Економічна теорія - Мочерний С.В. - Первіснообщинний спосіб виробництва.

Розвиток сучасних економічних систем залежить не лише від досягнутого прогресу технологічного способу виробництва, існуючих типів і форм власності, господарського механізму та інших елементів суспільних відносин, а й від вікових історичних традицій формування та еволюції національних економічних систем, від ментальності народу, віри й духу нації та її енергійності. Найбільше така залежність властива головній продуктивній силі — людині, її біологічній складовій, яка істотно впливає на економічну і соціальну сутність людини. Тому важливо знати, які етапи пройшло людство у своєму історичному розвитку, розкрити процес еволюції економічних систем, їх основних елементів з найдавніших часів до наших днів.

Економічні системи в докапіталістичних формаціях

Первіснообщинний спосіб виробництва.

Виник понад 3 млн років тому з появою людини (людського стада) і проіснував до IV—ІІІ тис. до н. е. (до утворення суспільної общини, племен, їх союзів і класового суспільства й держави).

Первіснообщинний спосіб виробництва — перший в історії людства суспільний спосіб виробництва, для якого характерна ручна праця, суспільна (общинна) власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, регулювання общинного рівня споживання для задоволення кожної особи на основі рівності.

У межах цього ладу виокремлюють три основні етапи:

1) первісне людське стадо, якому відповідає використання переважно кам'яних знарядь, кістки та рогу. З погляду матеріальної культури в період існування людського стада виокремлюють палеоліт, мезоліт та неоліт або відповідно давній, середній та новий кам'яний вік. Цей етап існував майже 3 млн років і закінчився 40—35 тис. років тому. Основними заняттями людей були збирання плодів, загінне полювання та рибальство (праця була обов'язковою). Перша людина на території сучасної України з'явилася 1,5 мли років тому в період палеоліту;

2) родова община, якій відповідає період мезоліту (40—35 тис. років тому — 10—5 тис. років тому). Були винайдені лук, стріли, рибальські гачки, кам'яні сокири тощо. Наприкінці мезоліту виснажуються мисливські природні ресурси. Це змушує родову общину поступово переходити від привласнюючого (збирання плодів, полювання на диких звірів тощо) до відтворювального господарства — землеробства й скотарства. З'являється і додатковий продукт, але його виробництво ще не набуває постійного характеру. В Україні датовані IX—VI ст. до н. е. мезолітичні пам'ятки знаходять на всій території;

3) домінування відтворювального господарства (існування сусідської общини), якому відповідає період неоліту. Створюються мідні знаряддя праці (відповідно виокремлюють мідний вік), керамічне виробництво, дерев'яні мотики, рало, вдосконалюються лук, стріли й кам'яна сокира. Виникають прядіння, ткацтво. Постійно створюється додатковий продукт і розвивається система обміну. Так, в Україні в часи існування трипільської культури трипільці обмінювали хліб та худобу на коней в остроаьких племен. Населення трипільської культури займало територію від Дніпра до Дністра й було праос-новою українського народу.

Відносно постійний обмін є наслідком першого великого суспільного поділу праці, що відбувся в бронзовому віці (III—II тис. до н. е.), і відокремлення скотарських племен від землеробських. Виникають гончарне та бронзоли-варне ремесла, предметами обміну стають мідь, золото.

Основним економічним законом первіснообщинного способу виробництва була необхідність постійного колективного виробництва засобів до існування та їх рівномірного розподілу серед членів общини на основі низького рівня матеріального виробництва та існування общинної власності.

Головною господарською одиницею стає община, як правило, утворена з багатьох родів. В общині налічувалося 40—50 осіб. Поступово в її межах виокремлюються домогосподарства, тобто вона перетворюється на сусідську. Моногамні сім'ї відносно відособлюються в межах общини, і общинна власність доповнюється особистою. Посилюється індивідуальний характер виробництва й послаблюється колективний.

На пізніх етапах общинне регулювання починає здійснювати верхівка общини. Техніко-економічні відносини характеризуються першим поділом праці (загальний поділ праці), зародковими формами часткового поділу праці (поява землеробства, тваринництва) та одиничного поділу праці (всередині виробничих комплексів).

З появою додаткового продукту спільний спосіб привласнення стає гальмом розвитку виробництва! людини. Отже, основною економічною суперечністю цього суспільства є суперечність між потребами людей (насамперед фізіологічними), низьким рівнем виробництва (що формував ці потреби) і відносинами общинної власності, найважливішою особливістю яких було регулювання верхівкою общини рівня споживання на основі рівності. Виникає і розвивається суперечність між людиною-працівником і людиною-власником. Засобом її розв'язання стає виокремлення в межах общинної власності домогосподарств, які функціонують на основі індивідуальної (приватної) власності, що базується на власній праці.

Важливу роль у цьому процесі відігравав обмін товарами. Обмінні операції між родовими общинами і племенами зосереджувалися в руках старійшин і племінних вождів, які поступово почали розпоряджатися стадами общини, привласнювати частину багатства. Внаслідок війн між племенами виникає рабство. Його економічною основою була спроможність людини створювати додатковий продукт, тому примушувати полонених (рабів) працювати було вигідно. Це посилило майнову нерівність, зосередження зростаючої частини суспільного багатства в руках родової і племінної верхівки (аристократії), яка поступово привласнює собі право наказувати.

Коли зростає частка індивідуальної, приватної праці, збільшується й частка рухомого майна окремих членів общини, посилюється майнова нерівність, поступово виникають класи, а відтак — держава.

Пережитки первіснообщинного способу виробництва (залишки родоплемінних відносин, сільської общини, общинної власності, матріархату та ін.) збереглися в багатьох слаборозвинутих країнах.