Економічна теорія - Мочерний С.В. - Еволюція капіталізму в промисловості.

Первісне накопичення капіталу.

Економічна система домонополістичного капіталізму виникла на початку XVI ст., нижча стадія її еволюції тривала до кінця XIX — початку XX ст., вища — почалася у XX ст. і продовжує тривати. Цей процес розпочався з розпадом економічної системи феодалізму, що супроводжувався первісним накопиченням капіталу.

Первісне накопичення капіталу — відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва і перетворення їх на особисто вільних найманих працівників, з одного боку, та зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості — з іншого.

Первісне накопичення капіталу зумовлене дією закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, концентрації виробництва, закону вартості та ін. Так, розвиток товарно-грошових відносин У надрах феодалізму зумовлював диференціацію товаровиробників, розорення одних і збагачення інших. Спеціалізація ремесел поглиблювалася до рівня мануфактури.

Прискоренню первісного накопичення капіталу сприяли великі географічні відкриття, які ініціювали формування світового ринку. Після завезення з колоній у Європу значної кількості золота і срібла (що означало початок формування колоніальної системи, здійснення колоніальних грабежів) ціни на товари широкого вжитку зросли в 4—5 разів, що збагачувало купців і підприємців (оскільки дешевшала робоча сила). Грошове багатство накопичували також лихварі. Лихварством в Україні займалися купці, корчмарі, війти. Так, у Галичині відсоток за кредити у XVIII ст. сягав від 8 до 20, а за короткотермінові кредити — від 50 до 100.

Унаслідок викупу селян з феодальної залежності формувалися юридично вільні товаровиробники, об'єктом купівлі-продажу все частіше ставала феодальна земельна власність.

Первісне накопичення капіталу здійснювалося і насильницькими методами. Так, в Англії у XVI—ХУП ст. лендлорди насильно експропріювали общинні землі та приватні землі звільнених від кріпосної залежності селян.

Цьому сприяла держава, прийнявши відповідні закони. Поштовхом до насилля стало різке зростання цін на вовну, зумовлене розвитком шерстяних мануфактур. Захоплені землі віддавали в оренду підприємствам. Землі позбулися майже 1,6 млн селян.

Фермерське господарство, як правило, було засноване на використанні найманої робочої сили. У 70-ті роки XIX ст. кількість найманих робітників у цих господарствах досягала 1 млн. У Німеччині більшість селян також перетворилася на наймитів з наділом.

Методами первісного накопичення капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики й податки тощо.

В Україні первісне накопичення капіталу інтенсивно здійснювалося після скасування кріпосного права. Так, із 48,1 млн га земельного фонду надільне землекористування селян зменшилося на 27,6 %.

Еволюція капіталізму в промисловості.

Основною сферою формування економічної системи капіталізму була промисловість, у якій домонополістичний капіталізм пройшов три основні стадії свого розвитку: просту капіталістичну кооперацію, мануфактуру і фабрику (машинне виробництво).

Проста капіталістична кооперація — перша форма підприємства за капіталізму, найпростіша форма капіталістичного усуспільнення виробництва і праці, за якої наймані робітники спільно виконують однорідну роботу.

Реальною матеріальною основою цієї стадії стала велика машинна індустрія, яка сформувалась внаслідок промислового перевороту наприкінці ХVIII — на початку XIX ст. на третій стадії еволюції капіталізму в промисловості в умовах фабрики.

Спільна праця (порівняно з працею одноосібного ремісника) сприяла економії будівель, споруд, освітлення, палива та ін. Засоби праці при цьому усуспільнював капіталіст у межах окремого підприємства. За простої капіталістичної кооперації нівелювалися індивідуальні відмінності в робочій силі, і капіталіст отримував середню суспільну працю. Водночас з'являються конкуренція та стимули до підвищення індивідуальної продуктивності праці, а також специфічна продуктивна сила (за одночасної дії на предмет праці, конкуренція робітників тощо). Проста капіталістична кооперація переважала з початку до середини XVI ст. Ь технологічний базис — ручна праця — поступово вступає у суперечність з основною метою капіталістичного способу виробництва — привласненням зростаючої маси прибутку, тому на зміну їй прийшла мануфактура. У середині XVI ст. просту капіталістичну кооперацію (першу стадію еволюції промисловості) змінила мануфактура, а в останній третині XVIII ст. на зміну їй прийшло машинне виробництво (третя стадія еволюції промисловості за капіталізму).

Мануфактура (лат. manus — рука і factura — виготовлення) — капіталістичне підприємство, засноване на одиничному поділі праці та ручній ремісничій техніці, розвиток яких формує другу стадію еволюції промисловості капіталістичного способу виробництва.

Передумовою виникнення мануфактури з погляду технологічного способу виробництва був насамперед розвиток середньовічного кустарного виробництва в XIII—XV ст. і простої капіталістичної кооперації (наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.). Так, в Україні у першій половині XVII ст. у містах налічувалось понад 270 ремісничих спеціальностей. У кустарному виробництві відбувався подетальний і потоварний поділ праці між виробниками у формі спеціалізації окремих сіл і навіть районів на виготовленні певних виробів. Гетерогенна мануфактура виникала внаслідок об'єднання кількох ремісників однієї спеціальності під контролем капіталіста в одній майстерні. Кожен ремісник виконував при цьому одну й ту саму операцію. Органічна мануфактура — внаслідок об'єднання під контролем капіталіста кількох самостійних ремісників різнорідних спеціальностей, пов'язаних між собою виконанням всіх операцій для виготовлення продукту. Централізована мануфактура — це найрозвинутіша форма мануфактури, за якої наймані робітники під контролем капіталіста працювали в одній майстерні. З часом у ній поглиблювався поділ робіт на закріплені за окремими робітниками детальніші операції. Робітники ставали частковими робітниками і виконували операції за допомогою спеціалізованих ручних інструментів. З середини XVI ст. мануфактура стає панівною формою капіталістичного підприємства в Англії.

У Росії мануфактура виникла лише у другій половині ХVII ст., а домінувати почала в середині XVIII — на початку XIX ст. В Україні тоді переважали поміщицькі суконні мануфактури, де працювали кріпаки.

Подетальний та поопераційний поділ праці всередині мануфактури, що супроводжувався поглибленням спеціалізації ремісничих інструментів, став основою переходу від формального до реального підкорення праці капіталом, сприяв зростанню продуктивності праці, впровадженню машин, підготовці вправних робітників вузької спеціалізації, спроможних згодом працювати в умовах машинного виробництва. Мануфактура також стимулювала розвиток внутрішньої та міжнародної торгівлі. Але вона не могла охопити всі сфери суспільного виробництва, задовольнити зростаючий попит на товари, що призвело до загострення суперечності між вузьким технічним базисом мануфактурного виробництва і сформованими нею потребами. Ця суперечність була вирішена (частково і на певний період) у процесі перетворення мануфактури на машинне виробництво, уособленням якого став якісно новий тип капіталістичного підприємства — фабрика.

Фабрика (лат. fabrica — майстерня) — промислове підприємство, засноване на системі машин, вища стадія розвитку капіталізму в промисловості (після простої кооперації і мануфактури).

Наприкінці ХVIII — на початку XIX ст. відбувся промисловий переворот, який зумовив заміну капіталістичної мануфактури фабрикою. У період функціонування і розвитку фабрики відбувалися реальне підкорення праці капіталом (соціально-економічне відокремлення засобів виробництва і створеного продукту від безпосередніх робітників було доповнене технологічним підкоренням — перетворенням часткового робітника на придаток машини), поглиблення суперечності між фізичною і розумовою працею, концентрація влади в руках капіталіста. З промислового перевороту починається процес перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, відчуження результатів наукової діяльності від найманої праці і трансформація їх у продуктивну силу капіталу.

Фабрика значно розширила межі сукупного працівника, залучаючи до процесу виробництва жіночу й дитячу працю (оскільки тут уже не вимагалось значної фізичної сили). Це знижувало вартість робочої сили, посилювало ступінь експлуатації. Поширення фабрик супроводжувалося розоренням ремісників, формуванням армії безробітних. Водночас фабрична система машин сприяла поглибленню суспільного поділу праці в усіх формах (загальному, частковому та одиничному), організації робітників, зростанню їх самостійності, посилювала тенденцію до планомірності капіталістичного виробництва на мікро- і макрорівні. Уперше такий промисловий переворот відбувся у Великобританії, згодом — у Нідерландах, Франції, Німеччині та США.

Наприкінці XIX ст. в Україні мануфактурні підприємства суконного виробництва в с. Клинці теж перетворилися на фабрики. Перші металургійні підприємства фабричного типу з'явилися на початку 70-х років XX ст., перший машинобудівний завод — у 1876 р. в Луганську. У Західній Україні тоді все ще переважали мануфактурні підприємства, промисловий рівень цієї частини українських земель був значно нижчим від рівня Наддніпрянщини.

До продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму належали засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи. Новими знаряддями праці стали винайдений у 1733 р. механічний човник для ткацького верстата, ватер-машина для прядіння (1767), механічна прялка "Дженні" (1765), парова машина (1769), моль-машина (1779), бавовно-набивна машина (1783), механічний ткацький верстат Г. Моделі (1797), автомобіль (наприкінці 80-х років XIX ст.), пароплав (1807), паровоз (20-ті роки XIX ст.) та ін. Поліпшуються дороги завдяки винайденню твердого покриття, будуються залізниці, великі океанські судна. У сільському господарстві з'являються молотарки, сівалки, жниварки, сінокосилки тощо. Країни, в яких відбувся промисловий переворот, перетворилися з аграрних на індустріальні. В усіх галузях економіки було впроваджено велике машинне виробництво.

Економічна система домонополістичного капіталізму—система, що базується на машинній праці, пануванні товарного виробництва, відокремленні засобів виробництва і результатів праці від безпосередніх виробників, економічному примусі до праці, переважанні ринкових важелів управління економікою.

Головна продуктивна сила — людина — не зазнала таких революційних змін, як засоби праці. Так, у середині XIX ст. в Англії (найрозвинутішій країні того часу) з 15,5 млн економічно активного населення 11 млн існувало за рахунок простої праці, яка не вимагала кваліфікації та освіти. На початку

XX ст. в Америці (яка стала найрозвинутішою країною) типовою для робітника була чотирикласна освіта. За машинного виробництва посилилася однобічна спеціалізація робітників (порівняно з мануфактурою), вони стали придатком машин.

Робочий день на стадії домонополістичного капіталізму тривав 12—14 годин, норма експлуатації в середині XIX ст. в Англії була майже стовідсотковою.

До продуктивних сил того періоду не належали форми й методи організації виробництва, наука. Перша наукова лабораторія в американській корпорації "Дженерал електрик" з'явилася лише наприкінці XIX ст., що свідчило про швидке перетворення науки на окрему специфічну продуктивну силу.

На нижчій стадії розвитку капіталізму поглибилися всі форми суспільного поділу праці. З'явилися нові галузі — сталеливарна, трубопрокатна, нафтова, електротехнічна, паперова, автомобільна, хімічна, виробництво електроенергії, металообробна та ін. Виникають нові галузі також у машинобудуванні: виробництво сільськогосподарських, швейних, парових машин тощо. Посилилися взаємозв'язки між галузями, стандартизація у виробництві деталей. Тривала концентрація виробництва. У другій половині XIX ст. у США працювали машинобудівні заводи, які налічували тисячі робітників. У1913 р. великі підприємства (з персоналом 500 осіб) випускали понад 80 % промислової продукції.

Відносини економічної власності на нижчій стадії розвитку капіталізму характеризували:

1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як "знаряддя привласнення чужої праці;

2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, ставати найманими робітниками й службовцями;

3) контроль праці робітника і службовця капіталістом, власником засобів виробництва і виготовленого продукту;

4) відчуженість найманих робітників від процесу управління виробництвом;

5) привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного;

6) обмеження споживання переважної частини населення мінімальними межами вартості робочої сили;

7) основна мета найманих працівників — підтримання життя, а власників засобів виробництва — збільшення багатства;

8) досягнення найвищого розвитку товарного виробництва, тобто продаж і купівля всього створеного природою (земля, води, ліси, корисні копалини тощо) і людиною, а також творів мистецтва;

9) конкуренція між підприємцями (робітниками, банками тощо). Основною суперечністю домонополістичного капіталізму є антагонізм між колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення, а основним законом — необхідність виробництва і привласнення додаткової вартості внаслідок економічного примусу для розширення капіталістичного відтворення і паразитичного споживання з боку рантьє та частини вищих верств класу капіталістів.

На нижчій стадії капіталізму матеріальні, трудові та фінансові ресурси розподілялися через механізм ринкового ціноутворення, коливання попиту і пропозиції, стихійне переливання капіталу між галузями тощо. Держава лише забезпечувала умови вільної конкуренції, виконувала функції захисту власності, розвитку освіти, оборони країни, будівництва доріг, мостів, утримання пошти, а не регулювала економіку. А. Сміт називав такий механізм "невидимою рукою".

Основні ланки економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні відносини, відносини власності та господарський механізм), як і вся система, зазнали у XX ст. радикальних перетворень. Виникли принципово нові явища і процеси. Водночас спостерігалося поступове скорочення періоду існування кожної наступної системи, що дає підставу стверджувати про дію всезагального економічного закону їх прискореного розвитку.

Закон прискореного розвитку економічних систем — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростанням потреб людини, прогресом технологічного способу виробництва і еволюцією типів і форм економічної власності, внаслідок дії яких (зв'язків) скорочується період існування менш розвинутих економічних систем і прискорюється їх трансформація у розвинутіші.

Первіснообщинний лад існував 3 млн років, рабовласницький — майже 52 ст., феодалізм — приблизно 12 століть, капіталізм — майже 5 століть. Із середини 70-х років XX ст. у надрах економічної системи сучасного капіталізму зароджується соціалістичний спосіб виробництва.

Дія закону прискореного розвитку економічної системи зумовлена дією таких економічних законів: закону зростання потреб, закону зростання продуктивності праці, закону пропорційного розвитку, закону усуспільнення виробництва і праці, законів конкуренції, закону вартості, закону концентрації виробництва та іншими. Крім того, його дія зумовлена посиленням інтенсивності дії основних законів діалектики: закону кількісно-якісних змін, закону єдності і боротьби протилежностей, закону заперечення заперечення (насамперед у сфері базису). Зокрема, з розвитком цивілізації поступово накопичується національне багатство, виробничий досвід людей, зростають їх потреби, інтереси, що розширює основу кількісно-якісних перетворень, діалектичного заперечення розвинутішими економічними формами менш розвинутих, взаємопроникнення, взаємообумовленості, взаємозаперечення економічних суперечностей тощо. Особливу роль у дії закону прискореного розвитку економічної системи відіграє одна із закономірностей розвитку науки, відповідно до якої її прогрес залежить від обсягу знань, успадкованих від попередніх поколінь. Оскільки наука весь час поповнюється, це зумовлює прискорений розвиток цивілізації загалом та економічних систем зокрема. У свою чергу, дія закону прискореного розвитку економічних систем посилюється з переходом від технологічного способу виробництва, основаного на машинній праці, до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці. За останні два століття в межах технологічного способу виробництва відбулися дві революційні зміни: перехід від ручного до машинного виробництва та перехід від машинного до автоматизованого (у найрозвинутіших країнах).

Крім того, утворюються нові підсистеми в межах цілісної економічної системи, виникають якісно нові елементи в старих підсистемах і ускладнюються вже існуючі, сутнісно змінюється роль держави в соціально-економічному розвитку. Внаслідок цих змін з'явилося багато моделей соціально-економічного розвитку, зросла інваріантність в еволюції економічних систем.

Дія закону прискореного розвитку економічних систем дає підставу стверджувати про можливість переходу передових країн до досконалішої форми розвитку соціально-економічної формації.