Економічна теорія - Мочерний С.В. - Зношування основних виробничих фондів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних виробничих фондів.

Фізичне (матеріальне) зношування — поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості внаслідок її перенесення на новостворений продукт у процесі їх експлуатації та впливу зовнішнього середовища.

Утрачена основними фондами частина вартості внаслідок морального зношування не переноситься на вартість створюваного продукту.

Моральне зношування основних фондів — зниження вартості основних фондів незалежно від ступеня втрати ними своєї споживчої вартості внаслідок науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці.

Моральне зношування має дві основні форми:

1) втрата основними фондами частини вартості без втрати споживчої вартості завдяки зростанню продуктивності праці в тих галузях, які виготовляють аналогічну продукцію з меншими затратами праці. У результаті вартість старих основних фондів визначають нові (нижчі) суспільно необхідні затрати праці. Рівень цін на нові види аналогічної продукції зумовлює втрату старими основними фондами частини своєї вартості;

2) втрата основними фондами частини вартості зумовлена появою досконаліших і продуктивніших машин і технологій внаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це призводить до втрати частини вартості і споживчих якостей старих основних фондів, оскільки їх застосування стримує зростання продуктивності праці. Вартість старої техніки знижується пропорційно ступеню зменшення її ефективності, незважаючи на величину фізичного зносу. Найповніше ця форма виявляється в період упровадження нових машин, механізмів, приладів тощо. Моральне зношування також пов'язане з випуском застарілої, менш якісної продукції на старих основних фондах.

Моральне зношування основних фондів може відбуватися одночасно у двох формах. Отже, необхідні два різні підходи до оцінки фондів. Фонди можна оцінювати шляхом встановлення різниці між повною початковою вартістю основних фондів і втратами від морального зношування, що дає змогу встановити повну відновну вартість цих фондів. Точнішу оцінку отримують через визначення різниці між повною відновною вартістю і величиною фізичного зношування.

У першій формі моральне зношування не позначається на термінах використання основних фондів, а друга форма такого зношування передбачає необхідність скорочення строків їх служби, що треба враховувати при обчисленні норм амортизації. Це дає змогу зменшувати втрати від морального зношування.

Більшість підприємців розвинутих країн змушена враховувати процес морального зношування і замінювати стару техніку новою під тиском законів конкурентної боротьби. Щоб зменшити втрати від морального зношування, підприємці вводять багатозмінну роботу машин та устаткування, подовжують тривалість робочого дня, встановлюють високі норми амортизаційних відрахувань тощо.

Значний вплив на ці процеси має сучасна держава, яка проводить активну амортизаційну політику. Так, в Україні моральне зношування основних фондів наприкінці 90-х років XX ст. досягало майже 95 %. Проте держава в першій половині 90-х років не тільки не стимулювала їх оновлення, а й стримувала цей процес, деколи вилучаючи амортизаційні відрахування у бюджет. При цьому з 1990 р. ступінь амортизації (перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування) основних виробничих фондів був вищим за рівень введення їх у дію, що означало відсутність їх простого відтворення упродовж 90-х років XX ст.

Щоб своєчасно замінювати основні виробничі фонди, на підприємствах утворюють амортизаційний фонд, до якого перераховують кошти в міру зношування основних фондів. Амортизаційний фонд формується під впливом таких факторів, як вартісна оцінка основних фондів, їх структура, рівень норм амортизації та ін.

У зв'язку з цим розрізняють первісну, відновну та залишкову вартість. Первісна вартість основних фондів — це їх вартість у момент створення або придбання. Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення за сучасних умов, а залишкова вартість основних фондів — різниця між первісною вартістю і сумою його спрацювання. Відновну вартість основних виробничих фондів визначають у процесі переоцінки та індексації. Тому норма амортизації означає відношення перенесеної за рік вартості основних фондів до їх первісної вартості.

Система амортизаційних відрахувань ґрунтується на відшкодуванні підприємствами первісної вартості основних фондів. Водночас відбувається їх нарахування за відновною вартістю, У зв'язку з високими темпами інфляції суми амортизаційних відрахувань на повне оновлення основних виробничих фондів повинні щоквартально коригуватись відповідно до індексів, що встановлюються Міністерством фінансів України. Але в Україні були допущені значні прорахуйки у процесі переоцінки вартості основних фондів. Так, порівняно з 1990 р. загальна вартість основних фондів наприкінці 1993 р., за офіційним курсом, зменшилася майже в 11 разів, у тому числі основних виробничих фондів — майже у 9 разів, а невиробничих — у 23 рази. Внаслідок цього не враховувались значні обсяги амортизації, а отже, послабилась інвестиційна політика.

Прискорення амортизації основних виробничих фондів здійснюється шляхом скорочення амортизаційного періоду (стосовно економічно раціонального терміну служби) і відповідного підвищення річної норми амортизації, застосування спеціальних методів її нарахування. Унаслідок їх інтенсивного використання у перші роки штучно завищується собівартість продукції, знижується прибуток, а значить і податки на них. Крім того, суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються. Водночас збільшуються темпи і масштаби нагромадження капіталу, зокрема, зростає частка амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. У США з 1986 р. використовується метод залишку, за якого річна норма амортизації множиться на зростаючий коефіцієнт: 1,5; 2,0; 3,0 і т. д. При цьому амортизаційні відрахування обчислюються не від первісної вартості, а від недоамортизованої.

В Україні з 1991 р. підприємства отримали право проведення прискореної амортизації за рахунок скорочення амортизаційного періоду, а діючі норми амортизації вдвічі збільшено. З 01.01.97 в Україні введено нові річні норми амортизації на реновацію основних фондів: для будівель, споруд і передавальних пристроїв — 5 %; для транспортних засобів та інформаційних систем — 25 %; для інших основних фондів — 15 %. Але глибока економічна криза, брак обігових коштів, непродумана політика уряду (зокрема, вилучення амортизаційних відрахувань у бюджет) звели ці рішення нанівець.

У колишньому СРСР, в тому числі в Україні, середні строки амортизації у 80-ті роки XX ст. становили 12—14 років. В Україні з початку 90-х років основні виробничі фонди майже не оновлюються, а частка їх нагромадження у структурі всього нагромадження знизилась до 11,2 % (у США цей показник становить до 60 %).