Економічна теорія - Мочерний С.В. - Сутність капіталу.

Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст та суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.

Капітал — система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення.

Визначальна роль у пізнанні сутності цієї економічної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам економічної власності. Саме тому "капітал — це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру"1.

Засоби виробництва, матеріальні блага не на всіх етапах цивілізації були знаряддям експлуатації. За первісного ладу вони були спільною власністю, а за рабовласницького — раб належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складалася і за феодалізму. Правда, земля у власності феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, оскільки він віддавав певну її частину селянинові, який за це змушений був кілька робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника.

Економічною передумовою виникнення капіталу є товарне виробництво, зокрема, та стадія його розвитку, коли товаром стає робоча сила. Цей процес розпочався у період первісного нагромадження капіталу.

Засоби виробництва (у тому числі земля) певною мірою були знаряддям привласнення неоплаченої праці і за так званого "соціалізму". Формально у країнах колишнього СРСР була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, але фактично вони були монопольно узурповані бюрократичною верхівкою партійного, радянського і державного апарату, тому ступінь експлуатації у сфері виробництва був вищим, ніж у розвинутих країнах.

Отже, з погляду суспільної форми глибинна сутність капіталу (як діалектична єдність речового змісту і суспільної форми) конкретизується в антагоністичній суперечності між власниками засобів виробництва та інших об'єктів власності (меншість) і найманими працівниками (більшість).

До цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки, але опосередковано (через систему цін, контрактів, кредитні відносини тощо) вій теж підпорядковується різним формам капіталу. В останні десятиліття з системи виробничих відносин почали виходити тисячі народних підприємств, викуплених трудовими колективами багатьох кооперативів. Крім того, така система наповнюється демократичним змістом унаслідок перетворення частини дрібних акціонерів у часткових співвласників.

Залежно від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня усуспільнення виробництва та праці, організованості найманих працівників, соціально-економічної політики держави, соціальної спрямованості дій капіталу та інших факторів антагоністична суперечність може послаблюватись, еволюціонувати від фази конфлікту до фази власне суперечності. Це виражається у періодичному затуханні або навіть відсутності у певний проміжок часу економічних і політичних виступів трудящих проти існуючої системи, послабленні страйкової боротьби, як це було наприкінці XX ст. Проте на початку XXI ст. такі виступи у багатьох розвинутих країнах знову посилились. Антагоністичну суперечність також частково послаблює залучення найманих працівників до управління виробництвом і власністю (а отже, і капіталом), упровадження такої форми заробітної плати, як участь у прибутках та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграє розвиток державного капіталу (власності), в якому поєднуються національні, колективні капіталістичні та олігополістичні інтереси.