Економічна безпека підприємств, організацій та установ - Ортинський В.Л. - 4. Експертний

Якщо в описах попередніх способів були ситуації, коли бізнесмен намагається самостійно вирішити свої проблеми, то в цьому разі потрібно звернутися по допомогу до фахівців. Природно, професіонал, що займається захистом комерційної таємниці, здатний зробити це набагато краще за будь-яку непідготовлену особу. Люди, чиєю професією є захист і безпека, мають відмінну підготовку, підкріплену практичним досвідом. І для них не становитиме особливих труднощів виконати свою роботу. Фахівців у цій сфері мало, але вони є. І їх послуги не такі вже й дорогі, як здається, їх вартість набагато менша за той збиток, якому вони допоможуть запобігти.

Доцільно надати захист комусь не з керівного складу як додатковий обов'язок до вже наявних обов'язків. Чи треба говорити, що менеджер чи заступник директора і без цього мають достатньо роботи. Відповідно і займатися нею вони будуть "як-небудь", швидше демонструючи видимість роботи. Тому це рішення є найбільш негативним.

Значно кращим є рішення, коли повноваження із захисту розподіляють серед відповідних працівників наприклад, менеджер, юрист, бухгалтер, працівника служби персоналу, охоронець. Загалом такий спосіб може дати добрі результати. Кожен працівник займатиметься своєю справою, в якій він розбирається, і водночас спільними зусиллями можна досягти потрібної мети. Тільки чи зможе начальство грамотно поставити завдання і, найголовніше, проконтролювати їх виконання? Практика показує, що не завжди може.

Тому якнайкращим рішенням є створення власної служби безпеки, що складається хоча б з кількох працівників, які займаються безпосередньо питаннями захисту. На жаль, мати службу безпеки може не кожне підприємство. (До речі, іноді службою безпеки помилково називають охоронців, що виконують дещо інші завдання). Тоді до вирішення питання залучають фахівця-консультанта. Доцільно не просто одноразово залучати такого спеціаліста для надання послуг, а регулярно звертатися до нього по допомогу.

У будь-якому разі до інформації, що становить комерційну таємницю, належать:

o кредитні договори з банками;

o договори купівлі і продажу, починаючи від певної суми (для дрібної фірми це може бути 1000, для великої - 25 тис. або 100 тис. "зелених" чи їх еквівалент);

o відомості про перспективні ринки збуту, джерела коштів або сировини, товари, вигідних партнерів;

o будь-яка інформація, надана партнерами, якщо за її розголошування передбачені штрафні санкції.

Для безпосереднього визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, на підприємстві можна створити спеціальну комісію, яка займатиметься групуванням і уточненням інформації з цього переліку. Чисельність членів такої комісії - не більше 4-5 осіб. Створюють її з найбільш кваліфікованих і компетентних фахівців основних підрозділів та представників служби безпеки підприємства, ознайомлених як із діяльністю підприємства в цілому, так і з роботою окремих підрозділів. До складу комісії бажано вводити:

o фахівця, який володіє фінансовими питаннями, кон'юнктурою ринку та інформацією про діяльність конкуруючих фірм (як правило, це фінансовий менеджер);

o фахівця, який досконало знає систему організації роботи підприємства, її особливості;

o фахівця з питань зв'язків з іншими підприємствами, а також з укладення контрактів і договорів;

o фахівця, який володіє всіма відомостями про продукцію, що випускається, її технологічний цикл і виробництво, про проходження усіх видів інформації (усної, документальної, у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).

У разі якщо підприємство є великим або виготовлена ним продукція досить різнорідна, можна створити кілька таких груп: одну - головну для координації та узагальнення результатів роботи, інші - залежно від потреби - по кожній окремій виробничій ділянці.

Проте підприємство може складатися лише з кількох осіб, особливо на початкових етапах розвитку. Тоді такої мети справді здатен досягти один керівник за умови, що він володіє всією необхідною інформацією. Однак, щоб уникнути суб'єктивних помилок, краще розглядати ці питання щонайменше удвох.

Як уже зазначалося, у групі мають бути провідні фахівці, які володіють повним обсягом даних, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Однак це не означає, що варто обов'язково ознайомлювати всіх залучених експертів з конкретною інформацією, яка може становити комерційну таємницю, якщо раніше вони її не знали. Достатньо, коли хоча б один із них був детально обізнаний з окремим питанням, що розглядається, а інші мали про нього загальне уявлення Такий підхід зробить роботу групи більш раціональною і зможе на першому етапі усунути можливі передумови для необґрунтованого поширення комерційної таємниці.

Отже, перед групою експертів потрібно поставити комплекс завдань у такій послідовності:

а) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;

б) за наявними даними про ринок збуту оцінити, чи перевищує рівень прибутку з певного виду діяльності аналогічні показники на інших підприємствах;

в) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.

Якщо з економічного погляду зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і нині, і в перспективі, а прибуток вищий, ніж у конкуруючих фірм, то експерти мають визначити, що саме в цьому виді діяльності дає змогу отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства. Так, для відомостей наукового характеру це зазвичай:

o ідеї, винаходи, відкриття;

o окремі формули;

o нові технічні проекти;

o нові методи організації праці та виробництва;

o програмне забезпечення;

o результати наукових досліджень.

Для відомостей технологічного характеру:

o конструкторська документація, креслення, схеми, записи;

o описи технологічних процесів;

o ноу-хау;

o точні знання конструкційних характеристик виробів та оптимальних параметрів розроблюваних технологічних процесів (розміри, обсяги, конфігурація, зміст компонентів у відсотках, температура, тиск, час тощо);

o відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів, обладнання та устаткування, на якому вони проводилися;

o окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси, прилади, верстати й устаткування, що використовуються на підприємстві.

Для відомостей ділового характеру:

o дані про укладені або заплановані контракти;

o дані про постачальників і клієнтів;

o огляди ринку, маркетингові дослідження;

o інформація про конфіденційні переговори;

o калькуляція витрат виробництва підприємства, структури цін, рівня прибутку;

o плани розвитку підприємства та його інвестицій.

Якщо у виділенні вузлових відомостей виникають проблеми, то можна розглянути вид діяльності щодо окремих технологічних етапів, логічного алгоритму дій. У будь-якому разі корисними будуть аналогічні приклади організації захисту таємниць західними фірмами.

Для уникнення незаконного та несанкціонованого розповсюдження комерційної таємниці на досліджуваному підприємстві, так само як і на інших підприємствах, потрібно під час приймання на роботу ретельно вивчати обставини індивідуального ставлення людини до потреби збереження комерційної таємниці, обставини минулої роботи людини тощо. Отже, вивчення проблеми правового захисту комерційної таємниці дає змогу зробити висновок про необхідність подальшої законодавчої, науково-дослідної роботи та постійного розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи організації захисту такої інформації.