Економічна теорія - Мочерний С.В. - Витрати виробництва та їх структура

У процесі кругообороту капіталу його основною ланкою є продуктивний капітал, який функціонує у сфері виробництва при виготовленні товарів і послуг" Виробництво безпосередньо пов'язане з використанням на підприємствах особистісних і речових факторів та витратами на них, які вимірюються за допомогою цін. Окремі такі фактори слугують джерелами додаткової вартості, формою вияву якої є прибуток.

Витрати виробництва та їх структура

Витрати виробництва як економічна категорія.

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням особистісних і речових факторів виробництва, кожен з яких відіграє певну роль у появі вартості та додаткової вартості, які втілюються у різних продуктах. Частина продукту, яка відтворює речові фактори виробництва, втілює уречевлену працю, що складається із засобів і предметів праці (в тому числі комплектуючих виробів). Вони існують ще до початку виробництва, а в його процесі по-різному переносять свою вартість конкретною працею на новостворений продукт у вигляді матеріальних витрат. Особистісний фактор виробництва під час свого функціонування, тобто жива праця (або робоча сила у процесі її використання) у формі абстрактної і частково конкретної праці, створює вартість, у тому числі додаткову, яка перевищує матеріальні витрати і втілюється у певних кількостях створеного продукту.

Для постійного відтворення виробництва необхідно із вартості реалізованої продукції виокремити частину коштів на заміщення вартості зношених засобів виробництва та використаної робочої сили.

Витрати виробництва (з точки зору процесу відтворення) — частина реалізованої вартості товару, що авансується на продовження безпосереднього виробництва.

Стосовно відносин капіталістичної власності витрати виробництва зводяться до витрат капіталу на виробництво товару.

Аналогічні витрати має робити кожне підприємство і підприємець. З позицій окремого підприємства витрати виробництва — це те, у що обходиться безпосередньо йому виготовлення товарів. Вони складаються з витрат на предмети праці, на заміну зношених засобів праці, на оплату робочої сили і виражаються формулою:

В_в = с + v,

де с — вартість спожитих засобів виробництва; v — вартість необхідного продукту (потрібного для відтворення робочої сили працівника).

Проте необхідного продукту недостатньо для відтворення робочої сили сукупного працівника, оскільки до його складу належить не зайнята продуктивною працею частина працездатного населення. Процес відтворення робочої сили працівників, зайнятих продуктивною працею, здійснюється у масштабах суспільства (йдеться про загальнонаціональні витрати на освіту, охорону здоров'я, навколишнього середовища та ін.). Крім того, для розширеного відтворення як на підприємстві, так і в суспільстві необхідно мати частину коштів понад витрати виробництва. Тому з метою розширеного відтворення особистісних і речових факторів виробництва потрібно створювати у сфері безпосереднього виробництва не лише необхідний, а й додатковий продукт. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність формування витрат суспільства. Тому витрати праці щодо вартісної форми поділяють на витрати окремих підприємств і витрати всього суспільства. У єдності вони створюють основу механізму відтворення сучасної економічної системи. Отже, витрати суспільства на виготовлення будь-якого товару складаються з витрат на предмети праці, на заміну зношених засобів праці, на оплату робочої сили і додаткового продукту, основою якого є додаткова праця, тобто це витрати всього суспільства на створення продукту, які за символами відрізняються від витрат виробництва на окремому підприємстві на т — величину додаткової вартості, і розглядаються на макроекономічному рівні.

Витрати підприємства і витрати суспільства — окремі економічні категорії, основою розмежування яких слугують об'єктивні економічні процеси. Так, основою виокремлення витрат підприємства є, з одного боку, процеси економічного відокремлення підприємств (що характеризує їх належність до відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовлений продукт), а з іншого — процеси суспільного поділу праці. Виокремлення витрат виробництва підприємства зумовлено також особливостями кругообороту індивідуального капіталу та його відтворення, витратами живої та уречевленої праці на виробництво товарів на окремому підприємстві.

Виокремлення категорії "витрати суспільства" спричинено витратами живої та уречевленої праці на виготовлення продукту насамперед поза межами підприємства, зокрема, наявністю у вартості такого продукту додаткової праці. Суспільний поділ праці (в загальній та частковій формах) служить окремим фактором зростання її продуктивності. Тому при виготовленні складного продукту цей фактор діє в основному поза межами підприємства. Водночас елементом суспільних витрат виробництва є витрати підприємства.

Додатковий продукт створюється живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця як на підприємстві, так і поза його межами, а також внаслідок синергічного ефекту, що виникає при суспільному поділі праці. Вітчизняні економісти джерелом додаткового продукту вважали лише працю найманих робітників на підприємстві, що є однобічним тлумаченням проблеми як з точки зору суспільства, так і підприємства.

Витрати виробництва підприємства, як правило, не збігаються з суспільно необхідними витратами на виготовлення певного продукту. Це зумовлено різними рівнями технічної оснащеності підприємств, організації виробництва, кваліфікації робітників та іншими факторами в межах різних типів економічної власності (приватної, колективної і державної). Зумовлені дією певних факторів розбіжності спостерігаються між підприємствами різних типів і форм економічної власності.

Величина суспільно необхідних затрат живої та уречевленої праці тяжіє до обсягу витрат на тих підприємствах, які виготовляють основну масу однакових товарів. Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуються внаслідок впливу ринку, знеособлення та усереднення індивідуальних витрат виробництва на виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринку виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів (у тому Числі суб'єктивної оцінки ними якості продукції) на процес ціноутворення, а ціноутворення — на процес виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати на виготовлення товару чи послуги відображає вартість та форми її розвитку.

Витрати виробництва з розвитком товарного виробництва поповнюються елементами якісно або істотно нового змісту. Крім того, в них виокремлюють матеріально-речовий зміст (належність витрат до технологічного способу виробництва, насамперед до розвитку продуктивних сил) та суспільно-економічну форму (належність витрат до відносин економічної власності, складовою яких є товарно-грошові відносини). У першому разі витрати виробництва характеризують техніко-економічні відносини (відносини спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо між людьми у процесі виготовлення продукції), у другому — відносини між людьми з приводу привласнення результатів живої та уречевленої праці. Зокрема, у разі виготовлення складного продукту таке привласнення здійснюється під час закупівлі комплектуючих виробів за надмірно високими цінами: на їх закупівлю може піти більша частина створеного на підприємстві додаткового продукту. Нееквівалентне привласнення результатів колективної праці може відбутися при виплаті надмірно високої платні, підприємницького доходу тощо менеджерам вищої ланки.

За простого товарного виробництва, нерозвинутості суспільного поділу праці витрати виробництва окремого товаровиробника майже не відрізняються від витрат суспільства (оскільки синергічний ефект від загального й часткового поділів праці мінімальний, соціальні витрати майже відсутні), а продуктивність праці є надзвичайно низькою, тому обсяг додаткового продукту незначний або взагалі відсутній. За цих умов витрати живої та уречевленої праці в необхідних для задоволення суспільних потреб розмірах, як правило, збігаються з вартістю товарів. Основою цін є вартість.

За капіталістичного товарного виробництва внаслідок поглиблення суспільного поділу праці, вдосконалення засобів праці тощо зростає синергічний ефект, що зумовлює збільшення маси додаткового продукту, який виробляється поза межами окремого підприємства. Водночас зростає додатковий продукт, що створюється на цьому підприємстві, але не входить до складу витрат виробництва підприємства. Це спричиняє поглиблення відмінностей між категоріями "витрати виробництва підприємства" і "витрати суспільства" як з боку матеріально-речового змісту, так і суспільної форми. У першому разі витрати виробництва підприємства відображають дедалі складнішу сукупність техніко-економічних відносин і продуктивних сил, що використовуються для виготовлення продукції, а витрати суспільства — поглиблення суспільного поділу праці в загальній та частковій формах і відповідне зростання синергічного ефекту. У другому разі витрати виробництва підприємства відображають відносини привласнення (що здійснюються через механізм цін) між різними підприємствами — підрядниками і субпідрядниками.

Водночас категорія "витрати виробництва" виражає співвідношення між витратами уречевленої та частини живої праці на підприємствах, які виготовляють основну масу продукції, з одного боку, та тими підприємствами, витрати яких є нижчими або вищими за суспільно необхідні, причому такі підприємства втрачають або додатково привласнюють частину новоствореної вартості (через механізм внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції і ціноутворення) — а іншого. Внаслідок цих процесів вартість набуває якісно нової трансформованої форми: стає ринковою вартістю (як результат внутрігалузевої конкуренції) і ціною виробництва (як результат міжгалузевої конкуренції). Остання є основою визначення ціни товару.

Витрати суспільства при капіталізмі (в якісному аспекті) — відносини економічної власності між підприємствами і зайнятими на них працівниками (передусім найманими) дедалі більшої кількості сфер та галузей народного господарства з приводу створення необхідного для суспільства обсягу товарів і послуг і додаткового продукту та розподілу його між галузями залежно від величини сукупного капіталу.

Ядро відносин привласнення у сфері безпосереднього виробництва — це відносини між працею і капіталом, формами вияву яких є поділ новоствореної вартості на необхідний і додатковий продукт, праця безпосередніх виробників під контролем капіталістів-підприємців, їх управління власністю, відчуженість найманих працівників від економічної влади тощо. Загалом витрати виробництва суспільства (у тому числі витрати виробництва на підприємстві) на нижчій стадії розвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) у складі авансованого капіталу. На вищій стадії розвитку капіталізму, зокрема в умовах формування та розвитку моделі змішаної перехідної економіки, відбуваються часткова капіталізація праці і соціалізація капіталу. В останні півтора-два десятиліття XX ст. у розвинутих країнах послабився антагонізм праці і капіталу та відповідно посилилась єдність цих двох полюсів суперечності (а водночас дії закону єдності і боротьби протилежностей), а на початку XXI ст. їх протистояння активізувалося.

Часткова капіталізація праці здійснюється шляхом придбання значною частиною найманих працівників акцій компаній і привласнення певної суми дивідендів, посилення їх ролі в управлінні власністю на підприємстві, зростання ролі автономних бригад у контролі за якістю продукції, ритмом виробництва, розподілом заробітної плати тощо. Одночасно зменшується контроль капіталіста-підприємця і менеджерів над процесом праці.

Часткова соціалізація капіталу здійснюється завдяки переходу частини акціонерної власності в руки високооплачуваних найманих працівників, їх перетворення на часткових співвласників акціонерних компаній, викупу трудовими колективами окремих підприємств тощо. В останньому випадку витрати виробництва набувають форми витрат народних фондів, тобто перестають бути витратами капіталу (найвища форма соціалізації капіталу, внаслідок якої він зникає).