Економічна теорія - Мочерний С.В. - Функції економічної теорії.

Погляди більшості українських та російських економістів щодо співвідношення економічної теорії і політичної економії розділились: одні автори (В. Бобров, Г. Башнянін, І. Тивончук та ін.) їх ототожнює, інші (автори підручника "Основи політичної економії: політекономічний аспект", М. Павлишенко та ін.) відокремлюють. Друга точка зору обґрунтованіша не лише в теоретичному та методологічному аспектах, а й з погляду методики викладання цих наук.

Ототожнення економічної теорії і політекономії не так перешкоджає розвиткові двох наук, як ототожнення економікс з політичною економією. Крім того, одні автори вважають економікс ширшою за економічну теорію, інші дотримуються протилежної точки зору. Тому необхідно з'ясувати найважливіші відмінності між політичною економією і економікс.

Особливістю політичної економії є те, що вона акцентує увагу на дослідженні суспільної форми функціонування і розвитку економічної системи, тобто на відносинах економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, але не ізольовано, а у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил і передусім основної продуктивної сили — людини. Це дає змогу вивчати потреби та інтереси окремої людини, групи людей, соціальних верств і класів, навіть націй і народів, а отже, досліджувати найважливішу рушійну силу розвитку економічної системи і всього суспільства. На противагу цьому економікс абстрагується від суспільної форми цієї системи, а людину або групу людей розглядає лише в контексті поведінки з приводу використання обмежених ресурсів. Тому економікс як вузька прагматична економічна дисципліна може лише частково виконати одну із чотирьох функцій політичної економії — практичну. Частково, оскільки абстрагування від категорії "відносини" ("відносини економічної власності") не дає змоги розкрити специфічні риси людини в капіталістичному суспільстві (тобто її перетворення на найманого працівника та відносини залежності його від капіталіста), речей (засобів виробництва та їх здатність виконувати роль засобу привласнення частини праці найманого працівника), адже саме через відносини між людьми та речами виявляються їх властивості. Такий підхід майже унеможливлює пізнання глибинної сутності речей, законів і закономірностей виникнення і розвитку економічної системи, які виражають сутність відносин між людьми з приводу привласнення різних об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення. Це, у свою чергу, призводить до часткового виконання економікс практичної функції на макроекономічному рівні.

Другою істотною відмінністю є те, що економікс ігнорує категорію "економічні відносини" і насамперед їхнє ядро — виробничі відносини, системну сутність яких розкривають відносини економічної власності. Вона зводить їх до майнових прав (так стверджує, зокрема, американський економіст Рональд-Гаррі Коуз (нар. 1910) або розглядає як вольове відношення людини до речі1. Такий підхід допомагає завуалювати гігантську концентрацію власності, в тому числі доходів від неї, в руках правлячої еліти, зарахувати до власників засобів виробництва дрібних акціонерів (оскільки кожний з них має незначну кількість акцій, здійснює щодо них вольове відношення, а такі акції є об'єктом майнових прав), абстрагуватися від процесу посилення нерівномірності у розподілі багатства.

Третьою важливою відмінністю між двома науками є те, що політична економія досліджує причинно-наслідкові зв'язки в економічних явищах і процесах, а економікс лише фіксує певні висновки й узагальнення без з'ясування їх глибинних причин. Так, щодо причин зростання кількості безробітних серед західних вчених поширена концепція "природного рівня безробіття". Такий підхід відповідає вимогам позитивної економічної теорії, яка лише констатує факти, але не аналізує їх. Основою його є позитивістська філософія, яка категорію причинності замінює поняттям функціональної залежності. її засновник французький філософ Огюст Конт (1798—1857) стверджував, що наука не пояснює, не досліджує, а лише описує явища. При цьому (навіть на думку багатьох західних економістів) зайвими стають такі фундаментальні категорії, як "економічна ефективність", "соціальна й економічна політика" та ін., оскільки не можна вказати, як раціонально розміщувати ресурси, що потрібно зробити для подолання економічної кризи тощо.

Ще однією відмінністю між політичною економією та економікс є те, що перша досліджує передусім сутнісні зв'язки економічних явищ і процесів, а друга — поверхові, зовнішні. Тому в економікс П.-Е. Самуельсона в центрі логічної схеми знаходиться категорія ціни, концепції попиту і пропозиції, граничної корисності, а не вартість і відповідні закони. Це означає, що економікс дотримується мінової концепції (про переважаючу роль сфери обміну), основним питанням для неї є організація і функціонування різних ринків, а сфері безпосереднього виробництва, завдяки дослідженню якої політична економія стала справжньою наукою, відведено другорядне значення.

П'ята відмінність полягає в тому, що політекономія вивчає виробничі відносини (відносини економічної власності) між людьми з приводу виробництва і привласнення економічних благ, а економікс — індивідуалістичне відношення людини до речі, яке характеризує лише одну із сторін юридичної власності або власності в юридичному аспекті.

Шостою істотною відмінністю є те, що економікс проповідує індивідуалізм, принципи атомізації суспільства, вільної ринкової економіки, а отже, в людині, біосоціальній та духовній істоті, вбачає здебільшого біологічну сутність, від кидаючи при цьому колективні цінності, які за сучасних умов у більшості країн домінують.

Економікс переповнена графіками, схемами, математичними формулами, еклектично суперечливими положеннями, застарілими догмами і стереотипами. Це позбавляє її ознак теоретичності, принципів методологічності, критеріїв педагогічності. Студенти, аспіранти, викладачі без належної математичної підготовки багато зусиль витрачають на засвоєння формул, які здебільшого не розкривають сутність економічних явищ і процесів, а лише підтверджують викладений текстом зміст. Крім того, економікс обґрунтовує небагато (порівняно з політичною економією) економічних законів, причому деякі з них є сумнівними за сутністю (наприклад, діють за незмінності умов, які у дійсності змінюються). Приблизно на 90 % вона відображає саме американську дійсність.

З погляду методології в економікс переважає кількісний підхід (у політичній економії — якісний та сутнісний аналіз у поєднанні з кількісними характеристиками), функціональний аналіз (замість причинно-наслідкового), суб'єктивно-ідеалістичний напрям (замість об'єктивного у поєднанні із суб'єктивними оцінками), цивілізаційний (замість формаційного, у тому числі класового в поєднанні із цивілізаційним). Економічна теорія у формі економікс абстрагується від глибинних соціально-економічних суперечностей і вад капіталістичного суспільства. Зіставляючи маржиналістську концепцію, яку сповідує економікс, із реаліями дійсності, відомий американський економіст Р. Хейблоннер запитував: "Що може зробити гранична корисність із гігантськими корпораціями, військово-промисловим комплексом, імперіалізмом, життям у гетто? Чи не є час, витрачений на її вивчення, простим відволіканням від пекучих проблем економічного життя?"

Намагаючись довести, що виклад матеріалу у підручнику "Економікс" підпорядкований певній системі, П.-Е. Самуельсон зазначає: "Ми намагалися викласти його так, щоб викладач міг при бажанні змінювати порядок вивчення. .. вивчати розділи у будь-якому порядку"1. За такого принципу побудови матеріалу системність викладу практично відсутня.

З'ясування основних відмінностей між політичною економією і економікс дає змогу відокремити економічну теорію від економікс і політичної економії. Загалом політична економія є найважливішою складовою економічної теорії, ядром, тоді як економікс — її вузько-прагматичним зрізом, з якої значною мірою вилучено політ-економічний аспект.

Функції економічної теорії.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1) практичну, яка полягає в таких аспектах:

а) всебічне обґрунтування необхідності і шляхів впровадження прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу і суспільства;

б) вироблення наукових основ управління народним господарством, з'ясування шляхів оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економікою з державним регулюванням за допомогою економічних, правових та адміністративних методів;

в) дослідження найраціональніших шляхів впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;

г) вивчення досвіду розвинутих країн для його творчого застосування в умовах України;

ґ) пошук раціональних шляхів виходу країни з глибокої кризи, обґрунтування оптимальних напрямів переходу від державно-бюрократичного соціалізму до змішаної економіки;

е) визначення основних методів підвищення ефективності виробництва і на цій основі — піднесення добробуту населення;

2) пізнавальну, яка полягає в розкритті суті економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманних їм внутрішніх суперечностей, механізму дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути здійснена практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція економічної теорії є методологічною основою для інших економічних дисциплін;

3) практично світоглядну, яка орієнтує економічну теорію на вироблення нового типу економічного мислення, що формує сучасний світогляд людини.

Комплексне виконання цих функцій сприяє розвитку народного господарства.