Економічна теорія - Мочерний С.В. - Соціально-ринкове господарство.

Сутність ринкової та соціально-ринкової економік.

Критерієм розмежування цих двох моделей є відносини власності, рівень розвитку товарно-грошових відносин та господарського механізму, а також місце і роль людини економічної в економічній системі. їх основою є частково ринкова економіка.

Ринкова економіка (або ринкове господарство), за теорією А. Сміта — це лад, заснований на приватній власності, в якому відбувається вільна гра ринкових сил (принцип laisser-faire). Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда реалізувати власні економічні інтереси, яке поліпшує його добробут, примножує багатство суспільства. Суперечності між індивідом і суспільством не існує. Крім прагнення людини до багатства, шотландський філософ Джеймс Мілль (1773—1836) виділив таку особливість, як відраза до праці, німецький економіст Адольф Вагнер (1835—1917) — побоювання злиднів. Розуміючи, що при свободі господарської діяльності торгівлі деякі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін, або окремий суб'єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що такі прагнення певною мірою гармонізує конкуренція, яка є регулятором особистого егоїзму, способом досягнення економічної рівноваги.

Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність тощо, тобто забезпечує саморегулювання економіки. Держава виконує другорядну роль, тобто ті функції, які не може здійснити окремий індивід або робить це економічно неефективно. Такими функціями є організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія банкнот великого номіналу, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів тощо) й утримання їх в належному стані.

Таку позбавлену політ-економічної оцінки характеристику ринкової економіки пропонують здебільшого в контексті економікс.

Соціально-ринкове господарство.

Концепція соціального ринкового господарства, основоположниками якої е західнонімецькі економісти А. Мюллер-Армак, Людвіг Ерхард (1897—1977) та Вальтер Ойкен (1891—1960), помітно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства (тобто від концепції ринкової економіки), в якій державі відводилася роль "нічного сторожа". Ці вчені переконані, що на державу покладені величезні завдання та обов'язки, від яких її звільнити практично неможливо. Основним завданням держави Л. Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції, оскільки головною небезпекою для соціального ринкового господарства стають монополії, які руйнують ціновий механізм.

Один із найважливіших критеріїв соціально-ринкового господарства (поєднання соціального з ринковим) — досягнення ефективного господарського порядку, коли зі зростанням продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата. Через конкуренцію (як найефективніший засіб досягнення та забезпечення добробуту) можна забезпечити соціалізацію розвитку і прибутку.

Другим важливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (централізовано регульована система економіки). У зв'язку з цим Г. Ортліб (один із прихильників сучасного неолібералізму) стверджував, що необхідна комбінація планового і ринкового господарства, тобто регульована економіка. Пізніші видання німецьких авторів соціальне ринкове господарство визначають як сучасну форму економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом непрямого державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.

Соціально орієнтована ринкова економіка — модель соціально-економічного розвитку, яка передбачає переважання приватної власності та ринку в процесі їх поєднання з державною власністю та державним регулюванням і систему соціального захисту населення.

Водночас Л. Ерхард відкидав концепції товариства колективної відповідальності, держави добробуту. Остання є лише елементом змішаної економіки, і в цьому головна відмінність між цими моделями в інтерпретації економікс. Друга така відмінність — домінування в соціально орієнтованій економіці приватної власності, а у змішаній — оптимальне поєднання приватної та державної (особливо коли йдеться про соціал-реформістський варіант такої економіки). Якщо для досягнення соціальної спрямованості економіки потрібно, на думку Л. Ерхарда, не вдосконалювати розподіл, а піднімати виробництво, то представник концепції змішаної економіки Б. Хансен вважає, що держава добробуту є передусім перерозподільником виробленого доходу. Ще одна важлива функція такої держави — здійснення певних форм національного економічного планування. У контексті сучасності соціально-ринкове господарство в Німеччині відсутнє, ця країна розвивається за моделлю змішаної економіки.

Насправді у політекономічному контексті різниця між ринковою економікою, з одного боку, та соціально орієнтованою ринковою економікою і змішаною — з іншого, зводиться до відмінностей між нижчою і вищою стадіями розвитку капіталізму з урахуванням у межах вищої ступенів монополістичного і державно-монополістичного капіталізму. Так, якщо на нижчій стадії домінує індивідуальна (приватна) капіталістична власність, то на вищій — колективна капіталістична (у формі акціонерних компаній монополістичного типу на першому ступені і державно-корпоративної — на другому). Законами розвитку цих якісно різних форм власності є відповідно закони монополізації та одержавлення капіталістичної економіки. На нижчій стадії основним елементом господарського механізму була вільна конкуренція, а на різних ступенях вищої стадії — відповідно монополістична планомірність у поєднанні з модифікованою вільною конкуренцією і державне та наддержавне регулювання економіки у поєднанні з іще раз модифікованими ланками господарського механізму. Внаслідок цього всі основні ознаки домонополістичного капіталізму (основний економічний закон, основна економічна суперечність) набувають якісно нових форм розвитку на сутнісно новій матеріальній основі (технологічному способі виробництва і передусім на радикально вдосконаленій системі продуктивних сил). Теоретичним виразом цих процесів є наповнення якісно новим змістом усіх традиційних економічних законів і категорій та обґрунтування нових економічних законів і категорій.