Економіка розвитку - Царенко О.М. - § 6. Стратегія і тактика розвитку банківської системи України

Досвід попередніх років однозначно свідчить: не можна керувати фінансами держави, не маючи чітко визначеної, науково обґрунтованої стратегії їхнього розвитку. Оскільки банківська система - це частина фінансової системи, то визначення стратегії розвитку банківської системи є надзвичайно важливим, і концепція розвитку - це той основний стрижень, що дасть розуміння головної мети і шляхів її реалізації.

У рамках цієї концепції повинні бути визначені головні принципи функціонування системи. Це:

однакові умови для роботи кожного комерційного банку;

публічність, відкритість;

однакове конкурентне середовище.

Однакові умови - це умови, за яких економічні нормативи, встановлені НБУ, однакові для всіх комерційних банків - малих, середніх системних, а також за яких резервні вимоги однаково повинні виконуватися всіма банками.

Публічність, відкритість - принципи, за яких будь-який з банків може стати банком з обслуговування тих чи інших програм уряду, тих чи інших фондів за умови, що цей банк відповідає певним вимогам, параметрам і ці вимоги публічно оголошуються всім банкам, а не деяким у коридорах влади окремими чиновниками.

Однакове конкурентне середовище - принцип, за якого клієнт сам обирає банк, у якому хоче обслуговуватися, а не за вказівкою Міністерства, фонду, окремого чиновника. Це коли клієнт, що візьме валютний кредит у банку і купить устаткування на Заході, матиме рівні умови, такі ж, якби він взяв кредит в українсько-німецькому фонді (ПДВ).

Необхідно змінювати цю практику і головним тут має стати принцип; узяв гроші в борг - поверни. І в цьому не тільки банк, але й держава повинні бути зацікавлені. Слід прийняти закони про кредит і про заставу.

Зниження інфляції, економічна стабільність національної валюти сприяють зниженню процентних ставок за кредитами. З'явилися додаткові ресурси для кредитування, і банки зацікавлені в кредитуванні реального сектора економіки, тому що тільки його розвиток забезпечить додаткові робочі місця, підвищить купівельну спроможність населення, що, у свою чергу, працюватиме на накопичення капіталу. А через накопичення капіталу в економіці можна буде переходити до збільшення капіталу комерційних банків.

Сьогодні ця тема широко дискутується. Йдуть суперечки про те, яка кількість банків необхідна, про мінімальний капітал.

Якщо ми говоримо про недостатність капіталу в цілому по системі (і це так - банківський капітал України становить близько 6% ВВП, тоді як у країнах Центральної і Східної Європи майже 40%), то від того, що із 170 працюючих сьогодні банків буде сформовано 30 або 50, загальний капітал не збільшиться. Отже, кількість працюючих сьогодні банків - це не головна перешкода зростання капіталу.

Ми повинні відповісти на питання, який капітал хочемо бачити в банківській системі України. Іноземний, як це вже реалізовано в Польщі? Близько 70% банківського капіталу - іноземний, і вже сьогодні йдуть суперечки про обґрунтованість передання національної банківської системи під іноземний контроль. Тоді це завдання вирішується через інвестиційну привабливість країни для іноземного капіталу. Або ми хочемо бачити капітал національний. Тоді завдання нашої держави - змінити економічну ситуацію, що сприятиме розвитку легального бізнесу.

Розвиток банківської системи в Україні відбувається в умовах конкуренції, що зростає як з боку фінансових установ, особливо банків із 100-відсот-ковим іноземним капіталом, так і з боку нефінансових організацій, таких, як кредитні спілки, пенсійні фонди, трасти та ін. Усе більший тиск на банківський сектор чинять компанії, що володіють новітніми технологіями. Це насамперед Інтернет-банки і high-tech альянси (інтернет-провайдери, провайдери мобільного зв'язку з банками і т.п.).

Ситуація ускладнюється нестабільністю соціально-економічних умов і неадекватністю чинного законодавства, а також регулятивних заходів НБУ вимогам успішного розвитку як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому.

Як наслідок, банки України в процесі своєї діяльності вирішують серйозні проблеми, найбільш актуальними а яких у даний час є збереження їхнього капіталу, захист прав банків як кредиторів і забезпечення сприятливих умов для успішного розвитку перспективних напрямів банківського бізнесу.

Головною умовою успішної діяльності банків є їх фінансова стабільність, під якою слід розуміти, перш за все, ліквідність банку і його захищеність від будь-яких ризиків. Фінансова стабільність забезпечується наявністю в банків капіталу в достатньому розмірі, що виконує такі важливі функції;

створення банку як фінансової установи на основі статутного фонду;

забезпечення довіри клієнтів до банку;

задоволення попиту клієнтів на кредитні ресурси:

покриття збитків від неефективної поточної діяльності банку до моменту вирішення керівництвом банку відповідних проблем.

З розвитком банку виникає необхідність у залученні додаткового капіталу для розвитку нових напрямів діяльності, розширення спектру банківських продуктів і послуг, запровадження нових технологій і т.д. Залучення додаткового капіталу надає можливість посилити конкурентоспроможність банку і забезпечити клієнтів високоякісними банківськими послугами.

Приділяючи особливу увагу фінансовій стабільності банківської системи, НБУ неодноразово підвищував вимоги до мінімального розміру капіталу банків.

Слід також відзначити високу концентрацію капіталу в банківській системі України - 55% банків володіють 81,9% капіталу системи.

З наведених даних випливає, що банківська система України має недостатній рівень капіталізації, багато банків мають серйозні труднощі з нарощуванням капіталу, а отже, й обсягу активних операцій. Це обумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Зовнішні чинники - інфляція, девальвація національної валюти, стагнація виробництва, падіння обсягів зовнішньоекономічної діяльності, недосконале законодавство про захист капіталу банків (відсутність механізму хеджування, нерівні можливості вітчизняних та іноземних банків і т.д.).

Чинники цієї групи мають стосовно банків об'єктивний характер, тому дуже складно оцінити їх негативний вплив на кінцеві результати діяльності суб'єктів.

Слід зазначити, що зростання цін, девальвація гривні не тільки не сприяє збільшенню капіталу українських банків, але й знецінює сформований капітал, що у свою чергу зумовлює падіння його прибутковості і як наслідок істотно уповільнює капіталізацію банків, тому що прибуток є одним із головних джерел нарощування капіталу банку.

Знецінення капіталу внаслідок інфляційних і девальваційних процесів для українських банків є причиною невиконання встановлених НБУ нормативів капіталу (Н-1 - Н-5), що змушує НБУ застосовувати до цих банків неадекватні заходи.

Наприклад, незалежно від якості роботи банку, терміну його існування, наявності окремих пунктів ліцензій, НБУ в 1999 р. затвердив нові ліцензійні вимоги. По деяких пунктах ліцензій вимоги до капіталу банку збільшено до EUR 5 млн. - EUR 10 млн. Але падіння курсу гривні до ЄВРО в 1999 р. становило 34%, і всі зусилля українських банків для виконання програм капіталізації здебільшого не мали успіху. Субординований борг, залучений в іноземній валюті, на вимогу НБУ фіксується у складі капіталу в гривнях, що також позначається на рівні капіталізації. Усе це поставило чимало банків перед проблемою подальшого продовження ліцензії на різні види операцій.

Слід зазначити також, що банк, який має малий капітал, зазнає значних труднощів у розвитку своєї матеріально-технічної бази, в результаті чого знижується його конкурентоспроможність.

При цьому іноземним банкам дозволено фіксувати капітал в іноземній валюті, вони мають роками відпрацьовані технології обслуговування клієнтів, злагоджену команду високопрофесійних фахівців, що продають якісні, недорогі продукти, і за ними, як правило, стоять величезні капітали їхніх засновників.

Унаслідок девальвації національної валюти в 1998 р. капітал українських банків знизився на 28,0%, тоді як капітал банків із 100-відсотковим іноземним капіталом зріс на 60,1%. За 1999 р. темпи росту капіталу іноземних банків (42,0%) значно випереджали темпи вітчизняних (11,7%). Проте нарощення за цей період було отримано лише за рахунок організації нових банків з іноземним капіталом.

Внутрішні чинники - неякісний банківський менеджмент з управління капіталом; неадекватна ризикова політика і формування страхових фондів.

Неякісний банківський менеджмент обумовлюється переважно низькою фаховою підготовкою персоналу банків, відсутністю з боку АУБ цільових програм з комплексної професійної підготовки банківських фахівців у галузі менеджменту.

Слабкий механізм мобілізації банківського капіталу, залучення джерел з метою його збільшення, недосконала система використання власних коштів (розміщення коштів, моніторинг активних операцій, рівень їхньої прибутковості, запобігання втратам капіталу внаслідок менеджменту низької якості) обумовлюють нераціональну структуру капіталу на рівні конкретного банку.

Усі ці чинники негативно позначаються як на надійності банківської системи України, так і на ефективності функціонування економіки країни в цілому.

Результат аналізу впливу на капітал банків зовнішніх і внутрішніх чинників свідчить про те, що завдання збереження капіталу вітчизняних банків має вирішуватися комплексно:

• на рівні держави шляхом законодавчого врегулювання цих проблем через реалізацію механізму рівності усіх форм власності;

усередині банківської системи шляхом взаємодії банків із НБУ і між собою в різноманітних напрямах діяльності;

усередині кожного конкретного банку шляхом удосконалення системи менеджменту, особливо в частині управління капіталом.

На наш погляд, вирішення проблем можливе шляхом:

1. На рівні Верховної Ради:

створення рівних умов для діяльності і захищеності банків як кредиторів;

прийняття низки законодавчих актів, що забезпечують захист інтересів вітчизняних банків від експансії іноземних банків.

2, На рівні НБУ:

встановлення нормативних вимог НБУ, у т.ч. ліцензійних і щодо капіталу, тільки в національній валюті;

дозволу комерційним банкам здійснювати емісії власних акцій в іноземній валюті, як це дозволено банкам за участю іноземного капіталу і як це було обіцяно всім іншим;

запровадження механізму хеджування капіталу шляхом відкриття валютної позиції в СКВ на загальну суму (або частину) оплаченого і зареєстрованого статутного фонду;

поділу валютної позиції банку на дві частини для її розрахунку і контролю: перша частина - виключається з розрахунку обсягу валютної позиції і відкривається з метою хеджування капіталу банку (конвертація частини або повної суми оплаченого і зареєстрованого статутного фонду у валюту), а також для виплати витрат і одержання прибутків в іноземній валюті з урахуванням нарахованих процентів; друга частина - позиція, що відкривається в усіх інших випадках;

• розміщення валютних коштів, отриманих у результаті конвертації частини або повної суми оплаченого і зареєстрованого статутного фонду, в іноземних банках країн групи "А" (перелік цих банків визначається НБУ);

підвищення частки відкритої валютної позиції в загальній позиції (Н17) до 50% капіталу, довгої позиції в конвертованій валюті (Н18) до 45%;

розробка документів, що забезпечують захист інформації про Інсайдерів і акціонерів (як найбільш платоспроможних клієнтів).

3. На рівні банківської системи:

вироблення загальних позицій з питань збереження капіталу банків з повідомленням цих позицій депутатському корпусу з метою внесення відповідних змін до чинного законодавства;

здійснення методичної підтримки найбільш актуальних напрямів банківської діяльності;

• створення в ранках ЛУБ групи висококваліфікованих експертів для швидкого реагування на проблемні ситуації конкретного банку, які завтра можуть виникнути в іншого банку.

4. На рівні комерційного банку:

вжиття комплексних заходів щодо активного збільшення економічного потенціалу банку шляхом нарощування власного капіталу, звільнення його балансу від проблемних активів;

планування розміру і структури капіталу, проведення систематичного моніторингу його реального стану;

забезпечення зростання прибутку банку, його раціонального використання з метою подальшої капіталізації.