Економічна теорія - Мочерний С.В. - Функції та види ціни.

Ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу, соціальну, регулюючу, інформаційну функції та функцію обмеження або поширення попиту споживачів. Проте у вітчизняній економічній літературі виокремлювали лише перші три функції.

Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, корисної праці. У такому разі її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо, які закуповують підприємства, зіставлення ефективності різних управлінських рішень, позицій підприємства на ринку конкурентних товарів тощо. На макрорівні ціну використовують з метою визначення платоспроможного попиту населення, складання державного бюджету, регулювання кількості грошей в обігу та інших показників.

Якщо сформована на підприємстві індивідуальна вартість перевищує суспільно необхідні витрати на виробництво відновлюваних товарів, її ігнорує споживач. Тому підприємець змушений знижувати ціни. Після цього він намагається знайти і втілити в життя методи зниження собівартості продукції. Облікова функція ціни допомагає підвищити ефективність виробництва, рівень розвитку продуктивних сил, встановити раціональні відносини спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва (техніко-економічні відносини), вдосконалювати організаційно-економічні та відносини економічної власності. Якщо підприємець не застосовуватиме цих заходів, він збанкрутує.

Отже, з облікової функції ціни випливає те, що ціни на товари і послуги повинні максимально наближатись до суспільно необхідних затрат або бути нижчими за них. Результатом є спроможність не тільки компенсувати витрати виробництва й обігу, а й отримати необхідну величину прибутку (як для розширеного відтворення індивідуального капіталу, так і для виплат податків у бюджет і фонди соціального страхування). Облікова функція ціни також є важливим економічним орієнтиром для розвитку економічної системи, найефективнішим інструментом формування сучасної трансформованої системи регулювання економіки.

За адміністративно-командної системи ціни встановлювались у централізованому порядку, тому вони не надавали об'єктивної інформації про стан економічної системи, не виконували (або недостатньо виконували) ролі орієнтирів еволюції економіки, не могли бути надійним інструментом прийняття оптимальних управлінських рішень тощо. Натепер, коли активну участь у ціноутворенні бере держава, а ціни стають також ринково регульованими, ситуація щодо функції обліку поліпшується.

Облікова функція ціни є передумовою виконання розподільчої та стимулюючої функцій, оскільки передбачає попереднє визначення величини вартості товарів, а також її трансформованих форм.

Розподільча функція ціни реалізується в процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому разі такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів така сама або вища. У другому — такий перерозподіл відбувається через механізм переливання капіталів у галузі, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Розподільча функція ціни на макроекономічному рівні сприяє перерозподілу національного доходу між окремими галузями, регіонами і сферами народного господарства.

У соціально-орієнтованій ринковій або змішаній економіці виконання розподільчої функції не може відбуватися лише за допомогою механізму ринкових цін, оскільки це розбалансовує народне господарство, посилює циклічність економіки, поглиблює кризи надвиробництва тощо. Зростаюча роль у реалізації розподільчої функції ціни належить державі та наднаціональним органам.

Стимулююча функція ціни змушує підприємців упроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо. Такий вплив здійснюється через механізм привласнення підприємцями більшої норми та маси прибутку, для чого необхідно знижувати індивідуальні витрати виробництва щодо суспільно необхідних, а отже, зменшувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, орієнтуючись на ринкові та ринково регульовані ціни. На споживачів стимулююча функція впливає через механізм формування ціни попиту і ціни пропозиції, внаслідок чого при зростанні цін споживання товарів і послуг зменшується, і навпаки.

Соціальна функція ціни забезпечує перерозподіл частини новоствореної вартості (додаткової вартості й частини необхідного продукту) на користь окремих класів, соціальних верств і груп. Реалізується через механізм монопольно високих і монопольно низьких цін, які за капіталізму встановлюються монополіями, а за командно-адміністративної системи — державою.

Регулююча функція забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін.

Інформаційна функція передбачає, що ціни є носіями інформації про наявність різноманітних товарів і послуг на ринку, приблизні витрати на їх виготовлення. Це є орієнтиром для інших товаровиробників і змушує їх пристосовуватися до вимог сучасного ринку. Така функція значною мірою збігається з обліковою функцією ціни.

Функція обмеження або розширення попиту споживачів — високі ціни обмежують попит передусім бідних та середніх верств населення, низькі — стимулюють його.

Ціна, як правило, не збігається повністю з вартістю за простого товарного виробництва і на початкових етапах розвитку капіталізму, а з трансформованими формами вартості (ціною виробництва, монопольною ціною виробництва) — на різних стадіях еволюції капіталістичного способу виробництва. Це зумовлюють різноманітні фактори, які призводять як до підвищення ціни порівняно з вартістю та її трансформованими формами, так і до її зниження. Основними групами таких факторів є вартісні, ринкові, психологічні, зовнішньоекономічні та фактори державного регулювання. Вартісні фактори (у тому числі вартісно трансформовані) впливають на продуктивність та інтенсивність праці: підвищення рівня технічної оснащеності праці, кваліфікації працівників, їх загальноосвітнього, культурного і технічного рівнів, поліпшення організації виробництва і праці та ін. (майже 60 факторів лише в межах системи продуктивних сил). Крім них, існують фактори, що впливають на ці явища в межах відносин економічної власності, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин і господарського механізму. Ринкові фактори — це коливання попиту і пропозиції, монополізм, інфляція та ін. Загальною закономірністю їх впливу є зниження цін за перевищення пропозиції над попитом та зростання — за перевищення попиту над пропозицією. Вплив монополій та інфляційних процесів на динаміку цін виявляється в їх зростанні. Психологічними факторами є наявність торгової марки відомих фірм на товарі, гарна упаковка, реклама, зростання попиту в передсвяткові дні, певні сезони тощо. Багатих споживачів збільшення цін на товари може спонукати до їх купівлі. Психологічні фактори ціноутворення зумовлюють встановлення престижних, стандартних (типових) або не округлених цін (не 100 доларів, а 99,5). Зовнішньоекономічні фактори — це наплив товарів імпортного виробництва, їх якість та ін. Фактори державного регулювання, зокрема спрямовані на процес ціноутворення, суперечливо впливають на вартість товарів та ціни на них. Так, політика прискореної амортизації зумовлює швидше перенесення вартості засобів виробництва на новостворений продукт, а отже, зростання собівартості та вартості продукції. Науково-технічна політика держави, спрямована на стимулювання розвитку науки і техніки, нових технологій і предметів праці, сприяє розгортанню НТР та врешті-решт забезпечує зниження цін завдяки зростанню продуктивності праці. Державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється так звана політика "лібералізації цін", що в умовах контролю над заробітною платою, іншими доходами призводить до зростаючого зубожіння переважної більшості населення.

Залежно від критеріїв ціноутворення розрізняють види цін. Так, у процесі продажу товарів фігурують оптові та роздрібні ціни. Залежно від розмірів території, де вони діють, розмежовують поясні, національні, регіональні (в межах окремих економічних угруповань) та світові ціни. Ціни, що залежать від умов конкуренції та видів ринку, поділяють на вільні (або конкурентні), олігопольні, монопольні, регульовані. Беручи за основу форми власності, розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні, корпоративні ціни. Виокремлюють також рівноважні ціни, ціни попиту, ціни пропозиції, про які вже йшлося. У межах міжнародних монополій виділяють внутріфірмові, або трансфертні, ціни. Існують також пільгові, прейскурантні ціни, ціни виробництва, сезонні, контрактні, кошторисні, договірні, закупівельні та ін.

Під час реформування економічної системи в Україні рівень одержавлення цін значно знизився. Так, у 1996 р. держава контролювала лише 11% цін від загального обсягу товарів і послуг. Державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється політика лібералізації цін, що в умовах контролю над заробітною платою, іншими доходами призводить до зубожіння більшості населення.

Залежно від форм конкуренції розрізняють: ринкові ціни — в умовах чистої конкуренції; олігополістичні — в умовах панування групових монополій (олігополій); монопольні — в умовах абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем певної сфери виробництва (а отже, і збуту) та їх змови або лише збуту (так звана монопсонія). У широкому контексті до монопольних належать і олігопольні ціни. Зважаючи на типи ринкової системи, розрізняють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвинутих країнах регулює держава. Так, у Швейцарії державний контроль над цінами поширюється майже на 50% обсягу товарної продукції, у Франції держава регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспорт, деякі інші товари і послуги. У період економічної кризи державний контроль над цінами посилюється (наприклад, у Швейцарії під час кризи 1990—1991 рр. держава контролювала всі ціни).

Регульованими є ціни на олігополістичному, монополістичному ринку, Таке регулювання з боку гігантських компаній здійснюється через механізм формування і регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практики "лідерства в цінах" та ін.

В Україні класифікацію цін здійснюють шляхом їх поділу на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються із собівартості та прибутку. Купуючи у підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Вони перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яку формують затрати обігу та прибуток оптової торговельної організації. Затрати обігу — це витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати торговельним працівникам та ін.

Оскільки у розвинутих країнах поширена недосконала конкуренція (що зумовлено пануванням монополій, у тому числі олігополій), то в них поширилася практика встановлення монопольно високих та монопольно низьких цін. Монопольні ціни — це насамперед ціни сфери безпосереднього виробництва. Зосереджуючи найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу, впроваджуючи найпрогресивніші форми та методи організації виробництва і праці на підприємствах, у філіалах тощо, гігантські компанії мають змогу формувати найнижчі витрати виробництва (а отже, і найнижчу собівартість). Оскільки на таких підприємствах виробляють основну масу продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає 93,7 % загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ ціни на їх товари є витрати виробництва. А монопольно високими їх робить диктат монополій на ринку. Тому монопольні ціни є й цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл створеної на дрібних та середніх підприємствах частини додаткової вартості на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів та ін.

Отже, монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього надвисокі прибутки. Монопольно висока ціна формується і внаслідок переваг, притаманних великому і високотехнічному виробництву, монополізації передових речових та особистісних факторів виробництва.

Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів: дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми під тиском транспортних і промислових компаній з доставки сільськогосподарської продукції на ринок та її переробки.

Проте монопольно високі ціни зменшують платоспроможний попит населення, притягують конкурентів. Тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

За панування на ринку кількох олігополістів (групової монополії), як правило, застосовується практика "лідерства в цінах": наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги. Решта олігополістів за спільної мовчазної згоди призначають таку саму або трохи нижчу ціну (залежно від якості товару, строків гарантійного обслуговування тощо), щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби.

Держава регулює ціни на виготовлені природними монополістами товари: електроенергію, енергоносії та ін. Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, розвинуті країни приймають антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями тощо.