Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 9.3. Використання обліково-контрольної системи в профілактиці економічної злочинності

Суб'єктами економічних злочинів у сфері економіки в основному є посадові особи, в тому числі матеріально відповідальні. Перевірка їх діяльності, аналіз і оцінка наявних фактів має особливий напрямок контролю — правовий контроль. Його здійснення визначається встановленою послідовністю визначення обліково-контрольних і процесуальних дій:

ревізія і контроль, в процесі яких визначаються спочатку зовнішні ознаки надмірного використання, після чого слідує їх викриття та оцінка;

проведення, за вимогами правоохоронних органів (прокуратури чи слідчих), спеціальної ревізії для вичерпного визначення об'єктів контролю (у випадку отримання неповних даних);

призначення судово-бухгалтерської експертизи при спірних чи незрозумілих моментах, що потребують висновків компетентних спеціалістів;

- оцінка судом результатів експертизи й рішення по справі. Початкова стадія роботи — визначення обсягу використання в

якості доказів у кримінальній справі — може мати різні вихідні пункти: планову ревізію й обстеження, дані, отримані в процесі господарської роботи, оперативної діяльності правоохоронних органів, суспільної реакції на працю посадових та інших осіб. Необхідність в судово-бухгалтерській експертизі розширюється на сучасних умовах у зв'язку з тим, що господарська діяльність в умовах багатоскладовості, розширення економічної незалежності і конкуренції ускладнює господарську ситуацію й потребує для визначення нових і суперечливих явиш більш високої компетентності й об'єктивності.

Ревізії на вимогу правоохоронних органів і судово-бухгалтерської експертизи дуже відрізняються одна від одної. Але при вивченні однакових питань вони можуть опиратись на однакові прийоми й способи.

Для зміцнення інформаційної бази ревізійної й експертної діяльності дуже важливо забезпечити високу достовірність обліку. Висновок по цьому питанню повинен бути головною частиною висновків судового експерта.

Також слід розглянути відповідальність за "відмивання" нелегальних прибутків як конвенційний злочин шляхом вдосконалення кримінального та фінансового законодавства (на прикладі Російської Федерації).

Лист Центрального банку Російської Федерації № 479 від 3 липня 1997 р. "Про методичні рекомендації з питань організації роботи щодо попередження проникнення доходів, отриманих незаконним шляхом, у банки та інші кредитні організації" містить вказівку російським банкам ретельно вивчати й аналізувати установчі документи клієнта— юридичної особи, документи, які характеризують його фінансово-господарську діяльність, а також здійснювати вивчення клієнта — фізичної особи. Документ містить досить широкий перелік фінансових операцій юридичних і фізичних осіб, які, на думку Центрального банку РФ, є підозрілими і потребують посиленої уваги з боку банківських установ. Сумнівні угоди, перелік яких не є вичерпним, оскільки може доповнюватись кожним банком самостійно, поділяються на чотири групи:

операції з грошовими коштами у готівковій формі;

операції, пов'язані з банківськими внесками;

- операції, які полягають в отриманні або наданні кредитів у грошовій формі;

- операції з цінними паперами.

У разі встановлення в діях клієнта явних ознак злочину банкам рекомендується звертатися до правоохоронних органів. Водночас банк має право утриматись від проведення підозрілої операції, яка потребує з його боку посиленої уваги. Принагідно зауважимо, що у Німеччині, до набрання чинності законом про "відмивання грошей" у 1993 р., діяв аналогічний акт рекомендаційного характеру, який виявився неефективним у протидії легалізації злочинних прибутків, а тому він був замінений штрафними санкціями, а також обов'язком фінансово-кредитним установам повідомляти про підозрілі фінансові операції юридичних та фінансових осіб. Вбачаючи міжнародний характер діяльності, спрямований на легалізацію протиправних доходів, в існуванні у різних країнах неоднакових систем фінансового контролю, російські криміналісти вимушені констатувати, що Росія належить до числа країн з недостатньо суворим і ефективним фінансовим контролем [31, с. 491.

Вивчення світового досвіду боротьби з "відмиванням" незаконно отриманих коштів дозволяє сформулювати такі напрями вдосконалення регулюючого законодавства:

посилення вимогливості щодо ідентифікації особи клієнта, реєстрації його фінансових операцій, зберігання відповідної документації;

встановлення обмежень на розрахунки за допомогою готівкових коштів;

обмеження режиму комерційної та банківської таємниці з метою отримання інформації, потрібної для з'ясування та припинення злочинних дій, що включає, по-перше, право (або обов'язок) повідомляти уповноваженому державному органу про фінансові операції, які перевищують певні встановлені законодавством показники або мають незаконний чи підозрілий з економічного погляду характер, по-друге, встановлення імунітету від відповідальності за розголошення таємниці у таких випадках.

Слід відзначити, що певні кроки у вказаних напрямках Україна вже зробила. Відповідно до ст. 7 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено обов'язкове подання декларації про доходи у разі придбання об'єктів приватизації. За даними Державної податкової адміністрації України, починаючи з 1996 р. щорічно у приватизаційних аукціонах брали участь 8—10 тис. фізичних осіб, при цьому декларацію про доходи подавала лише половина осіб 112, с. 8).

Взагалі, говорячи про приватизацію в Україні, потрібно відмітити, що це антинародна акція тодішнього керівництва державою, оскільки направлялась на свідоме збагачення владної еліти та знищення решти громадян, як економічно забезпеченого класу. При прийнятті законодавчих документів, які регулювали приватизацію державного майна і передачу його громадянами України, спеціально було упущено питання видачі іменних приватизаційних сертифікатів, тому що це не дозволило б окремим особам збагатитись за рахунок придбання за копійки приватизаційних та компенсаційних сертифікатів.

Нерідко в державі відмічаються випадки недостовірного декларування доходів, коли у деклараціях зазначається сума доходу набагато менша порівняно із вартістю об'єкта, який приватизується. Таким чином, всупереч вимогам законодавства в процесі приватизації легалізувалися кошти без з'ясування джерела їх надходження і відповідно оподаткування. З огляду на це, очевидно, варто погодитись із пропозицією ДПА України встановити адміністративну та кримінальну відповідальність для тих службових осіб органів Фонду державного майна України, які не виконують або неналежним чином виконують покладені на них обов'язки у частині витребування від фізичних осіб, які беруть участь у приватизації, декларації та їх перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону від 15 лютого 1995 р. "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" банки, підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, зобов'язанні протягом 20 діб повідомити правоохоронним органам про громадян, одноразові грошові внески або перекази яких перевищують одну тисячу мінімальних заробітних плат.

Зрозуміло, що особи, які задіяні у сфері наркобізнесу, досить легко обходять вказане формальне обмеження, застосовуючи техніку подрібнення внеску на суми, які не досягають вказаної у законодавстві межі. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю" Національний банк (отже цей обов'язок не поширюється на комерційні банки) повинен інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі зорганізованою злочинністю про великомасштабні операції фізичних осіб (у розмірах понад 1000 мінімальних зарплат) і юридичних осіб (у розмірі понад 5 тисяч мінімальних зарплат), здійсненні одноразово або протягом ЗО діб.

На думку деяких банківських працівників, наведені вище норми суперечать ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (зазначена стаття стосується банківської таємниці), оскільки йдеться про обов'язок банків повідомляти про рахунки, вклади, операції клієнтів не за письмовим запитом і не за порушеною кримінальною справою, а лише за самим фактом проведення операцій у визначених розмірах.

Передача значного обсягу інформації про рух коштів на банківських рахунках клієнтів розширює коло тих, хто має доступ до відомостей про осіб, у розпорядженні яких є великі грошові кошти, що посилює ймовірність використання цієї інформації для злочинної діяльності. Тому не випадково в Указі Президента України від 21 січня 1998 р. "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансової кризи" містилося доручення Національному банку України разом з Кабінетом Міністрів з метою забезпечення таємності вкладів (у тому числі валютних, фізичних та юридичних осіб) у комерційних банках підготувати відповідний законопроект, який передбачатиме обмеження щодо надання інформації про ці вклади [9]. У постанові Верховної Ради України від 18 листопада 1997 р. "Про стан боротьби із злочинністю та забезпечення законності в державі" Уряду разом з Національним банком пропонувалось розробити і до 1 грудня того ж року подати на розгляд Парламенту проект Закону щодо врегулювання взаємодії Національного банку та інших банків з правоохоронними та митними органами при здійсненні крупних фінансових операцій, у тому числі з використанням валютних цінностей, передбачивши відповідальність конкретних службових осіб за достовірність цієї інформації. Перед Урядом України ставилось завдання створити ефективну фінансово-адміністративну систему захисту, котра б ускладнювала використання фінансового сектору у злочинних цілях, що не реалізувалось на практиці.

Таким чином, піклуючись про охорону банківської таємниці і водночас надаючи підтримку правоохоронним органам у боротьбі] "відмиванням незаконно отриманих грошей", банківські установи іа умов невизначеності правового поля можуть потрапити в умови, каш ці два обов'язки будуть суперечити один одному. Існує нагальна необхідність у відпрацюванні механізму реалізації відповідних кримінально-правових приписів, передбачених ст. 209 "Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом". В той же час за умови фактичного мораторію та перевірки законності походження коштів, які втягуються у господарський і фінансовий обіг, доповнення вітчизняного кримінального законодавства окремою, навіть дуже досконалою статтею або статтями, якими буде встановлено караність дій щодо "відмивання", позитивного результату, очевидно, не дасть.

Такі заходи, як лібералізація платіжної дисципліни та валютного ринку а саме вільне використання готівки в розрахунках, переказ безготівкових грошей у готівку, відкриття двох і більше банківських рахунків, відкриття фізичними особами анонімних або кодованих рахунків, зняття інших обмежень, звичайно, спрямовані на розвиток економічних відносин. Але впровадження таких положень без одночасного прийняття законодавчих актів, які встановлюють юридичну відповідальність за легалізацію злочинних прибутків і містять механізм реалізації відповідних норм, лише надає додаткові можливості для протиправного використання вітчизняної фінансово-кредитної системи.