Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 11.1. Проблеми протидії економічній злочинності в бюджетній сфері

11.1. Проблеми протидії економічній злочинності в бюджетній сфері

Економічна злочинність — це головний чинник, який загрожує національній безпеці України. Вона суттєво впливає на всі сторони суспільного життя, соціальну і правову сферу, політику, міжнародні відносини.

Безумовно, в діях економічної злочинності є ознаки злочинної економічної політики, спрямованої на знищення економіки України шляхом накопичення капіталів у тіньовому секторі економіки і поступового знищення бюджетної системи. Тому вживати заходи з реабілітації осіб, які вклали кошти в зарубіжні фінансові чи підприємницькі структури, недоцільно, оскільки такими діями ми будемо боротися за повну криміналізацією економічної сфери нашої держави.

Серед основних джерел доходів суб'єктів економічної злочинності є такі діяння, які за технологією здійснення і антисоціальними наслідками для економічної системи України є значно небезпечнішими, ніж основна частина кримінальних злочинів. Аналіз виявлених у 1991—2006 рр. правоохоронними органами фактів свідчить, що суми коштів, задіяних економічними злочинцями, в декілька разів перевищують кошти загальнокримінальних злочинців [17, с. 33]. З одного боку, цьому сприяє те, що вони отримуються за допомогою фінансово-господарських технологій і є нелегальними, а з іншого — у скоєні таких злочинів беруть участь відповідальні працівники підприємств і кредитно-розрахункових установ. Проведений порівняльний аналіз коштів, які проходять за кримінальними справами, дозволяє стверджувати, що саме така категорія діянь є найпотужнішим джерелом доходів у тіньовому секторі економіки та основним джерелом криміналізації суспільно-економічних відносин в Україні.

Особлива небезпечність таких діянь полягає в тому, що технологія їх здійснення може використовуватись у будь-якій галузі економіки держави чи напрямку господарської діяльності. При цьому такі діяння є не лише джерелом накопичення капіталів незаконного походження, а й одночасно засобом їх відмивання. До таких протиправних економічних діянь належить:

- утворення та випуск у безготівковий платіжний обіг фіктивних коштів, що призводить до незаконної емісії;

-підробка, використання та передача в обіг посадовою особою фіктивних документів яку корисливих власних інтересах, так і в інтересах третіх осіб;

- впровадження в офіційну підприємницьку діяльність отриманих незаконним шляхом коштів;

- фіктивне підприємництво;

- свідоме порушення належного проведення бухгалтерського обліку;

оголошення фіктивного банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності;

використання бюджетних коштів в інтересах окремих приватних структур чи підприємців;

розкрадання коштів шляхом проникнення в електронні банківські мережі;

- економічне шпигунство.

Перераховані суспільно небезпечні діяння є джерелом накопичення капіталів незаконного походження, тобто засобом здійснення економічних злочинних операцій у сфері безготівкових розрахунків.

Відсутність заходів по протидії їм у кримінальному праві базується на змінах суспільно-економічних відносин за роки існування України як незалежної держави. На цьому ґрунті виникла їх неузгодженість з кваліфікаційними схемами кримінально-правових норм. Тому закономірним є те, що при колишній плановості економіки у практиці правоохоронних органів такі випадки не зустрічалися, за винятком приписок при проведенні господарюючими суб'єктами фіктивних операцій. Тепер у позабанківському обігу є 47,2% загальної суми готівки, яка знаходиться в платіжному обігу України [29, с.48]. Тому неналежне ведення бухгалтерського обліку стає нормою, що дозволяє неофіційній економіці збільшувати свої масштаби, переходити кордони нашої держави і ставати потужними джерелами транснаціонального підпільного сектору економіки. Тому, досліджуючи питання економічної злочинності, ми розглядаємо її протиправні діяння через призму організаційно-правових проблем боротьби з відмиванням доходів, здобутих незаконним шляхом.

Як уже зазначалося, надходження в легальну економіку готівки, одержаної злочинним шляхом, — це лише один із аспектів проблеми переведення коштів із тіньового сектору економіки в легальний.

Вивчення досвіду діяльності правоохоронних органів України, обґрунтований аналіз криміногенних процесів у нашій державі дають підстави вважати, що найбільш поширеними та суспільно небезпечними кримінальними злочинами є злочини у кредитно-розрахунковій сфері. Вони в період формування банківської системи на комерційних засадах стали основним засобом накопичення кримінального капіталу для значної кількості громадян України та для окремих економічних структур. Передумови не усунуті і до сьогодні. Суть їх полягає у тому, що законодавством нашої держави визначається лише один грошово-емісійний центр, яким є Національний банк. Тому представники економічної злочинності створили своєрідний "емісійний центр", через який здійснюють незаконні емісії в безготівкових розрахунках між суб'єктами підприємницької діяльності у вигляді господарських угод. Такі злочини здійснюються шляхом введення:

платіжних документів, які супроводжуються фіктивними авізо;

фінансово не забезпечених чеків;

акредитивів;

векселів;

системи електронних розрахунків.

Кожен спосіб вказаних правопорушень має свої технологічні особливості, обумовлені індивідуальними правилами застосування в платіжному обігу згаданих форм розрахунків. У той же час система відмивання незаконно надбаних коштів однакова в усіх економічних сферах, оскільки вони базуються на безготівковій системі кредитно-розрахункових банківських операцій. Тому найбільш характерними є три способи використання таких коштів:

І -й спосіб — придбання за допомогою незаконно надбаних коштів, у тому числі валюти, матеріальних цінностей і об'єктів приватизації.

2-й спосіб — акумулювання незаконно отриманих коштів шляхом їх розміщення на депозитних рахунках чи у вигляді надання кредитів.

3-й спосіб — переведення на валютні рахунки за кордон шляхом використання незбалансованого бартеру чи через створені офшорні зони.

Для упередження і припинення таких протиправних діянь актуальним стає питання взаємодії спецслужб відповідних країн. Крім того, не дивлячись на те, що національна валюта України є неконвертованою, існує багато варіантів використання фіктивних безготівкових коштів у взаєморозрахунках по торгівельних операціях, передбачених міжнародними угодами, що може стати об'єктом зацікавленості для спецслужб іноземних держав.

Протягом останніх декількох років в Україні багато говориться про так зване рейдерство. Базуючись на корупції у судових органах, зниженні законодавчих вимог до діяльності охоронних структур і недосконалому чинному законодавстві, та негативно впливаючи на економічну, соціальну, правову і зовнішньополітичну сферу, "рейдерство" формує серйозні загрози державній безпеці України.

З метою поліпшення правозастосовної діяльності правоохоронних органів правового визначення потребують поняття "рейдерство" і "рейдер" та ознаки протиправного захоплення майна чи земельних ресурсів суб'єктів господарювання. Також необхідно удосконалити законодавчу базу, яка регламентує діяльність недержавних охоронних структур. Зокрема в Закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" необхідно внести пункт про те, що у випадку грубих порушень і участі в "рейдерстві" охоронну фірму позбавляють ліцензії, а також посилити відповідальність приватних охоронних фірм за участь у захопленні підприємств та на законодавчому рівні позбавити їх права використовувати в таких заходах позаштатних співробітників.

Значні збитки наносяться державі у сфері державних закупівель. Тому потребують удосконалення норми законодавства у сфері державних закупівель, зокрема необхідно передбачати вжиття заходів для забезпечення персональної відповідальності голів тендерних комітетів за організацію роботи і виконання покладених на комітети функцій [5]. Для цього доцільно законодавчо закріпити положення щодо обов'язкового усунення від участі у роботі тендерних комітетів тих державних службовців, які за рішеннями судів визнані винними у вчиненні правопорушень, пов'язаних з організацією та проведенням тендерів. У свою чергу, органам виконавчої влади, за рішеннями судів про притягнення до адміністративної відповідальності, в обов'язковому порядку розглядати питання щодо наявності підстав, визначених п. 2 ст. ЗО Закону України "Про державну службу" для припинення державної служби [4].

Комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України на засіданні 20 листопада 199Н р. вніс пропозиції щодо розширенню обміну інформацією між правоохоронними та фіскальними органами. Суть згаданих пропозицій полягала в тому, щоб той чи інший державний орган надавав відомості, отримані ним в процесі своєї діяльності, якщо вони свідчать про наміри чи вчинення злочину [27, с. 209]. Пізніше ця пропозиція була частково реалізована Кабінетом Міністрів України в Державній програмі "Контрабанді

СТОП", затвердженій Постановою кабінету міністрів України 1 квітня 2005 р. відповідною постановою №260, а також у Програмі боротьби з контрабандою та порушенням митних правил на 2008—2009 роки, затвердженій Указом Президента України від 4 березня 2008 р. №195/2008.

Безумовно, ідея була і залишається досить слушною, оскільки Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю повинен, відповідно до наданих йому директив, готувати пропозиції по підвищенню ефективності контролю державних органів в різних галузях, як ось — в діяльності по встановленню і стягненню податків. Ним повинні подаватися пропозиції щодо форм покращання співпраці між контролюючими органами, наприклад у валютній та податковій сферах, а також поліпшити координацію реєстрації економічної діяльності з точки зору оплати попереднього податку, податку на додану вартість та платежів працедавців. Комітет повинен був обговорювати питання про розподілення ресурсів для органів влади, які здійснюють заходи по боротьбі з економічною злочинністю, а також внести пропозицію про більш ефективне використання наявних у країні матеріальних ресурсів. У той же час за період президентства Л. Д. Кучми Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю не виконав своїх функцій, а починаючи з 2005 р. взагалі перестав функціонувати.

В останні роки указами Президента України затверджено окремі заходи по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, зокрема — концепція "На шляху до доброчесності" та створена міжвідомча робоча група з питань протидії контрабанді [9,10].

Отже, розгляд цього питання засвідчує, що у випадку виявлення протиправних діянь економічної злочинності у представників правоохоронних органів виникають деякі труднощі. Матеріали розслідування можуть бути досить великими, але не містити необхідних фактів. Крім того, аналіз таких матеріалів вимагає необхідних знань. Безумовно, нелегко сконцентрувати сили для завершення розслідування великого економічного злочину, оскільки поточні справи також вимагають від оперативного працівника чи слідчого уваги.

Таким чином, слідство може затягуватися, а це пов'язано з ризиком передачі провадження справи іншому слідчому чи повернення судом на дослідування. Багато випадків злочинної діяльності в сфері економіки не доводяться до стадії винесення звинувачувального вироку. І коли економічні злочини стають предметом судового розгляду, вони можуть залишитися незавершеними. Існує немало труднощів на стадії розслідування таких справ, які можуть відігравати важливу роль в судовому процесі. В результаті цього нерідко обвинувальний вирок суду спростовується навіть після декількох років розслідування. Тому заходи іншого характеру, а не лише прийняття нового законодавства варто вважати необхідними для успішного виконання програми боротьби з економічною злочинністю. Так, є необхідність збільшення персоналу, який має більш високий рівень освіти і кращі здібності концентрувати свої зусилля. Також важливо, щоб більш успішно використовувались наявні ресурси і забезпечувалась тісніша співпраця між правоохоронними та ревізійно-контролюючими органами.