.

Можливість надання банківського і комерційного чи споживчого кредиту визначається після вивчення кредитоспроможності позичальника та прогнозування кредитного ризику.

Кредитний ризик - імовірність несплати позичальником за своїми зобов'язаннями у строк, визначений договором. Для зниження ступеня ризику банк надає кредити під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Для підвищення гарантії погашення кредиту банк має право вимагати від позичальника страхування прокредитованого майна. У випадках підвищеного ризику надання кредиту майно страхується через страхові компанії.

У практиці роботи банків для зниження ступеня ризику застосовується видача кредитів під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Під кредит можуть бути заставлені товарні і товарно-розпорядні документи, цінні папери (акції, облігації, векселі, акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою), депозити на рахунках у банку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, а також нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки).

Усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються банком і позичальником на підставі договору.

Кредитний договір - угода між банком і позичальником із визначенням конкретних умов надання кредиту, прав і обов'язків сторін. У кредитному договорі передбачається: мета кредиту, сума, строк, умови і строки надання і повернення, процентні ставки, порядок їхньої сплати, вид на забезпечення, зобов'язання і економічна відповідальність сторін, перелік звітності та періодичність її надходження до банку.

Важливим є і те, що погашення кредиту і нарахування на нього процентів здійснюється за платіжним дорученням позичальника. Індивідуальні позичальники розраховуються за кредити шляхом перерахування коштів з особистого рахунка чи депозитного, переказом через пошту, а також готівкою, У виняткових випадках банк може відстрочити погашення кредиту з підвищенням процентної ставки, але це за умови, що в позичальника виникли тимчасові фінансові ускладнення за непередбачених обставин і позичальник вжив відповідні заходи щодо їх усунення.

Відносини між банками-позичальниками у сфері кредитування передбачають додержання таких вимог:

діяльність банків у сфері кредитування не повинна суперечити основним напрямам грошово-кредитної політики;

кредитування позичальників має здійснюватися з дотриманням установлених економічних нормативів;

Державний кредит - це кредит, який надається державі як позичальникові і як кредиторові залежно від того, в якій ролі держава виступає. Державний кредит - одна із форм руху тимчасово вільних коштів.

Цей кредит, як правило, має цільове спрямування на поповнення дефіциту бюджету, який все більше посилюється внаслідок розладнання економіки, різкого зниження виробництва і скорочення доходної частини бюджету при постійному зростанні видатків, що посилює інфляційні процеси.

Таким чином, державний кредит є не що інше, як додатковий випуск грошей в обіг без товарного покриття.

Кредитна політика - система кредитних заходів, спрямованих на забезпечення економічних інтересів держави. Цими засобами, як правило, є різні пільги при наданні кредитів або введення жорстких заходів щодо їх видачі.

Методи проведення кредитної політики:

підвищення або зниження облікових ставок;

обмеження розмірів кредитів;

регулювання кредитних лімітів за біржовими операціями;

збільшення або зменшення долі споживчого кредиту.

З розвитком фондової біржі і випуском державою цінних паперів банки починають купувати і продавати цінні папери, що в одному випадку скорочує кредитні ресурси банків, а в іншому - збільшує.

Сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту та кредитні установи держави становлять кредитну систему. Кредитну систему складають банки, кредитні спілки, ломбарди тощо.

В умовах ринкової економіки кредитна система відтворює кредитні відносини, які виникають у зв'язку з переміщенням тимчасово вільних коштів від банків (продавців) до підприємств, організацій, населення (покупців) на засадах повернення з обов'язковою виплатою відповідних процентів за їх використання.

В операціях купівлі-продажу кредитних ресурсів банки виконують подвійну роль. З одного боку, вони скуповують тимчасово вільні кошти, тобто проводять пасивні операції, з іншого - продають їх, тобто виковують активні операції.

Виконання активних операцій банками - продаж кредитних ресурсів - передбачає дотримання певних принципів: забезпечення та платності кредиту, строковості, цільового характеру кредиту.

Банки у своїй діяльності виконують такі операції:

• залучають та розміщують грошові вклади й кредити;

• здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

• ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів;

• фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестиційних центрів і фондів;

• випускають платіжні документи й цінні папери;

• купують, продають і зберігають платіжні документи, цінні папери та проводять операції з ними;

видають поручительства, гарантії та інші зобов'язання за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

купують в організацій і громадян та продають іноземну валюту готівкою і валюту, що перебуває на рахунках і вкладах;

залучають і розміщують дорогоцінні метали на рахунки і вклади та проводять інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики.

В усіх суспільствах кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів, як правило, у формі банківського кредиту.

Банківський кредит є джерелом додаткових ресурсів, він використовується для відновлення основних фондів та їх розширення, формування оборотних фондів і фондів обігу. Для забезпечення постійного виробництва і його відтворення у все більших розмірах, постійного кругообороту капіталу підприємства повинні мати резерв коштів для проведення розрахунків із заробітної плати, для оплат матеріалів, сировини тощо. Якщо такий резерв відсутній, підприємство бере гроші в кредит.

Кредит виступає:

прискорювачем процесу відтворення виробництва, оборотності коштів;

регулятором грошового обігу, замінює готівку в обігу через безготівкові розрахунки;

забезпечує раціональне використання грошових резервів.

Кредитні відносини здійснюються в основному через банки, які виникли в процесі розвитку торгівлі, яка породила торговців грошима. Торговці грошима розпоряджалися вільними коштами купців і надавали їх у позику, а з часом виникли й розрахункові операції з переказу грошей з одного місця в інше, що й знаменувало створення банків.