Економічна теорія - Мочерний С.В. - Теорії вартості

Трудова теорія вартості.

Ця теорія була першою з різноманітних теорій і концепцій вартості. Згідно з нею основу та величину вартості товарів і послуг формують витрати суспільно необхідної праці на їх виробництво. Найґрунтовніше теорія була осмислена К. Марксом, її підтримували А. Сміт та англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946). Але Маркс допустив недоліки при з'ясуванні субстанції вартості та її величини:

— обмежив принцип всезагальності праці, абстрактної праці як вартісно-утворюючого фактора, поширивши її лише на працю найманих робітників (не охопив діяльність підприємців-капіталістів, їх управлінську і організаторську працю);

— єдиним вартісноутворюючим фактором називав абстрактну працю, кількість суспільно необхідної праці, не дотримуючись принципу всезагальності праці, за яким вартісноутворюючим фактором повинна стати якість корисної праці, втіленої в якості виготовлених товарів, у корисному ефекті споживчих вартостей, а отже, в результативності праці, яка є однією з основ суспільної корисності товарів. За такого підходу товар перетворюється із суперечності на тотожність споживчої вартості і вартості, а споживча вартість — на споживчу матеріально-речову основу вартості (аналогічно з абстрактною і конкретною працею як основами відповідних сторін товару). Такий підхід дає змогу синтезувати і обґрунтувати позитивні аспекти трудової теорії вартості і концепції граничної корисності. Водночас це не означає, що джерелом вартості є перенесена конкретною працею вартість засобів виробництва. Конкретна праця виконує різні функції, а перенесення вартості на новостворений продукт лише одна з них.

Д. Рікардо зазначав, що "корисність не є мірою мінової вартості, хоча вона абсолютно істотна для останньої", що свідчить про опосередкованість дії цього фактора у процесі формування вартості, а автори концепції граничної корисності вважали корисність безпосереднім єдиним вартісноутворюючим фактором. Маркс, досліджуючи роль споживчої вартості в економічній системі, єдиним вартісноутворюючим фактором називав абстрактну суспільно необхідну працю (працю взагалі), а не конкретну працю і не сформовану нею корисність. Насправді вартісноутворюючим фактором є не відокремлена абстрактна праця в інтерпретації К. Маркса і не корисність (споживча вартість і конкретна праця, що її створює) в інтерпретації авторів концепції граничної корисності, а їх синтез, при якому діалектично зняті вартісноутворюючі фактори обох видів праці та інші сторони, функції тощо за визначальної ролі суспільно необхідної праці. Таку синтезовану єдність доцільно назвати поняттям "узагальнююча праця". У ній вартість вимірюється суспільно необхідним часом на створення товару (опосередковано через мінову вартість) і його суспільною корисністю (опосередковано через суб'єктивну оцінку окремим споживачем), суспільною (об'єктивною) оцінкою суспільства (через механізм попиту і пропозиції). Це не суперечить ідеї, що єдиним джерелом вартості є праця, оскільки корисність товарів створюється працею, насамперед якісно складною.

Крім того, внаслідок взаємодії особистісного і речового факторів виробництва виникає синергічний ефект як нова продуктивна сила, що є структурним елементом праці (в єдності абстрактної і конкретної праці), і тому окремого вартісноутворюючого фактора не формує.

Сучасні західні економісти намагаються довести, що за інформаційної революції монополізовані капіталістами на попередніх етапах розвитку капіталізму фактори виробництва стають доступними кожному здатному забезпечити їм відповідне застосування працівникові, внаслідок чого долається відчуженість капіталу від праці. Більше того, окремі автори стверджують, що натепер капітал в якості фактора виробництва заміняють знання, які поряд з інформацією стають найважливішим фактором сучасного господарства. На цій основі робиться висновок, що експансія інформації і знань є першим напрямом подолання вартісних відносин. Інформація при цьому характеризується дихотомією (суперечливим поєднанням, двоїстістю розповсюдженості і рідкості, невичерпності і конечності). Це означає, що в сучасній економіці, яку деякі західні та вітчизняні вчені називали "економікою знань", рідкісність інформації змінює її розповсюдженість, яка розглядається як процес її самозростання. Використання інформації створює нову інформацію та знання і не перешкоджає всім споживачам користуватись нею для власних цілей. Така інформація є найпоширенішим благом, створення її додаткової кількості вимагає мінімальних витрат, які наближаються до нуля, і здійснюється самими споживачами. Неможливість вартісної оцінки інформації зумовлює неможливість такої оцінки продуктів, основою створення яких вона є. Поряд з цими властивостями інформації, вказують і на те, що її виробництво і споживання є суб'єкт-суб'єктними процесами.

Ще одним доказом хибності трудової теорії вартості є, на думку деяких авторів, становлення нової мотивації діяльності людини як суб'єкта виробництва. Вони вважають, що в 70-ті роки XX ст. почався перехід від традиційних матеріальних цінностей до багатогранних людських потреб, внаслідок чого формується постматеріалістична, а точніше посткапіталістична система, в якій усе більша частина суспільства усвідомлює свої інтереси в категоріях внутрішнього інтелектуального зростання і розвитку, пом'якшує і усуває протистояння буржуазії і пролетаріату. А замість існування робітничого класу у такому вигляді, в якому розглядав його в "Капіталі" Маркс, формуються передумови нового типу соціального конфлікту — протистояння між представниками матеріалістичної і постматеріалістичної мотиваційних парадигм.

Загалом відмирання трудової теорії вартості аргументується також такими положеннями:

— відсутність суперечностей між працею і капіталом та ліквідація капіталістичної власності на засоби виробництва і доступність їх кожному працівнику, який може забезпечити їм належне використання;

— заміна капіталу знаннями в якості фактора виробництва;

— особливість інформації, яка разом зі знаннями стає найважливішим фактором сучасної економіки, зокрема неможливість вартісної оцінки інформації та продуктів, у створенні яких вона відіграє вирішальну роль, а отже, неможливість обчислення витрат відтворення певного продукту та витрат для його створення. Головною причиною називається неможливість зведення втіленої у створення нового знання інтелектуальної праці до інших видів діяльності;

— перехід від матеріальної мотивації діяльності людини до постматеріальної;

— відсутність пролетаріату і робітничого класу взірця XIX ст.;

— формування нового соціального конфлікту між представниками матеріалістичної і постматеріалістичної мотиваційних парадигм.

Більшість із названих аргументів науково неспроможні або не стосуються проблем трудової вартості. Так, спроби заперечити наявність суперечностей між працею і капіталом та утвердити ліквідацію капіталістичної власності на засоби виробництва тривають уже понад два століття, хоча й по-різному аргументуються. Як початок усунення суперечностей між працею і капіталом визначалася середина 70-х років XX ст. (другий найважливіший етап руйнування об'єктивної основи вартісних відносин).

Суперечності між монополістами (власниками засобів виробництва) і найманими працівниками набагато глибші, ніж між представниками охарактеризованого вище соціального конфлікту. Особливо велика різниця у кількісному співвідношенні між найманими працівниками, з одного боку, і класом капіталістів, передусім його верхівкою, — з іншого.

Положення прихильників нетрудової теорії вартості про перетворення інформації та знань у найважливіший фактор сучасної економіки потребує ґрунтовніших доказів. Інформація дійсно відокремлюється як окремий фактор сучасного виробництва (поряд з наукою як специфічною продуктивною силою), але стає таким фактором лише після засвоєння людиною (як основною продуктивною силою), що вміє користуватись нею, а таке вміння дає лише сучасна система освіти. Поза людиною інформація не може бути основним фактором сучасної економіки. Тому теза про неможливість вартісної оцінки інформації та продуктів, у створенні яких вона відіграє вирішальну роль, є сумнівною. Точну вартісну оцінку нині дати неможливо, але завдання може бути вирішене найближчим часом. Це стосується і проблеми редукції (лат. reductio — повернення) інформаційно-насиченої праці.

Не узгоджується з дійсністю твердження, що проблема вартості втрачає економічний характер і поступово стає соціологічною. У такий спосіб економічне питання невиправдано намагаються віднести до соціологічної тематики. Соціологія не може бути повноцінною наукою без вивчення економічних проблем, тому твердження про закінчення економічної епохи і перехід до домінування символічних цінностей хибне.

Всебічний розвиток особистості як мета забезпечується в сучасних умовах для частини найманих високооплачуваних працівників лише опосередковано, тобто тією мірою, якою ця мета збігається з основною метою суспільства. А такою метою, за визначеннями багатьох авторитетних західних економістів, залишається виробництво і привласнення максимального прибутку. Якщо погодитись з домінуванням постматеріалістичних мотивів, то можна дійти абсолютно передчасного висновку, що у розвинутих країнах уже майже побудоване комуністичне суспільство.

Посилення ролі споживчої вартості і відповідне послаблення значення вартості та мінової вартості як форми її вияву передбачав ще Маркс, пов'язуючи цей процес з ліквідацією капіталістичного товарного виробництва. Хоча товарні відносини за сучасних умов поступово відмирають у розвинутих країнах, але вони все ще домінують аналогічно тому, як процес соціалізації економічної системи ще не став переважаючим щодо існування істотних ознак сучасного капіталізму.

Прихильники концепцій, які заперечують теорії трудової вартості, не дотримуються діалектичного методу дослідження в економічній теорії, зокрема принципу історизму. Наприклад, вони досі наполягають на пом'якшенні.й усуненні протистояння буржуазії і пролетаріату внаслідок подолання матеріальної мотивації, а також на зникненні робітничого класу у тому вигляді, в якому його розглядав К. Маркс у "Капіталі". (Процес поступової ліквідації пролетаріату із зростанням обсягів особистого майна найманих працівників тощо передбачав ще Ф. Енгельс.)

Недотримання діалектичного методу спостерігається щодо поняття "вартість", оскільки товари продавались за вартістю лише за простого товарного виробництва, а отже, до існування капіталістичного способу виробництва. На нижчій стадії розвитку капіталізму товари продаються за цінами виробництва, які є формою вартості, тобто в їх основі лежить вартість. На вищій стадії розвитку капіталізму за панування монополій (олігополій) товари продаються за монопольними цінами виробництва (монопольно високими та монопольно низькими), тому при дослідженні вартості слід з'ясовувати її сучасні форми в органічному взаємозв'язку із самою субстанцією. Коли йдеться про вартість, то в ній з боку суспільної форми слід досліджувати економічні відносини між товаровиробниками, які в умовах інформаційної революції хоча й мають суб'єкт-суб'єктний характер стосовно знань, але все ж залишаються відносинами. Крім того, за сучасного капіталістичного виробництва домінуючою стороною товару є вартість, а підпорядкованою їй — споживча вартість, а отже, і корисність.