Економічна теорія - Мочерний С.В. - Фактори економічного прогресу.

У взаємодії з працею фактори економічного прогресу сприяють зростанню доходу.

Фактори економічного прогресу (в тому числі виробництва) — окремі елементи технологічного способу виробництва, які сприяють створенню споживчих вартостей, виникненню нової продуктивної сили, але не мають фізичної продуктивності, не створюють вартості (а отже, і додаткової вартості).

Це визначення стосується речових факторів виробництва: засобів виробництва (або капіталу, за термінологією західних економістів), у тому числі землі, знань, інформації, науки, географічного середовища та ін.; суб'єктивно-психологічних факторів: ризику, отримання, недоспоживання; і не стосується людини (або робочої сили як її складової частини), яка є особистим фактором виробництва, а її праця — джерелом вартості.

Проте сучасні економісти-теоретики фактори виробництва, як правило, так не розмежовують. Вони констатують наявність різної кількості факторів, роль яких у виробництві економічних благ нерідко ототожнюється. Так, у підручнику "Економічна теорія" факторами названо ресурси, що використовуються для виробництва економічних благ, а самі ресурси поділено на два основні види: матеріальні — земля або сировинні ресурси і капітал; людські — праця і підприємницька здатність1.

Такий підхід надто спрощений навіть щодо теорії трьох факторів виробництва, автором якої є французький економіст Жан-Батіст Сей (1767—1832). Згідно з нею трьома основними факторами виробництва є праця, земля і капітал, кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу: капітал (засоби виробництва) приносить прибуток капіталісту, земля — ренту землевласнику, а праця — заробітну плату робітникові. Звідси випливає, що створений продукт розподіляється справедливо, що виключає можливість експлуатації, тобто безоплатного привласнення чужої праці. Водночас за цією теорією капітал приносить капіталісту відсоток, що є різновидом домарксистської теорії вартості і розподілу доходів у капіталістичному суспільстві.

Автором суб'єктивно-психологічної концепції факторів економічного прогресу був англійський економіст Вільям Сеніор (1790—1864). На його думку, джерелом прибутку е стримування капіталіста від "проїдання" власного капіталу — витрат на особисте споживання. Таке стримування (за Сеніором) є фактором економічного прогресу, який створює додаткову вартість. Згодом варіантом цієї теорії стала концепція очікування.

На початку XX ст. А. Маршалл, крім перелічених факторів, виокремив діяльність підприємця з організації виробництва, яка реалізується у його винагороді (платні) управляючому виробництвом. Австрійський економіст Карл Менгер (1840—1921) найважливішим фактором економічного розвитку назвав прогрес знання про найефективніше використання факторів економічного прогресу, ресурсів. Й. Шумпетер головним джерелом прибутку вважав здійснення підприємцем "нових комбінацій" техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо. Сучасні вчені до факторів економічного прогресу відносять також ризик, інформацію, час і навіть екологічний фактор.

Тому треба розрізняти фактори економічного прогресу і джерело вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості є праця в усіх її різновидах (проста і складна, фізична і розумова, управлінська і виконавська тощо), а засоби виробництва та інші речові фактори економічного прогресу лише сприяють створенню вартості. З огляду на це правильною є думка Ж.-Б. Сея про працю капіталіста-підприємця як джерело вартості (і помилковою щодо землі та капіталу), твердження А. Маршалла про діяльність підприємця з організації виробництва (оскільки така діяльність є процесом управлінської праці). Прогрес знань стає джерелом вартості лише після втілення цих знань за допомогою організаторської діяльності через процес праці у виробництво. Але тоді знання будуть фактором виробництва, а праця щодо їх утілення — джерелом вартості.

Часткове зближення поглядів західних і українських учених щодо цього питання можливе внаслідок насамперед радикального перегляду вітчизняними вченими структури продуктивних сил та категорії "продуктивність праці", з одного боку, та певного переосмислення західними науковцями своїх усталених догм — з іншого. Так, американський економіст Фріц Махлуп (1902—1983) не вважає землю (як безкоштовний дар природи) капіталом. Капіталом, на його думку, є витрати на поліпшення якості землі, а ще точніше — відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил належать форми й методи організації праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація. Ці фактори сприяють перетворенню речовини природи відповідно до потреб людей, створенню матеріальних й духовних благ і визначають зростання продуктивності праці. Якщо поєднати такий висновок з розширеним трактуванням продуктивної праці, то не самі фактори є джерелом частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, удосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад, ядерної, термоядерної, сонячної енергії). У такому разі не викликає заперечень теза Й. Шумпетера про те, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Праця у сфері освіти, управління народним господарством та інших сферах теж продуктивна.

Крім того, представники марксистської і немарксистської економічної науки не враховують важливу особливість, що може пояснити реальний стан речей з цієї проблеми. Йдеться про появу нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує синергічний (грец. sinergos — той, що діє разом) ефект — нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Ця нова продуктивна сила на поверхні явищ може розглядатися окремими суб'єктами економічних відносин, як і багатьма науковцями, як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Більше того, з ускладненням системи продуктивних сил, появою у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості і прибутку є лише праця в різних видах.

Синергічний ефект виникає і в межах інших підсистем. Так, у межах техніко-економічних відносин окремими факторами економічного зростання є оптимальний рівень розміру підприємств (забезпечує ефект масштабу), спеціалізація та кооперування виробництва, праці; у межах організаційно-економічних — упровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), рівень організації маркетингових досліджень та ін.; у межах відносин економічної власності — реальний плюралізм типів і форм власності, оптимальне співвідношення між ними за переважання трудової колективної власності, ступінь демократизації акціонерної і державної власності, справедливий перерозподіл національного доходу через державний бюджет, а отже, відсутність різкої диференціації в доходах, ефективна система заробітної плати та ін.; у межах господарського механізму — оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державним регулюванням, конкуренція (передусім досконала) в межах ринкової економіки; домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики — податкова, грошово-кредитна, інноваційна); економічна реалізація власності на засоби виробництва.

З'ясування рушійних сил та факторів економічного прогресу дає змогу розглянути найважливіші закони економічного прогресу, які відображають його глибинну сутність.