Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - Німеччина

Політична роздробленість Німеччини, децентралізація її монетної системи, слабкість економічних зв'язків між окремими регіонами та інші причини не сприяли проведенню тут реформ, спрямованих на оздоровлення товарно-грошових відносин. Першими монетами грошового типу на території німецьких держав були наслідування французьких турських грошів, які з'явились у Рейнській області близько 1330 р. Ці турнози емітувалися на 25 монетних дворах у великій кількості аж до 80-х рр. XIV ст., коли внаслідок значної девальвації їх карбування було припинене. Але на грошовому ринку ці монети перебували до середини XV ст.

У північнонімецьких ганзейських містах, торговельна діяльність яких вимагала повновартісної монети, з 1340 р. розпочалося карбування нового монетного номіналу - вітена. Його вартість була дещо вищою, ніж пфеніга, який емітувався раніше. Ця монета впродовж понад століття стала основним грошовим номіналом на території Північної Німеччини та в Балтійському регіоні. Обіг вітенів регламентувався спільними рішеннями торгових міст, що належали до Вендійського монетного союзу.

У 1338 р. (за іншими даними, 1339 р.) маркграф майсенський Фрідріх II (1324-1349 рр.) розпочав карбування зі срібла 938-ї проби грошів (грошенів) вагою близько 3,9 г. Метрологічні показники цих майсенських грошів та їхнє оформлення відповідали празьким грошам короля Ваилава II (1278-1305 рр.). Сировинною базою для емісії цих монет була продукція срібних рудників, що містилися неподалік від м. Фрайберг. Від кінця XIV ст. ця монета стала широко вживаною на землях Центральної Німеччини. Поширилась вона й у Гессені, Вестфалії та Ельзасі, де часто емітували наслідування цим монетам.

Карбування власних золотих монету Німеччині також розпочалося досить пізно. Лише близько 1340 р. було випущено перші імператорські золоті номінали, зразком для яких стали французькі екю. Вже наступного року з'явилися флорини м. Любек, що наслідували флорентійський взірець. Невдовзі цей тип став поширеним у численних містах, світських і духовних володіннях Німеччини. Дещо легші золоті монети, що дістали назву рейнських гульденів, стали загальновживаною монетою у Північній Європі.

Період гроша і флорина мав місце і в країнах Центральної Європи. Особливою популярністю тут користувалися празькі гроші, угорські флорини та польські квартники, що були в обігу й на українських землях.

Епоха великих грошових реформ XIII-XIV ст. мала вирішальний вплив на подальшу історію монетного господарства європейських країн. Саме тоді завдяки економічному піднесенню пожвавішали грошові відносини, відновилася система біметалізму, з'явилися високоякісні монетні номінали, спроможні обслуговувати потреби міжнародної торгівлі, сформувалися монетні системи, що відповідали вимогам економічного життя в умовах розвитку внутрішнього й зовнішнього ринку.

XV-XVI ст. залишилися в історії монетної справи як період збільшення видобутку та зовнішніх надходжень дорогоцінних металів. Розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі спричинив появу нових грошових одиниць, які мали б задовольняти потреби ринку.

Як і в попередній період історії грошового обігу, найважливіші зміни на монетному ринку у XV ст. було започатковано в італійських державах. Саме тут, замість знецінених монет грошового типу, розпочалося карбування повновартісних номіналів. У 1472 р. дож Венеції Ніколо Троно (1471-1473 рр.) запровадив в обіг новий монетний номінал - ліру. її вага складала 6,52 г срібла 948-ї проби, а вартість відповідала одній лічильній лібрі (20 венеціанських сольдо). На аверсі цієї монети було вміщено погруддя дожа, на реверсі - лева св. Марка в обрамленні лаврового листя.

У XV ст. активізувалося монетне карбування Папської держави. У Римі емітували папські дукати, метрологічно наближені до венеціанських цехінів, а також дещо легші камеральні дукати. На аверсі цих монет найчастіше було зображення постаті св. Петра, а на реверсі - папський герб. За папи Сикста IV (1471-1484 рр.) на монетах з'явилися портретні зображення пап. Окрім золотих монет, у Папській державі емітувалися також срібні гросо.

Завдяки активній торговельній діяльності на Африканському континенті, що приносила значні прибутки, невелике Португальське королівство зуміло нагромадити запаси дорогоцінних металів і розпочати активну монетну політику. Король Дуарте І (1433-1438 рр.) запровадив в обіг ескудо вагою 4,67 г високопробного золота. Він же розпочав емісію срібного реала. Його наступник Альфонс V (1438-1481 рр.) карбував золоті крузадо вагою 3,61 г. Особливістю грошового обігу Португалії було те, шо тут паралельно перебували на ринку монети, виготовлені із золота, срібла та міді.

У Французькому королівстві з'являлися нові золоті та срібні номінали, які часто не творили єдиної монетної системи. Це не сприяло зростанню впливу французьких монет на міжнародному ринку, а перетворювало їх на суто національні, а нерідко й регіональні, засоби обігу. Серед золотих монет того часу найбільш поширеними були роялдори короля Карла VII (1422-1461 рр.) вагою близько 3,8 г і салютдори англійського короля Генріха VI (він же король Франції у 1422-1453 рр.). Останній номінал, що важив близько 3,5 г, метрологічно був наближеним до флорентійського флорина та англійського півнобля. Зі срібних монет у XV ст. масово карбували бланки, що були монетами грошового типу, та подібні до них флорети. Останній номінал був запроваджений 1417 р. королем Карлом VI (1380-1422 рр.). Спершу його вартість складала 20 турських деньє, але згодом якість цієї монети різко погіршилася. Через псування вже 1421 р. вона перетворилася зі срібної на білонну (проба 26/1000).

Дещо подібною була ситуація на грошовому ринку Англії. З'являлися нові номінали, емітовані з золота. У1464 р. король Едуард IV (1461-1483 рр.) запровадив в обіг роузноблі вартістю 10 шилінгів та енжели вартістю 6 шилінгів 8 пенсів. Назва останньої монети походить від уміщеного на її аверсі зображення архангела Михаїла, який вбиває змія. Втім, найважливішим кроком було започаткування 1489 р. емісії соверенів, вартість яких складала 20 шилінгів. Ця монета дуже швидко стала однією з найбільш поширених та емітувалася в Англії аж до XX ст.

У XV ст. система розмінних номіналів в Англії стала гнучкішою і розбудовувалася з урахуванням потреб ринкового господарства. У той час зі срібла емітувалися гроут (відповідник гроша), півгроут, пенні, півпенні та чвертьпенні. Наприкінці владарювання Генріха VII (1485-1509 рр.), у 1504 р. було випущено монету нового типу - тестон, що став відповідником шилінга, який доти був лічильною одиницею.

Упродовж XV ст. суттєві зміни відбувалися на грошовому ринку німецьких держав. Імператор Сигізмунд (1433-1437 рр.) та його наступники намагалися створити умови для уніфікації монетних систем на всій території держави. Основною золотою монетою став золотий гульден, у карбуванні якого запроваджувалися спільні елементи оформлення. Так, на реверсі цих монет стали вміщувати зображення держави (імператорського яблука), навколо якої - ім'я і титул правителя. Але в окремих частинах Священної Римської імперії ще існували регіональні монетні системи, між якими зберігалися суттєві метрологічні відмінності.

У 1486 р. герцог Тиролю Сигізмунд (1439-1496 рр.) розпочав карбування срібної монети, вартість якої відповідала золотому гульдену. Нова монета, вага якої складала 31,85 г, дістала назву гульди-нер, або гульденгрошен. Право, яке залишало за імператором контроль лише над випуском золотих монет, спонукало багатьох монетних сеньйорів розпочати емісію срібних монет у своїх володіннях. Найбільш вправним тут виявився граф Рудольф Шлік, який 1518 р.

(за іншими даними - 1519 р.) разом зі своїми братами у чеському містечку Санкт-Йоахімсталь розпочав широкомасштабне карбування срібних гульденів. Саме від назви містечка, навколо якого перебували срібні рудні та містилася графська монетарна, пішла назва монети - талер (українська назва - таляр). Згодом ця назва поширилася й на інші монети цього типу. Цьому сприяли надзвичайно великі масштаби карбування. Адже до 1528 р., коли імператор Фердинанд І позбавив графів Шліків права монетної регалії, вони встигли випустити близько 3,25 мли талерів.

За швидкого поширення цього нового типу монети на грошовому ринку Німеччини, імператор Карл І (1519-1556 рр.) у 1522 р. видав Нюрнберзький едикт, який регламентував обіг талерів на території імперії. У 1524 р. ним же було запроваджено Еслінгенську імперську монетну ординацію, яка визнала талер загальною монетою для всієї імперії. Одночасно було встановлено єдину монетно-вагову одиницю, якою стала кельнська марка, що дорівнювала 233,856 г. Одначе, спроби уніфікації монетної системи виявилися невдалими, бо окремі князі недотримувалися положень загально-імперських документів. Так, у володіннях австрійських Габсбургів використовувалася віденська марка вагою близько 281 г, а карбовані ерцгерцогом Фердинандом талери містили 27,41 г щирого срібла.

В інших європейських країнах процес запровадження монети та-лерного типу мав свої особливості. В Іспанії він був тісно пов'язаний із масовим надходженням на грошовий ринок дорогоцінних металів з американських колоній. Попервах це було переважно золото, що сприяло перетворенню іспанського золотого дублона в монету міжнародного масштабу. За імператора Карла V (1519- 1556 рр.) розпочалась емісія золотих ескудо, що відповідали французьким екю, а його наступник Філіпп II (1556-1598 рр.) карбував подвійні ескудо - пістолі. Відповідниками європейських талерів в Іспанії були монети номінальною вартістю 8 реалів, що дістали назву песо. їх карбування розпочав король Карл V.

Впродовж XVI ст. економіка італійських держав переживала кризові явища. Відсутність покладів срібла не сприяла поширенню тут монети талерного типу. Лише в окремих володіннях розпочалась емісія італійських відповідників талера - скудо й дука тонів, сировиною для яких часто були іспанські реали. Характерною особливістю італійських срібних монет був високий мистецький рівень їх виконання. Над виготовленням їхніх штемпелів працювали такі видатні майстри, як Бенвенуто Челліні, Леоне Леоні та ін.

Карбування монети талерного типу у Франції розпочалося лише за короля Людовіка ХШ (1610-1643 рр.) у 1641 р. Це було пов'язане з відсутністю тісних торговельних зв'язків з іншими європейськими країнами.

У 1551 р. в Англії, де в той час панувала криза у грошовому господарстві, за короля Едуарда VI (1547-1553 рр.) розпочалося карбування срібних крон, метрологічно наближених до європейських талерів.

Від кінця XV ст. одним із найбільших торгових осередків став нідерландський Антверпен - центр світової торгівлі дорогоцінними металами. Мтродовж першої половини XVI ст. в монетному виробництві переважало карбування різних золотих номіналів: гульденів, реалів, крон та ін. Срібні емісії почали домінувати в Нідерландах від 1559 р. Саме тоді розпочалась емісія монет типу талера - фіяіппових талерів (від імені короля Іспанії Філіппа II, якому належали Нідерланди). У 1567 р. їх заступили дещо легші бургундські талери, що відповідали імперським гульденам вартістю 60 крейцерів. У писемних пам'ятках Голландії (Об'єднаних Провінцій) талери фігурували під назвою "дальдер", а в Південних Нідерландах, що перебували над владою Іспанії, їх називали "патагонами" або "дукатонами".

На території Північної Європи монету талерного типу розпочали карбувати у першій половині XVI ст. У Данії перші талери випустив король Фрідріх І (1523-1559 рр.) у 1544 р. Аж до 1873 р. вони залишалися головною монетою датської монетної системи. У Швеції король Густав І Ваза (1523-1560 рр.) 1534 р. розпочав карбування талерів, що дістали назву далери, та їхніх фракцій. Але, незначні масштаби емісії та її короткочасність свідчать про те, що цей захід мав переважно декларативне значення, а не був продиктований причинами економічного характеру.