Історія грошей і банківництва - Скоморович І.Г. - Висновки

Заклики до введення в обіг гривні лунали від часу прийняття Декларації про державний суверенітет у 1991 р. Найбільш серйозно до цього поставилися в 1995 р., але реформу відклали. Зменшення розмірів спаду виробництва, суттєве зниження інфляції, стабілізація валютного курсу українського карбованця, зростання доходів і заощаджень населення в 1996 р., на думку фахівців, створили належні умови для проведення грошової реформи. 25 серпня 1996 р. було оприлюднено Указ Президента України Л. Кучми "Про грошову реформу в Україні". Документ передбачав, що національною валютою нашої держави стає гривня та її сота частина - копійка. Українські карбованці протягом двох тижнів (із 2 по 16 вересня) поступово вилучалися з обігу та обмінювалися на гривні за курсом 100 000 карбованців за 1 гривню. Усі поточні виплати (заробітна платня, стипендії, пенсії") відразу здійснювались у гривнях. 2 вересня у гривні було перераховано ціни, тарифи, оклади заробітної платні, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, вклади громадян у банках.

Протягом періоду з 2 по 16 вересня суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізували товари й надавали послуги населенню, були зобов'язані без обмежень приймати для оплати проданих товарів і наданих послуг як українські карбованці (з урахуванням курсу обміну), так і гривні, а здачу видавати у гривнях і копійках.

Усі фінансово-кредитні установи, які залучали кошти населення, зокрема Ощадний банк України та інші комерційні банки, мусили 2 вересня перерахувати всі вклади населення з відповідними записами в особових рахунках громадян у банках. Запис в ощадній книжці чи в іншому відповідному документі здійснювався за першої явки вкладника після 2 вересня 1996 р.

Того ж числа на підприємствах та організаціях усіх форм власності було переоцінено статті активів і пасивів балансів, показники статистичної та бухгалтерської звітності. Розрахунки за товари чи послуги, відвантажені чи надані до 2 вересня, але не оплачені, здійснювалися після цієї дати у гривнях.

Обмін українських карбованців на гривні проводився через спеціалізовані пункти обміну, каси підприємств, установ, організацій під час виплати заробітної платні та у відділеннях зв'язку під час виплати пенсій.

Понад 10 000 пунктів обміну було організовано установами уповноважених комерційних банків у їхніх приміщеннях, а також на залізничних станціях, у морських і річкових вокзалах, в аеропортах. При цьому пункти обміну іноземної валюти до обміну українських карбованців на гривні не залучалися.

На підприємствах, в установах та організаціях із чисельністю працюючих понад 100 обмін карбованців на гривні проводився через касу збиранням карбованців у працівників, студентів тощо за відомостями, обміном їх на гривні в установах банків із подальшою видачею протягом трьох днів під розписку. Для цього створили близько 92 тис. комісій.

Понад 14 000 підприємств зв'язку приймали від пенсіонерів карбованці, а водночас видавали в обмін гривні, про що здійснювали записи у відповідній відомості. Для цього комерційні банки видавали гривні підприємствам зв'язку авансом.

17 вересня 1996 р. єдиним законним засобом платежу в Україні стали гривня та її розмінна монета - копійка. За рішенням районних чи міських комісій з проведення грошової реформи установи банків могли обмінювати карбованці суб'єктам господарювання та населенню, які не змогли зробити цього у визначений термін із поважних причин, до 15 жовтня того ж року. У подальшому обмін українських карбованців на гривні проводився лише через регіональні управління НБУ. Кінцевий термін неодноразово відкладався і досягнув 1 березня 1997 р. Але ще й після цього НБУ прийняв постанову, згідно з якою українські карбованці можна було обміняти на гривні від 19 травня по 11 липня 1997 р., а потім від 1 вересня по 31 грудня 1997 р. Після остаточного завершення обміну українські карбованці було утилізовано.

Станом на 2 вересня 1996 р. емісія карбованцевої готівки становила 338,1 трлн карбованців, з яких лише 19,1 трлн були в касах банків. Статистика свідчить, що за період реформи 11,3 млн осіб (понад 28% від загальної кількості працюючого населення та пенсіонерів) пред'явило до обміну готівку на загальну суму 199,2 трлн карбованців. 74% грошей було обмінено через пункти обміну банків, з яких в установах Ощадбанку - 36%, банку "Україна" - 19%, банку "Аваль" (разом із відділеннями зв'язку) - 14%, Промінвестбанку - 13%. Лідером за обсягом обміну стала Донецька область, в якій обміняли 11,6% від загальної суми по Україні. Середня сума обмінених на гривні карбованців в розрахунку на одну людину становила 17,6 млн карбованців, з яких найбільше-у Дніпропетровській області (26,6 млн карбованців). На 1 січня 1998 р. загальний обсяг обмінених карбованців досяг 331,4 трлн. Залишилися непред'явленими 6,7 трлн карбованців, що становило менше 2% загальної суми емісії карбованців.

За період проведення реформи (від 2 по 16 вересня) в готівковий обіг було випущено гривні номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20,50, 100 та розмінні монети номінальною вартістю 1,2,5,10,25 і 50 коп. їхня загальна вартість склала 3132,5 млн грн.

Робота над зовнішнім оформленням гривні розпочалася 1991 р., ще до проголошення незалежності України. Так, на початку квітня 1991 р. провідним київським художникам запропонували розробити ескізи майбутньої валюти. Разом із комісією Верховної Ради України з питань економічної реформи й управління народним господарством, комісією з питань культури і духовного відродження та представниками Національного банку України вони обговорювали концепцію та вигляд українських банкнот. Після тривалих дискусій було ухвалено рішення про виокремлення тих осіб, які визначали ходу історії України. На зворотнім боці банкноти передбачалося зображення архітектурної споруди, створення чи існування якої було тісно пов'язано з відповідними історичними постатями.

Прийнятий спершу принцип хронологічності було порушено затвердженням зображення Тараса Шевченка на 100-гривневій та Лесі Українки на 200-гривневій купюрах.

У рішенні комісії ВРУ з питань економічної реформи "Про зразки українських національних грошових знаків" передбачалося, що на 1 гривні буде зображено образ Володимира Великого та панораму давнього Києва, на 3 гривнях - образ Ярослава Мудрого та Софію Київську, на 5 гривнях - образ Богдана Хмельницького та церкву в с. Суботові, на 10 гривнях - образ Івана Мазепи та Києво-Печерську лавру, на 25 гривнях - образ Івана Франка та Львівський оперний театр, на 50 гривнях - образ Михайла Грушевського та Будинок вчителя (м. Київ, колишнє приміщення Центральної Ради), на 100 гривнях - образ Тараса Шевченка та будинок Верховної Ради України і, нарешті, на 200 гривнях - образ Лесі Українки та панорама Луцького замку (замок Любарта). Як ми знаємо, згодом помінялись і деякі номінали (замість трьох гривень - дві, замість двадцяти п'яти - двадцять), і зображення на них. Остаточне рішення було винесено 11 вересня 1991 р.

Так, відомо, що на 1 гривні зображено Володимира Великого, який князював у Києві на зламі X-XI ст. і ввійшов в українську історію, передовсім, через запровадження християнства на Русі. Цей чинник зумовив вибір малюнка на зворотнім боці банкноти - руїн Херсонеса. Вважається, що саме в цьому, найбільш розвиненому, місті Північного Причорномор'я князь Володимир прийняв нову релігію.

На купюрі номінальною вартістю 2 гривні зображено іншого руського князя Ярослава Мудрого - великого просвітителя та будівничого. Тому було легко вибрати зображення на звороті. Це - величний храм Софії Київської, збудований за рішенням Ярослава, сина Володимира Великого.

У процесі творення національної валюти купюра 5 гривень виконувалася першою. На ній зображено Богдана Хмельницького та церкву в с. Суботові, в якій поховали українського гетьмана.

Перші суперечки виникли щодо зображення на банкноті Івана Мазепи, який радянською історією змальовувався як зрадник свого народу. І лише з проголошенням української незалежності ім'я цього видатного гетьмана було очищене. Вибір малюнком на звороті панорами Києво-Печерської лаври був зумовлений значним внеском Івана Мазепи в її відновлення. Саме його коштом відбулася перебудова соборної церкви Успіння Богородиці.

Було вирішено відобразити на українських грошових знаках поряд з особами, які обіймали державотворчі посади, духовних лідерів. Так, купюра номінальною вартістю 20 гривень містить зображення великого українського поета Івана Франка. Розглядалися два варіанти малюнка на звороті банкноти: Львівський державний університет і Львівський державний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, які в той час обидва мали ім'я Каменяра. Кінцевий вибір було зроблено на одній з найгарніших будівель Львова - Оперному театрі.

Автором банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень був український художник Василь Лопата. У виконанні деяких декоративних елементів і шрифтових написів брав участь дизайнер Б. Максимов. Саме Їхні напрацювання лягли в основу банкнот, виготовлених на фірмі "Canadian Bank Note Company Limited" (Канада), з якою 23 жовтня 1991 р. підписали контракт на друкування української гривні. Ця компанія разом з іншим канадським партнером друкує валюту для Національного банку Канади.

Оскільки постановою Президії ВРУ "Про національну валюту в Україні" від 14 листопада 1991 р. було передбачено введення гривні в готівковий обіг ще в першому півріччі 1992 p., необхідно було знайти ще одну компанію, що форсувало би виробництво українських грошових знаків. Тому 18 січня 1992 р. уклали контракт із фірмою "Thomas De La Rue Company Limited" (Велика Британія) на виготовлення купюр номінальною вартістю 50,100 і 200 гривень. Названі вище українські митці виконали ескізи й цих банкнот, що були затверджені в Україні. Але саме спеціалісти англійської компанії розробляли їхній новий дизайн. Вони також виконали партію двадцятигривневих купюр, на яких образ Івана Франка виявився дещо спотвореним.

На 50 гривнях зображено видатного українського історика, голову Української Центральної Ради Михайла Ірушевського. Але на звороті купюри замість затвердженого комісією Будинку вчителя опинився будинок Верховної Ради. Недоречним і стихійним уважають спеціалісти й зображення фрагмента будинку Національного банку України, а з іншого боку купюри - його вікна.

Під час розроблення 100-гривневої купюри було вирішено зобразити на ній видатного українського поета і мислителя Тараса Шевченка, а на звороті - будинок Верховної Ради України, в якому, за задумом Л. Кравчука, мали здійснитися мрії Кобзаря. Та коли ці купюри з'явилися в обігу у вересні 1996 p., виявилося, що зазнав змін і образ Тарасі Шевченка, і зображення на звороті. Тепер там -собор Святої Софії, який не має жодного зв'язку з поетом, І пам'ятник Володимиру ззаду. Крім того, зображення цієї церкви вже є на двогривневій купюрі.

Ще на зорі незалежності як резервна розроблялася купюра номінальною вартістю 200 гривень. На ній вміщено образ Лесі Українки, а на звороті - в'їзна вежа Луцького замку, де полюбляла бувати українська поетеса. Ця купюра, на відміну від інших, уведених в обіг 2 вересня 1996 p., почала надходити в руки українських громадян з 22 серпня 2001 р. Нині це - банкнота найбільшої номінальної вартості.

Шість років після проведення грошової реформи в обігу перебувають банкноти зразка 1992, 1994 і 1995 pp. Усі вони мають високий ступінь захисту, що виражається у застосуванні великої кількості захисних елементів (водяний знак, захисна стрічка, рельєфні елементи, мікротекст, видимі й невидимі захисні волокна, флуоресцентний номер, прихований номінал та ін.).

З прийняттям 18 вересня 1991 р. постанови КМУ "Про затвердження потужностей по виготовленню національної валюти і цінних паперів" та вже згаданої постанови Президії ВРУ "Про національну валюту в Україні" розпочалося створення банкнотної фабрики НБУ. її проектування проводили ДіпроНДІполіграф та Дніпровський проектний інститут, будівництво здійснювала фірма "Київінвестбуд". У травні 1993 р. НБУ уклав контракт із англійською фірмою " Thomas De La Rue Company Limited" на поставку обладнання, технологій, ноу-хау та навчання спеціалістів. Під час створення фабрики велася співпраця з 79 іноземними фірмами з 11 країн світу. Найсучасніше обладнання надходило з провідних фірм Швейцарії, Німеччини, Австрії та Італії. Наприкінці 1993 р. під монтаж технологічного обладнання було передано приміщення колишнього заводу "Алмаз" Мінмашпрому України.

22 березня 1994 р. ввели в експлуатацію першу друкарську лінію. Відтоді всі українські банкноти виготовляються на банкнотній фабриці, яка є складовою Банкнотно-монетного двору НБУ. У 1994-1995 pp. було введено в дію ще три друкарські лінії та дві лінії автоматизованої обробки банкнот. Тут виготовляються не лише українські грошові знаки, а й акції, облігації, сертифікати, розрахункові та грошові чеки Н БУ, акцизні та поштові марки, українські візи, виконуються замовлення інших країн.

Зазначеними вище нормативними актами було передбачено також створення в Україні фабрики банкнотного паперу. 12 серпня 1992 р. уряд і Н БУ підписали контракт із Державним поліграфічним інститутом Італії на виробництво й постачання сучасного технологічного обладнання для виробництва банкнотного паперу. Реалізовувала проект італійська фірма "Фабіано", яка гарантувала випуск банкнотного паперу з високоякісним багатотоновим круглосітчас-тим водяним знаком, захисними елементами найкращих світових зразків і з можливістю введення двох захисних стрічок на одну банкноту.

Фабрику банкнотного паперу було створено на базі паперової фабрики в м. Малині, заснованої 1871 р. її реконструкція розпочалась у жовтні 1993 p., а офіційне відкриття відбулося 1 квітня 1997 р.

Висновки

1. В Україні створено дворівневу банківську систему, перший рівень якої становить Національний банк України, а другий - комерційні банки. Основними нормативними актами, що регулюють діяльність банків, є Закон України "Про Національний банк України" та Закон України "Про банки і банківську діяльність".

2. Станом на 1 червня 2003 р. в Україні було зареєстровано 180 банків, фактично діяли 154. Іноземним інвесторам повністю належать сім банків, а державі - два (Ощадний банк та Укрексімбанк).

3. Від початку 1992 р. в готівковий обіг поступово вводилися купони багаторазового використання. В основному вони використовувалися лише для розрахунків населення за продовольчі та промислові товари. Через інфляційні процеси до вересня 1996 р. кількість їхніх номіналів досягла 19.

4. На основі Указу Президента "Про реформу грошової системи України" від 7 листопада 1992 р. єдиним законним засобом платежу став український карбованець, представлений у готівковому обігу купоном НБУ Усі активи й пасиви було переоцінено в нову валюту за співвідношенням 1 до 1 без обмежень по сумах коштів. Таким чином Україна вийшла з рублевої зони.

5. Перша ювілейна монета України, зроблена з мельхіору, присвячувалася 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. За 10років існування НБУ ввів в обіг 117 пам'ятних та ювілейних монет 86 найменувань, виготовлених із золота, срібла та інших металів. Вони дістали визнання у світових нумізматичних колах.

6. В Україні створено завершений цикл виробництва грошей, що його забезпечують Банкнотно-монетний двір НБУ та фабрика банкнотного паперу в Малині (Житомирська область). Вони обладнані надсучасним устаткованням і випускають продукцію високої якості.

7. 2 вересня 1996 р. в Україні розпочалася грошова реформа, яка ввела в життя національну грошову одиницю - гривню та її розмінну монету копійку, що стало завершальним етапом створення цілісної грошової системи держави.

8. За період проведення грошової реформи в готівковий обіг було випущено паперові грошові знаки номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номіналами 1, 2, 5, 10,25 і 50 копійок. 22 серпня 2001 р. цей перелік був доповнений двісті