Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 10.1. Проблеми декриміналізації економіки в Україні

10.1. Проблеми декриміналізації економіки в Україні

Економічна злочинність може розглядатися як результат переоцінки можливості регулювання ринкових відносин. Нинішня економічна криза в Україні повинна викликати інтерес економістів до основних принципів ринкової економіки і готовність визнати її недоліки. Якщо такий інтерес проявлять також державні діячі, то це, безумовно, призведе до відміни нормативних документів щодо регулювання ринкової економіки, а також, відповідно, і до усунення порушень в сфері такого регулювання.

Враховуючи розвиток тіньових процесів в економічній сфері країні, організована злочинність, що контролює значну частину економіки, загрожує національній безпеці. Посилення корупції сприяє до суб'єктивізації економічних процесів, змушуючи учасників ринкових відносин керуватися не об'єктивними економічними законами, що сприяють розвитку чесної конкурентної боротьби, а логікою виживання в умовах економічної війни.

Розкриваючи питання економічної злочинності, в цьому дослідженні не стверджується про залучення в економічні тіньові процеси всіх керівників підприємств України та державних службовців. Однак на прийняття найважливіших управлінських рішень все більший вплив роблять представники владних органів, що контролюють діяльність кримінальних структур. В абстрактній свідомості злочинців єдиним наміром охоплюється праця значної кількості звичайних сумлінних працівників. Кожний із них, діючи в межах закону й виконуючи конкретні вказівки керівника, забезпечує реалізацію планів злочинців-керівників. Таким чином відбувається "розщеплення" складу злочину на сукупність реальних діянь, виконавці яких, як і працівники конвеєра, відповідають лише за виконану кожним працівником певну операцію. Виконавці, не знаючи злочинного наміру, його масштабу, мети, завдання й всіх учасників, здатні виконувати тільки окремі доручені їм операції. Працівник, що усвідомив злочинну дію, як правило, не буває навіть її організатором. По суті він забезпечує реалізацію ідеальної сукупності злочинних дій єдиним наміром. Внаслідок цього такого працівника сліпо використає його керівник для незаконного напрацювання йому значного капіталу.

Політична криза 2007-2008 рр. призвела до значних змін в українській економіці. Викликавши різке підвищення цін майже на всі види продукції та товарів, вона підсилила позиції тіньового сектору у вітчизняному підприємництві. На сьогодні відбувається злиття структур тіньового сектору економіки з раніше сформованими ринковими інститутами. Це забезпечує їм зростання їхніх конкурентних можливостей у різних секторах сучасної економіки.

Злиття структур легальних і тіньового сектору економіки, а по суті подальше формування олігархічних кланів, безумовно, робить їх більше небезпечними, забезпечуючи досягнення цілей будь-якими затратами.

Відомо, що олігархи не зацікавлені в стихійному рості злочинності й навіть прагнуть стримувати такі процеси. Вони також здатні контролювати як тіньовий, так і легальний економічні сектори, не афішуючи при цьому свій вплив. Так, з 1996 р. по 2007 р. злочинність у цілому зросла лише на 67%. В 2007 р. відмічається навіть зниження цих показників. Перехід до ринкових відносин привів до виникнення кон'юнктури цього ринку. Вона передбачає оплату діяльності злочинних організацій, що контролюють тіньові економічні ринки з метою отримання прибутків [44, с. 3].

Ієрархічна структура тіньового сектору економіки має вигляд піраміди, в якій:

на вершині знаходяться деякі корумповані службовці регіональної бюрократії, що впливають на функціонування економіки областей; працівники корпорацій і торгівельних фірм, державних й акціонерних підприємств, представники регіональних банків або філій банків, що контролюють діяльність структур тіньового сектору економіки у своїх організаціях; деякі корумповані працівники правоохоронних органів і кримінальні авторитети;

у центрі перебувають впливові представники тих самих соціальних груп, які раніше очолювали владні структури, а також окремі підприємці;

в основі піраміди знаходиться значна частина фахівців, представників трудових колективів підприємств усіх форм власності, оплата праці й послуг яких залежить від діяльності структур тіньового сектору економіки.

Фінансова криза сприяла зміцненню позицій представників корумпованих службовців в ієрархічній піраміді керування тіньовим сектором економіки, посиленню їхнього впливу на економіку країни в цілому,

Безліч прикладів прямої й непрямої участі корумпованих чиновників у підприємницькій діяльності при водять засоби масової інформації. Про масштаби участі представників регіональної бюрократії в контролі над тіньовими фінансовими потоками свідчать протоколи про корупційні діяння, складені за останні роки правоохоронними органами України.

У той же час, за статистичними даними, незважаючи на відмічене зростання фактів корупції, в Україні зменшилася кількість виявлених фактів легалізації коштів і майна, придбаних злочинним шляхом. Про це свідчить практична відсутність судових вироків за ст. 209 Кримінального кодексу України.

В таких умовах перед державою стоять найважливіші проблеми демонополізації й декриміналізації економічної влади в регіонах, забезпечення безпеки функціонування їхніх господарських систем.

Для комплексного вивчення діяльності злочинних економічних структур необхідно порівняти ціни товарів і процентних ставок на тіньовому ринку із цінами й процентними ставками, встановленими легальним ринком і Національним банком України. У такий спосіб можна визначити джерела надприбутків й осіб, які їх контролюють. Застосовуючи економічний аналіз на макро- І мікрорівнях, можна персоніфікувати, здавалася б, найбільш приховані ланки злочинних організацій — корумпованих службовців.

Надприбутки і складність організації створення незаконного бізнесу потребують узгодження корисливих особистих і групових інтересів, створення злочинних організацій за участю корумпованих службовців.

Властивості особистості злочинців-службовців набувають у цих умовах особливого значення. Особливості психологічних властивостей керівників організованих структур проявляються, насамперед, у наявності психології особливої категорії людей, яким усе дозволено. Ступінь їхньої суспільної небезпеки дуже великий, Як правило, вони мають дуже високий рівень матеріальної забезпеченості та певний легальний статус.

Відмова держави від участі в розподілі ренти й вилучення до бюджету частини надприбутку веде до концентрації економічних ресурсів у приватних монополіях. Такі процеси, як правило, супроводжуються зубожінням населення, соціальним розшаруванням і криміналізацією господарських відносин.

У свою чергу, надмірне примусове регулювання і призначенням певних рівнів процентних ставок і цін створює дефіцит фінансових і товарних ресурсів. Ці ресурси стають підставою для їхнього перерозподілу в сферу тіньового економічного ринку для реалізації за цінами,

які значно перевищують середні, що на сьогодні відбувається в Україні у сфері будівництва житла.

В економічній теорії надприбуток ототожнюється з рентою. Економіко-правові аспекти вилучення й розподілу надприбутку в суспільстві повинні регламентувати господарський, податковий, митний кодекси України й інші нормативні акти. На жаль, практика вилучення й розподілу ренти в Україні часто не відповідає економічній теорії та нормативно-правовим актам. Вона залишається поза межами вимог економічної ефективності, в основі якої знаходиться ріст продуктивності праці й використання нової техніки. Так, російський науковець В. Ю. Розовський, аналізуючи принципи контролю над розподілом надприбутку, пише: "Рента — це дохід, отриманий без матеріальних і трудових витрат. Рента як не зароблена частина прибутку (надприбуток) виникає при експлуатації природних ресурсів, здійсненні різних видів діяльності, розподілі й передачі майна (торгівля, оренда, спадщина й ін.)." Прибуток будь-якого підприємства, незалежно від видів діяльності й джерела його одержання, що істотно перевищує середній рівень процентної ставки по банківських кредитах, об'єктивно є рентою. Межа між прибутком і рентою (надприбутком) повинна регулярно визначатися Міністерством економіки за затвердженою методикою, на основі об'єктивного макроекономічного показника — середнього рівня банківської процентної ставки.

Такі підходи актуальні, на думку Ю. В. Розовського, і при аналізі умов виникнення ренти від тіньової економічної діяльності, що має кримінальний характер, інакше — кримінальної ренти [49]. Законодавча заборона не усуває такої діяльності. Проблеми полягають в її виявленні й визначенні масштабів надприбутків, які приховуються від податкових служб.

В Україні під впливом процесів поділу праці сформувалися 6 економічних регіонів (Центральний, Південно-Східний, Південний і Західний), що відрізняються один від одного стійкими соціально-економічними характеристиками. їхні особливості відображаються в структурі тіньового сектора економіки, мотивах рентоорієнтованої діяльності олігархічних структур.

Зокрема Центральний (входить м. Київ та оточуючі регіони) відрізняється від інших високою щільністю міського населення, розвинутою мережею транспортних комунікацій, концентрацією підприємств обробної промисловості, високим рівнем міграції населення, міжгалузевими й міжрегіональними зв'язками. Тут активно проходять процеси приватизації державної й муніципальної власності, підмічається значна концентрація капіталів, кредитно-фінансових установ, у тому числі комерційних банків. Тому в структурі організованої злочинності цього регіону переважали великі шахрайські афери із грошовими внесками населення, створення фіктивних комерційних структур для легалізації кримінального капіталу, присвоєння банківських коштів за підробленими розрахунковими документами.

Наявність міністерських структур, розвинутої мережі приватної торгівлі, ринку житла, нерухомості й інших комерційних структур створює сприятливі умови для ефективного використання капіталу, можливості швидкого його обігу. Це підвищує інтерес кримінальних структур до регіону, у якому відбувається активне зрощування економічної й загальнокримінальної злочинності, виникає між ними боротьба за сфери впливу.

Південний економічний регіон характеризується наявністю портів, митниць та приватних торговельних структур. Тому в цьому регіоні активно діють організовані злочинні угруповання, що впливають на формування цінової політики в Україні.

Найбільш злочинним на сьогодні залишається Південно-Східний регіон, до якого належать Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Миколаївська області. В цьому економічному регіоні з потужними запасами вугілля та руди, розвинутою промисловістю по їхній переробці організовані злочинні формування спеціалізуються на контрабанді та шахрайських бартерних угодах.

У Західному економічному регіоні кримінальні процеси найбільшою мірою вразили такі галузі економіки, як виробництво, переробка й реалізація продовольчих товарів (особливо зерна, спирту, цукру), паливно-енергетичний комплекс у частині транспортування й реалізації нафтопродуктів, електроенергетика, деревообробна промисловість.

Виділяючи найбільш типові відмінності соціально-економічної характеристики того або іншого регіону України, можна із упевненістю констатувати вплив їх на спрямованість і структуру організованої злочинності.

У сучасних умовах стабільність й економічна безпека істотно залежать від рівня злочинності. Одержання злочинними організаціями кримінальної ренти свідчить, про наявність необхідних і достатніх умов для відтворення їхньої діяльності на певній території, підприємстві (тобто про наявність достатніх коштів для залучення нових службових осіб, надання хабарів чиновникам, створення власних служб безпеки, здатних проводити розвідувальну й контррозвідувальну діяльність, що відповідає способу життя їх керівників, й т. ін.). Показник надприбутку не може бути критерієм здійснення злочинного діяння ні окремою особою, ні групою осіб. Будучи метою, що визначає мотиви діяльності лідерів злочинних організацій, незаконне отримання надприбутку стає для правоохоронних органів індикатором характеристики стану такого явища, як злочинність, свідчить про її економічний потенціал й умови, що сприяють діяльності структур тіньового сектору економіки.

Безумовно, для відстеження діяльності злочинних організацій по отриманню надприбутків необхідно використовувати інформацію різних джерел, у тому числі зі спеціалізованих комерційних видань, органів статистики, оперативні дані й т. ін.

Індикаторами функціонування структур тіньового сектору економіки для правоохоронних органів можуть служити деякі офіційні показники, наприклад низька заробітна плата та значні витрати населення для придбання товарів, одержання послуг та виконаних робіт, реалізація продукції через посередників за низькими цінами, низькі податкові надходження, регулярна реалізація договорів на значні суми коштів із невеликими фірмами, високий рівень споживання електроенергії підприємницькими структурами, що виготовляють товари при низьких обсягах їх реалізації, і т. ін.

Перелік індикаторів діяльності тіньового сектору економіки свідчить про те, що в розподілі доходів активну участь беруть участь малі підприємства, які є інструментом політики олігархічних структур по "перекачуванню" фінансових коштів, їх відмиванню і т. ін.

Критерієм юридичної оцінки дій, пов'язаних з одержанням кримінальної ренти, є норми конституційної, цивільної, господарської, кримінальної й іншої галузей права. Саме їхні порушення можуть бути підставою для початку розслідування.

Встановити факт латентного злочину досить складно, тим більше, якщо він вчинений організованою злочинною групою. А саме такими і є більшість економічних злочинів. З огляду на це необхідно здійснити такий комплекс організаційно-економічних і правоохоронних заходів:

- визначити за допомогою економічного аналізу найбільш прибуткові підприємства, які забезпечують політичну й економічну міцність злочинного співтовариства;

— вистежити можливі мету і результати діяльності злочинних організацій по отриманню надприбутків;

забезпечити, з урахуванням результатів проведеного аналізу, перевагу факторів правопорядку для захисту найважливіших підприємств, безпеці яких загрожують злочинні організації;

проаналізувати, при підтвердженні версії наявності злочинної організації, структуру підприємства, встановити особистості злочинців і їхні ролі в ньому;

провести розслідування виявлених злочинів, повернути контроль над підприємством законному власникові.

Внаслідок обмеженості кола осіб, що контролюють джерела надприбутків, можливості їхнього виявлення зростають. Правоохоронні органи повинні нав'язати кримінальним структурам оборонну тактику. Це буде сприяти витісненню представників злочинних організацій з легального ринку в тінь, зменшить їхні можливості для одержання незаконних надприбутків. Звужуючи сферу діяльності злочинних організацій економічними, правовими й силовими методами, необхідно нав'язати їм умови для відмови від легальної комерційної діяльності. Ця тактика призведе до стагнації злочинних організацій, звуження сфер їхньої діяльності та зменшення економічної міцності.

Подібні заходи дозволяють використати значну частину створеної в суспільстві ренти на реалізацію соціально-економічних програм, розвиток фундаментальних наукових досліджень і малого підприємництва.

Принципово важливо забезпечити контроль держави за діяльністю структур тіньового сектору економіки, що діють на стратегічно важливих для економіки країни підприємствах. Це є найважливішою умовою ослаблення впливу тіньової діяльності на економіку України в цілому.

Безумовно, надія на такі зміни досить незначна. На сьогодні економічна і соціальна політика в Україні включає в себе досить складну систему податків, платежів, пільг, допомог, дотацій і таке інше. Не ставлячи під загрозу основні цінності, неможливо обмежити втручання в цю систему. Відміна загального заморожений цін у 1992 р. означала таке втручання. Подібний метод може застосовуватися щодо менш важливих інститутів, у яких можуть здійснюватись зловживання. Але практика та напрацювання ряду країн Європи вказують на необхідність створення в Україні порядку з різноманітними видами регулювання.

У першій лекції дослідження аналізувались різні форми економічної злочинності з точки зору їх негативних наслідків для держави. Основною метою такого аналізу була необхідність показати, які цінності повинно захищати законодавство, а також які заходи необхідно здійснити для боротьби з економічною злочинністю. Разом з тим одночасно доцільно розуміти, що ця боротьба коштуватиме значних збитків для України в економічному та ідеологічному смислі.

Економічні витрати — це, насамперед, заробітна плата чиновникам, які здійснюють контроль за виконанням відповідних приписів. До таких службовців відносяться працівники контрольно-ревізійних органів, податкових інспекцій, інспекцій по контролю за цінами, комісій по захисту прав споживачів та цілий ряд інших. Працівники прокуратури, Служби безпеки і міліції, які займаються розслідуванням економічних злочинів, складають досить незначну частку осіб, зайнятих у сфері контролю (близько 8%).

З точки зору суспільної економіки затрати для цієї частки державного сектору рівняються тій частині продукції, яку згадані офіційні особи могли б, при наявності такої необхідності, виробити. Для достатності розуміння, ця продукція повинна відповідати витратам держави і органів місцевої влади на вказані категорії працівників. Мова йде про досить великі суми, які повертаються правоохоронними органами, що дорівнюють бюджету держави. Щорічно в Україні правоохоронцями порушується майже і 1,5 тис. кримінальних справ по злочинах, вчинених у сфері економіки. У процесі слідства, а також внаслідок вжиття прокуратурою у взаємодії зі Службою безпеки та органами МВС заходів державі відшкодовується збитків на суму 0,5—0,6 млрд грн |47, с. 21).

В той же час існують й інші витрати суспільної економіки, які повинні оплачуватися громадянами. Уже згадувалося, що кожний податок означає з точки зору суспільної економіки затрати, оскільки він заважає максимальному використанню суспільних засобів, теоретично закладених у вільному ринку. Те ж саме стосується контролю за виробництвом, регулюванням цін та іншими видами втручання в основні принципи ринкової економіки. Тому в такій державі, як Україна, з досить високими податками, громадяни, з точки зору суспільної економіки, даремно витрачають зусилля на те, щоб уникнути сплати податків та інших виплат шляхом підписанням різноманітних цивільно-правових договорів чи іншими подібними заходами, які самі по собі не підлягають адміністративному чи кримінальному покаранню. Подібне, звичайно, присутнє і в інших регульованих суспільним життям сферах. Тому важко уявити собі, наскільки значні витрати суспільства, які становлять достатньо велику суму, визначити яку не наважуються економісти.

Внаслідок боротьби з економічною злочинністю на громадян, покладаються Й інші, значно більші тягарі. Контроль, необхідний для

Не видно страницу 195

ти для боротьби з економічною злочинністю. Разом з тим одночасно доцільно розуміти, що ця боротьба коштуватиме значних збитків для України в економічному та ідеологічному смислі.

Економічні витрати — це, насамперед, заробітна плата чиновникам, які здійснюють контроль за виконанням відповідних приписів. До таких службовців відносяться працівники контрольно-ревізійних органів, податкових інспекцій, інспекцій по контролю за цінами, комісій по захисту прав споживачів та цілий ряд інших. Працівники прокуратури, Служби безпеки і міліції, які займаються розслідуванням економічних злочинів, складають досить незначну частку осіб, зайнятих у сфері контролю (близько 8%).

З точки зору суспільної економіки затрати для цієї частки державного сектору рівняються тій частині продукції, яку згадані офіційні особи могли б, при наявності такої необхідності, виробити. Для достатності розуміння, ця продукція повинна відповідати витратам держави і органів місцевої влади на вказані категорії працівників. Мова йде про досить великі суми, які повертаються правоохоронними органами, що дорівнюють бюджету держави. Щорічно в Україні правоохоронцями порушується майже 11,5 тис. кримінальних справ по злочинах, вчинених у сфері економіки. У процесі слідства, а також внаслідок вжиття прокуратурою у взаємодії зі Службою безпеки та органами МВС заходів державі відшкодовується збитків на суму 0,5—0,6 млрд. грн. |47, с. 21).

В той же час існують й інші витрати суспільної економіки, які повинні оплачуватися громадянами. Уже згадувалося, що кожний податок означає з точки зору суспільної економіки затрати, оскільки він заважає максимальному використанню суспільних засобів, теоретично закладених у вільному ринку. Те ж саме стосується контролю за виробництвом, регулюванням цін та іншими видами втручання в основні принципи ринкової економіки. Тому в такій державі, як Україна, з досить високими податками, громадяни, з точки зору суспільної економіки, даремно витрачають зусилля на те, щоб уникнути сплати податків та інших виплат шляхом підписанням різноманітних цивільно-правових договорів чи іншими подібними заходами, які самі по собі не підлягають адміністративному чи кримінальному покаранню. Подібне, звичайно, присутнє і в інших регульованих суспільним життям сферах. Тому важко уявити собі, наскільки значні витрати суспільства, які становлять достатньо велику суму, визначити яку не наважуються економісти.

Внаслідок боротьби з економічною злочинністю на громадян, покладаються й інші, значно більші тягарі. Контроль, необхідний для гарантування дотримання приписів, лише у вигляді винятків спрямовується на особливо підозрілих приватних підприємців та господарюючих суб'єктів. Загалом контроль необхідно організовувати так, щоб він розповсюджувався на всіх, хто теоретично може порушувати вказані вище приписи. Тому в сферу контролю втягується достатньо широке коло громадян, що в багатьох випадках може розцінюватись як замах на гідність особистості.

Дослідженням вивчається питання не лише про економічні цінності сьогодення, вивчається питання про те, чи потрібно суспільству посилити свою діяльність по боротьбі зі зловживаннями в сфері оподаткування, мита та інших обов'язкових державних виплат. Як уже вказувалося, може виявитися необхідним втручання з метою упередження падіння суспільної моралі. Вирішуючи згадане питання, потрібно пам'ятати про те, що втручання шляхом державного контролю має деморалізуючий вплив. Тому не виключено виникнення так званого спортивного інтересу обманювати владу з тієї причини, що цьому питанню приділяється значна увага. Такі приклади зустрічаються в інших державах, а подібні тенденції можуть виникнути в Україні при введені податків на житло, що призведе до масового ошукування про наявність власної житлової площі.

При здійсненні контролю важливо, щоб у загальній суспільній системі в цілому превалював баланс між цінностями, які нами захищаються, та матеріальними збитками її громадянина чи утисками його людської гідності.

Необхідно також, щоб подібний баланс панував між різними підсистемами. Наприклад, не повинно виникати такого стану, щоб всі сили та засоби правоохоронних органів спрямовувались на контролювання традиційної злочинності, а економічна злочинність в Україні залишалась поза їх увагою.

Безумовно, суб'єктами можливих правопорушень у сфері господарювання є, як показує практика, службовці, в тому числі і матеріально відповідальні особи. Перевірка їх діяльності, метою якої є виявлення, припинення, аналіз та оцінка виявлених фактів порушень, має лише один напрямок контролю, так званий правовий контроль. Його проведення характеризується встановленою послідовністю визначення наступних обліково-контрольних і процесуальних дій:

ревізія та обстеження, якими виділяються зовнішні ознаки зловживань, після чого варто застосовувати заходи по їх розкриттю і оцінці;

призначення на вимогу правоохоронних органів ревізій фінансово-господарської діяльності господарюючих суб'єктів для вичерпного вивчення їх діяльності;

проведення судово-бухгалтерської експертизи у випадку наявних суперечливих фактів, виявлених при проведенні фінансово-господарських ревізій;

судова оцінка результатів експертизи і прийняття рішення по справі.

Початковою стадією заходів по виявленню злочинів в економічній сфері є виявлення зловживань, заведення оперативно-розшукової чи порушення кримінальної справи, підставами яких може бути:

планова перевірка фінансово-господарської діяльності та її результати;

дані, отримані в процесі контролю за поточною діяльністю суб'єкта господарської діяльності, щодо якого правоохоронні органи мають оперативну інформацію про окремі правопорушення.

Питання щодо судово-бухгалтерської експертизи виникла декілька років тому в зв'язку з новими обставинами при реалізації кримінальних справ. Ці обставини необхідні для вияснення раніше невизначених ситуацій, в яких підприємства здійснюють свою діяльність.

Аналіз висновків судово-бухгалтерської експертизи та результатів перевірок фінансово-контролюючими органами дещо відрізняються, але за спільне мають застосування однакових прийомів та способів вияснення питань щодо встановлення правопорушень з боку господарюючого суб'єкта [7].

Розвиток ринкових відносин приводить до виникнення нових специфічних економічних злочинів. До них можна віднести:

зловживання, які наносять збитки партнерам і акціонерам (махінації з фінансово-господарськими документами);

злочини, пов'язані з депозитним капіталом (фіктивне банкрутство, прихований монополізм, змова в ціноутворенні, махінації з кредитами);

порушення прав споживачів у зв'язку з випуском та реалізацією неякісних товарів, наданням послуг чи виконанням робіт;

протиправні посягання на фінансову систему України шляхом приховування прибутків та ухилення від сплати податків до державного бюджету;

система комп'ютерних злочинів, особливо в кредитно-розрахунковій системі.

Усі перераховані протиправні діяння та злочини мають періодичну повторюваність в тому чи іншому господарюючому суб'єкті чи у сфері договірних зобов'язань.

Отже, основними проблемами декриміналізації економіки України є:

необхідність фінансової стабілізації шляхом встановлення стабільного валютного курсу як анти інфляційного засобу, після чого для посилення структурних реформ перейти до застосування механізму поступової девальвації;

реформування системи державних фінансів для сприяння розвитку сектору суспільних послуг та недопущення підтримання неконкурентоспроможного виробництва;

розвиток діяльності підприємств малого і середнього бізнесу, надання йому державою інституційної і фінансової підтримки шляхом цільових кредитів і фіскальних пільг;

- реструктуризація великих підприємств із використанням комерціалізації державних підприємств та залученням іноземних стратегічних інвесторів;

- реформування сільського господарства та залучення прямих інвестицій, орієнтованих на експорт продукції;

- переорієнтація зовнішньоекономічної діяльності із застосуванням системи відповідних митних переваг для металургійної та хімічної промисловості;

- обмеження еміграції висококваліфікованих кадрів за кордон, покладаючись на органи територіального самоврядування;

- регулювання ринку капіталу, банківських інвестицій, програмування експорту і інвестицій в найбільш перспективні галузі економіки.

Вирішення перерахованих вище проблем декриміналізації економіки України доцільно поєднувати із боротьбою з економічним кримінал імунітетом, використовуючи його переваги у виробництві та поступово залучаючи його господарську активність до офіційної економічної діяльності господарюючих суб'єктів [4Ц.