Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 11.2. Недоліки в застосуванні кримінальної відповідальності за правопорушення, вчинені економічною злочинцями

Законодавчі заходи — це спосіб демонстрування в політичній сфері певного розуміння проблеми і ініціативи. Зміна законодавства часто більш доцільна, ніж, наприклад, виділення нових ресурсів органам, покликаним підтримувати повагу до чинного законодавства. Тому законодавча діяльність займає центральне місце в дискусії про кримінальну політику в питаннях економічної злочинності. До неї відносяться лише дії, якими наносяться значні збитки державній та колективній власності. Вони належать до так званого матеріального розділу Кримінального права України.

Назріла необхідність введення кримінальної відповідальності для акціонерних товариств та інших юридичних осіб. Крім того доцільно застосовувати також штрафні санкції для підприємств, які накладались би на саме підприємство, а не на осіб, які виступають від його імені.

В останні роки суди у більшості випадків як міру покарання застосовували покарання за економічні злочини шляхом відбування термінів у місцях позбавлення волі. Як показує практика виконання покарання щодо осіб, засуджених до тюремного ув'язнення в різних виправних установах, спеціальні положення про відбування покарання у в'язницях для засуджених за економічні злочини відсутні і їх прийняття найближчим часом не передбачається.

Нормами Кримінального кодексу України необхідно передбачити покарання за отримання будь-яких непрямих доходів від підприємця чи фінансово-господарську операцію, щодо яких службова особа на момент вчинення протиправних діянь зобов'язана була забезпечити відповідний нагляд чи управління тим чи іншим господарюючим суб'єктом. У таких випадках необхідно передбачити позбавлення волі на строк від п'яти і більше років.

Поряд з цим у Законі України "Про державну службу" необхідно встановити межі допустимої поведінки службових осіб щодо придбання майна чи будь-якої нерухомості. Такі особи можуть придбати невелику частку земельних ділянок для будівництва власного житла лише після проведення відповідної оцінки наявного в них майна.

Кримінальному покаранню підлягають такі корисливі зловживання владою службових осіб, як вимоги про прийняття будь-якої суми в якості оплати, внесків, державних податків чи зборів, якщо вона не може їм належати, а також наміри чи дії по наданню посадовою особою безпідставної переваги якій-небудь стороні, яка бере безпосередню участь у підписанні угоди з державою в порушення нормативних актів.

Необхідно виділити спеціальний склад отримання хабарів, які вчиняються суддею чи експертом відповідних державних структур, на яких судовою владою покладені відповідні функції. Згадані дії повинні каратися тюремним ув'язненням на термін 10 і більше років. Якщо ж подібні діяння вчинені суддею на користь чи на збитки особі, яка стала об'єктом кримінального переслідування, то термін покарання необхідно збільшити до 15 років позбавлення волі. Виділення таких дій в самостійні делікти пов'язано з тим, що посадові зловживання вище вказаних осіб можуть потягнути за собою достатньо серйозні порушення прав людини, наприклад у випадках засудження невинної особи.

Таке додаткове покарання, як заборона займати посади на державній службі, доцільно застосувати у випадках, якщо протиправне діяння вчинено при виконанні чи у зв'язку з виконанням службових обов'язків на державній посаді. Хоча на сьогодні закон не забороняє накладення заборони на інші види діяльності. Таке покарання може призначатися на визначений термін (не більше п'яти років).

Виконання названих додаткових покарань повинно розпочинатися з моменту виконання покарання, коли підсудний позбавлений волі, і продовжуватися протягом терміну, вказаного у вироку. Так, наприклад, якщо судом призначається позбавлення волі строком на п'ять років і забороняється займатися визначеною діяльністю терміном на три роки, то ця заборона повинна мати силу на протязі восьми років.

Конфіскація майна повинна розповсюджуватися на всі кошти чи предмети, незаконно отримані винуватцем при вчиненні таких злочинів, як хабарництво чи незаконне отримання прибутку від залогового підприємства і таке інше. Майно, про яке ведеться мова у вироку, підлягає конфіскації, передається державі, якщо не передбачається його знищення, повернення чи присудження іншим особам.

Необхідно переглянути відповідальність за отримання хабарів приватними особами. Так, вимагання хабара повинно каратися позбавленням волі терміном не менше 5 років. У той же час кримінальна відповідальність повинна наступати лише тоді, коли хабар дається з метою здійснення певних дій чи прийняття рішень державним органом влади чи управління. Підкуп приватних осіб (наприклад, службовців комерційних банків, акціонерних товариств та інших господарюючих структур), яким не мається за мету вчиняти необхідні діяння на прийняття рішення державними органами, не може бути хабарництвом.

Найбільш розповсюдженим злочином є розкрадання державного та колективного майна. Аналіз оперативно-розшукових та кримінальних справ, пов'язаних з розкраданням, показує, що способи їх підготовки, скоєння і приховування різні та численні. Однак кількість їх не безмежна, має певну стабільність, повторюється, хоча змінюється під впливом таких факторів: введення або зміна системи обліку, звітності, технології виробництва, постачання та збуту, норм списання витрат та інших. Вказані обставини потребують систематизації знань про способи розкрадання з метою розроблення оптимальних систем типових версій про їх застосування розкрадачами у відповідних кримінальних ситуаціях. Для цього проводиться класифікація способів вчинення таких злочинів. Певне значення для цього мають передбачені ст. 191 Кримінального кодексу України форми розкрадання: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, які використовуються розкрадачами в залежності від того, чи вони матеріально відповідальні, службовими особами, які безпосередньо розпоряджаються ввіреним їм під звіт майном, або службовими особами, які чинять розкрадання шляхом використання своїх службових повноважень.

В залежності від цього розкрадачами здійснюється вибір конкретних способів злочину, предмета безпосереднього посягання, скоюється розкрадання однією особою, без його приховування, або групою осіб із застосуванням комплексу дій, які супроводжуються розкраданням.

Загальними критеріями класифікації способів розкрадання є:

- предмет злочинного посягання — матеріальні цінності та кошти;

- ступінь спільності способів — однотипні для всіх галузей господарства і характерні для окремих галузей, видів виробництва;

- документальне оформлення (облікованість) майна.

Вказані категорії пов'язані між собою і в комплексі складають основу для побудови класифікації способів розкрадань, коли переважає той чи інший критерій.

При аналізі окремих ознак, що вказують на можливе розкрадання конкретними особами, необхідно обов'язково враховувати обставини, які впливають на їх фінансово-господарську діяльність при виробничому ризику, необхідності виконання невідкладних робіт, усунення перешкод, що призвели до порушення нормативів, які регламентують рух матеріальних цінностей, коштів, оформлення документів та інше. Сам характер таких дій та їх наслідки суб'єктивно можуть сприйматися як очевидні порушення, пов'язані з розкраданням. Необхідно звернути увагу на те, шо на початковій стадії розгляду матеріалів про ознаки розкрадань потрібно визначити посадових та матеріально відповідальних осіб, які розпоряджались викраденим майном.

Причинами недоліків у таких ситуаціях є помилки в аналізі та об'єктивній оцінці отриманих оперативних та інших даних, неврахування обставин про неможливість або відсутність мотивів для вчинення розкрадання в тієї чи іншої юридичної особи.

В залежності від місця вчинення розкрадання варто виділити групи ознак даного виду злочину:

у виробничих підрозділах підприємств, де виготовляється продукція, звідки надходить сировина, куди збуваються готові вироби або реалізуються товари;

в транспортних підприємствах, які здійснюють перевезення сировини, готової продукції, товарів;

- в бухгалтерії підприємств, установ, організацій, планових, економічних, статистичних, технологічних підрозділах;

— в міністерствах, відомствах, органах статистики;

— в контрольно-ревізійних органах та державній податковій адміністрації;

в господарських судах;

в аудиторських фірмах;

- в інспекціях, що здійснюють нагляд за окремими видами діяльності на підприємствах усіх форм власності.

Розкрадання найчастіше скоюється групою осіб, дії яких при наявності відповідних підстав кваліфікуються за сукупністю з іншими злочинами по наступних статтях Кримінального кодексу України:

— зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України);

- хабарництво (ст. ст. 368—370 КК України);

службове підроблення (ст. 366 КК України);

шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України);

ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК України);

незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 К України);

контрабанда (ст. 201 КК України).

Вивченням проблеми розкрадання встановлені характерні ознаки зазначених вище злочинів, які співпадають з ознаками розкрадань:

1. Зловживання владою або службовим становищем:

нецільове використання матеріальних цінностей і коштів;

оплата виконаних робіт та наданих послуг по вищих розцінках;

продаж товарів з баз, складів, підсобних приміщень;

створення пересортування товарів.

2. Службова недбалість:

залишення матеріальних цінностей без належної охорони;

порушення порядку та правил ведення документального обліку про рух матеріальних цінностей та грошових коштів;

недотримання умов зберігання та перевезення матеріальних цінностей та грошових коштів.

3. Службове підроблення:

складання або наявність документів, які містять завідомо неправдиві відомості;

наявність в документах виправлень шляхом травлення, підчисток і тому подібне.

4. Хабарництво:

наявність злочинних зв'язків між розкрадачами та особами, які здійснюють господарсько-фінансові, управлінські та контрольні функції;

наявність фактів придбання за хабарі матеріальних цінностей, обладнання чиїм подібних;

наявність фактів надання допомоги в одержанні ліцензій, квот, пільгових кредитів, державних позичок.

5. Шахрайство з фінансовими ресурсами:

наявність злочинних зв'язків серед працівників банків;

намагання отримати кредити в період припинення діяльності суб'єкта господарювання;

розробка наперед нереальних бізнес-планів з метою одержання кредитів.

6. Ухилення віл повернення виручки в іноземній валюті:

— наявність інформації про відкриття рахунків у банках країн, зв'язки із партнерами в яких у господарюючих суб'єктів відсутні;

- розрахунки іноземними фірмами послугами або товарами взамін валюти;

— придбання нерухомості за кордоном;

- укладання угод з компаніями офшорних зон.

При вивченні питань злочинної діяльності в сфері економіки важливим є виявлення обставин, що можуть знижувати достовірність обліку результатів господарської діяльності, породжувати зловживання. Досить доступними для фальсифікації є дані про прибутки та збитки господарюючих суб'єктів, оскільки визначаються багатьма факторами, що повинні знаходити, але нерідко не знаходять об'єктивного відображення в облікових документах. Насамперед потрібне точне порівняння витрат на виробництво продукції і виручки від їі реалізації. При цьому слід з'ясувати, що є для даного господарюючого суб'єкта моментом реалізації — передача продукції покупцю з пред'явленням відповідного рахунку чи оплата товару. У першому випадку замість вартості переданого товару на баланс постачальника відображається заборгованість покупця відповідно до пред'явлених йому рахунків. Така сума буде достовірною при забезпеченості її погашення. Внесення до балансу неправдивих даних має місце тоді, коли покупець відмовляється від оплати рахунку повністю або частково, в той же час в бухгалтерії постачальника не внесені відповідні корегуючі записи по випуску і реалізації цієї продукції.

У другому випадку заборгованість за передану покупцю продукцію числиться у документах постачальника до її оплати по відповідному рахунку в сумі фактичної собівартості. Недостовірність цієї суми з'являється при відмові покупця від оплати рахунку, внаслідок чого змінюється склад і величина заборгованості покупця, але це не відображається на прибутку або збитках постачальника.

Що ж до господарських злочинів, то доцільно внести до кримінального законодавства доповнення про прийняття заходів проти ошукування з ліквідністю, і в даному випадку може стати достатньо актуальною нова криміналізація за несплату податків на додатну вартість і обов'язкових платежів працедавців.

Поряд з цим окремо можна виділити уточнення в описах складу окремих злочинів. В якості прикладу варто назвати зміни норм про злочин в статтях про розповсюдження та використання наркотичних речовин, передбачивши жорсткіші санкції за їх вчинення.

Проведений аналіз наявних матеріалів дозволяє зробити висновок про те, що кримінальне законодавство діє проти злочинності насамперед безпосередньо шляхом створення загальнопревентивного ефекту. Погроза покарання повинна утримувати тих, хто планує економічні злочини, від їх вчинення. Загальнопревентивна дія досягається за допомогою ряду складних обставин, які взаємодіють між собою. Серед них на останньому місці знаходиться погроза розкриття злочину. Останнім часом можливості правоохоронних органів в розкритті злочинів і притягненні до відповідальності за них значно розширилися шляхом створення спеціальних груп в органах МВС та СБ України, які займаються безпосередньо виявленням та розслідуванням економічних злочинів.

Які-небудь спеціальні розпорядження про розкриття і розслідування економічних злочинів поки що відсутні. У всіх без виключення випадках діють звичайні норми права. Але сьогодення вимагає проводити роботу по розвитку нової методики виявлення найбільш небезпечних злочинів. Статтею 61 Конституції України передбачено проведення електронного прослуховування осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів [1 ].

Необхідно було б в законодавчому порядку закріпити провокування та впровадження в розробку таких осіб. Для втілення цієї пропозиції в практику доцільно створити робочу групу відповідних спеціалістів правоохоронних органів та прокуратури для підготовки проекту такого документу. В ньому необхідно передбачити критерії дозволених методів виявлення злочинів такого характеру. Безумовно, працівники правоохоронних органів ні в якому випадку не повинні вчиняти кримінальні дії для розслідування та розкриття злочинів. Таким же чином ними не повинно застосовуватися примушення чи подібні способи щодо осіб для вчинення ними злочину. Крім того, працівники правоохоронних органів не повинні для розкриття утримуватися від прийняття розпорядчих заходів проти вчиненого злочину чи особи, яка підозрюється у його вчиненні. Загальним правилом, крім того, повинно бути те, щоб кожний метод розслідування завжди відповідав його меті чи іншим обставинам. Такі пропозиції повинні розглядатися у вищому законодавчому органі України.

Доцільним є доповнення Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" положенням про те, що в рамках проведення оперативно-розшукових заходів працівники правоохоронних органів повинні конфісковувати бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи для упередження їх знищення чи підробки.

Аналіз результатів роботи правоохоронних органів, в тому числі податковою міліцією, свідчить про те, що Кримінально-процесуальним кодексом України не передбачається порядок винесення рішення по питанню кримінального злочину у випадку ухилення від сплати податків до державного бюджету. Тому доцільним є розгляд питань про матеріальну відповідальність і кримінальну відповідальність по несплаті податків одночасно, що дозволить скоротити терміни їх провадження, яке може здійснюватися роками. Крім того, необхідно процесуальними нормами збільшити терміни давності для окремих злочинів у сфері оподаткування.

Отже, коли мова ведеться про законодавчі заходи проти економічної злочинності, то вважається, що у такому випадку йдеться про кримінальне законодавство. Вивчення цього питання підтверджує неправильність такої позиції. За вчинення більшості протиправних діянь в економічній сфері, які підлягають покаранню, кримінальне покарання застосовується лише у виключних випадках. Зокрема, майже у 60 випадках за порушення законодавства в економічній сфері застосовувались заходи адміністративного характеру. Тому в кримінально-правовій галузі, в першу чергу, варто уточнити розміри санкцій за протиправне діяння чи чіткіше описувати склад таких протиправних діянь.

Значно важливішим, ніж вказані заходи кримінально-правового характеру, є законодавчі заходи, спрямовані на попередження економічної злочинності. Вони можуть полягати в прийнятті певних розпоряджень, які позбавляють певних осіб фактичних можливостей вчиняти економічні злочини, наприклад шляхом введення заборон на виконання тих чи інших робіт у специфічних галузях, як, наприклад, торгівля брухтом золота, ломбардні операції і тому подібне. Ці заходи можуть стосуватися прийняття приписів, якими збільшується ризик розкриття і притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством за економічні злочини шляхом, наприклад, проведення більш старанних ревізій фінансово-господарської діяльності підприємства, зміни процедури підтвердження порушень ухилення від сплати податків до державного бюджету, а також проведення процесуальних заходів і т. ін. Іншими словами, мова йде про законодавчі заходи в податковій, економічній, трудовій та процесуальній галузях.