Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - 12.2. Українські кооперативні банківські установи в Галичині

У Західній Україні кооперативний рух, започаткований у другій половині XIX ст., був не тільки інструментом отримання необхідних для господарського розвитку кредитів, а й засобом вираження національно-визвольних прагнень через виховання народу й підготування його до майбутньої самостійності. Прообразом кредитної кооперативної діяльності можна назвати зін іційовані духівництвом у 70-х pp. XIX ст. допоміжні каси, громадські склади збіжжя тощо.

Перша українська кредитна спілка під назвою Спільний кредитний заклад для Галичини та Буковини виникла. 1873 р. і проіснувала 10 років.

А ще раніше, 1864 p., почала діяти перша кредитна спілка Галичини - Міське позичкове товариство в Бережанах. Ця установа була відкрита для всіх тих, хто мав певний капітал.

У 1894 р. в Перемишлі з ініціативи адвоката Теофіла Кормоша виник український кредитний кооператив "Віра". В основу його діяльності було покладено німецький тип народного банку Шульце, який полягав у тому, що членські внески були досить високими, а відповідальність членів обмежувалася розміром вкладу. Обслуговуючи Галицький повіт, він мав концентрувати заощадження місцевої інтелігенції, службовців, духівництва, заможного міщанства й селянства та задовольняти потреби у кредиті міських ремісників і купців, а ще - давати довгострокові кредити селянству: менші суми - під боргові розписки, більші - під заставу нерухомого майна.

Такий тип кредитних спілок був характерним для багатшого міського населення. Організаційні основи їх утворення й діяльності було викладено в посібнику "Практичний підручник для товариств завдаткових", написаному Т. Кормошем, а створені таким чином кредитні установи отримали в народі назву "кормошівок".

За зразком "Віри" 1895 р. при кооперативному страховому товаристві "Дністер" у Львові було відкрито кооперативний банк "Дністер", реорганізовано "Касу завдаткову" у Стрию, виникли повітові каси у Тернополі, Золочеві, Станиславові (тепер Івано-Франківськ), Коломиї ("Покутський союз кредитовий"), Новому Сончі ("Лемківський банк"), Теребовлі (позичкова каса "Поміч").

Українську банківську справу у Львові започатковано створенням 1895 р. банку з обмеженою відповідальністю "Дністер*, який був товариством взаємного кредитування, надаючи матеріальну допомогу своїм членам. На кінець 1912 p. у ньому було: членів - 5968, капіталу - 474,3 тис. крон, вкладів - 3683,4 тис. крон, банківських кредитів - 695,5 тис. крон, позичок членам - 4495,0 тис. крон, зокрема українським кредитним кооперативам - 933,6 тис. крон. Загальна сума балансу сягала 5 млн крон. За 17 років роботи банк відрахував на культурно-освітні цілі 120 тис. крон.

Позичкову касу "Поміч" у Теребовлі також було засновано 1895 р. У перший рік існування вона мала 64 члени, 1186 крон паїв, 158 крон запасного фонду, 2112 крон вкладів і видала 4170 крон позичок. До 1900 р. товариство оперувало тільки вкладами членів і власними капіталами (пайовим і запасним), а згаданого року вперше взяло позичку сумою 2000 крон на поповнення оборотних коштів. До 1912 р. воно збільшило свої зовнішні кредити до 126 940 крон. Але останні не були основним позичковим капіталом, бо зростали також вклади членів, які 1912 р. становили вдвічі більшу суму, ніж зовнішні кредити. До 1912 р. зросли й власні капітали: членські паї, запасний фонд, спеціальний фонд для покриття позичкових збитків.

Товариство відігравало велику роль в економічному й культурному житті повіту, надаючи постійну допомогу гуманітарним установам і фінансуючи їхні акції. Наприклад, 1912 р. зі свого чистого прибутку воно дало кошти на допомогу читальням, українській школі в Теребовлі, товариству "Просвіта", народному фонду, "Рідній школі". Така підтримка була дуже важливою для українських національних організацій.

У 90-х рр. XIX ст. почалося створення українських сільських кредитних спілок райффайзенського типу. Названа на честь свого творця Фрідріха-Вільгельма Райффайзена (1818-1888), ця система походила з благодійних сільських організацій і призначалася бідному населенню. На відміну від спілок Шульце, розмір членських внесків був незначним, але члени "райффайзенок" несли необмежену відповідальність за зобов'язаннями кредитного товариства. Цією справою клопотався Дем'ян Савчак - депутат Галицького сейму і член його виконавчого органу - Крайового відділу. З його ініціативи сейм вцділив кошти на створення спілок райффайзенського типу і заснував 1899 р. при Крайовому відділі спеціальну установу - Бюро патронату для їхньої організації та нагляду. Але влада доручила безпосереднє керівництво патронатом Ф. Стефчикові, від чого й пішла назва створених таким чином спілок - "каси Стефчика". їх засновували переважно в таких селах, де було більше мешканців польської національності; ксьондза і дідича висували на голів надзірних рад, а у члени ради - римо-католиків або "порядних русинів". Коли це була невелика громада, то до неї прилучали сусідню велику українську, щоб у такий спосіб унеможливити в ній заснування окремої "райф-файзенки". Так імперська влада під впливом польської спільноти стримувала розвиток українських спілок, обмежуючи можливості української нації щодо самостійної господарської діяльності.

На час виникнення патронату вже діяли 26 "райффайзенок", а протягом перших двох років його існування виникли ще 126. До першої світової війни із понад 1500 "райффайзенок" у Галичині було тільки 400 з українською мовою врядування та українською дирекцією.

У 1909 р. для цього типу кас у Львові створили фінансовий центр - Центральну касу рільничих спілок.

У 1898 р. в Галичині постало перше кооперативне об'єднання з ревізійним нахилом - Крайовий союз кредитовий у Львові, куди вступили 17 кооперативів. Членами союзу могли бути юридичні та фізичні особи. З виникненням цього першого союзного центру української кооперації, метою якого були створення нових кооперативів та опіка над ними, кооперативний рух став жвавішим і впорядко-ванішим. Союз надавав кооперативам необхідні документи, допомагав налагодити роботу, позичав гроші та наглядав за їх розвитком.

Після року свого існування Крайовий союз кредитовий об'єднував 258 членів, зокрема 28 кооперативів; сума паїв становила 18 361 крону, запасний фонд - 258 крон, ощадних вкладів мав 183 949 крон. У 1913 р. союз налічував 906 членів, зокрема 427 кооперативів, 1 110 000 крон власного майна, 1 706 119 крон вкладів, 4 264 406 крон виданих позичок, а загальний оборот сягнув майже 106 млн крон.

У 1899 р. виник фінансовий центр українських спілок - Центральний кооперативний банк Крайовий союз кредитовий, також званий "Центробанком".

Окремо розвивалися менш численні русинські кредитні спілки. У 1908 р. вони заснували Ревізійний союз руських спілок у Львові, а їхнім фінансовим центром став утворений ще 1896 р. у тому ж місті кредитний союз "Защита землі".

Крім того, при читальнях освітнього товариства "Просвіта", заснованого 1868 р., від 1891 р. утворювалися позичкові каси. У 1899 р. товариство опублікувало брошуру "Про каси позичкові", яка полегшувала організаційну роботу засновників кас "Просвіти". Ця система закладів повною мірою представляла український народний рух.

У1914 р. в Галичині діяла велика кількість кредитних спілок, які обслуговували всі народи, що населяли цей регіон (див. Таблицю 12.2.1) .

Таблиця 12.2.1

Кредитні спілки в Галичині