Економічна теорія - Мочерний С.В. - Теорія ціни.

Найбільший вклад у цю теорію належить Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.

До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат виробництва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його виробництво. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості додаткового продукту. Отже, додатковий продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.

Тавтологія була притаманна концепції трьох факторів виробництва (Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа). Згідно з концепцією у процесі виробництва беруть участь такі фактори, як праця, земля і капітал, ціною яких є відповідно заробітна плата, рента і прибуток. Ціна факторів, на думку авторів, формує основу вартості, грошовим виразом якої і є ціна. Отже, у концепції трьох факторів виробництва ціни пояснюються цінами.

Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо). Він справедливо критикував положення Ж.-Б. Сея про те, що корисність товарів є регулятором їх вартості (пізніше ця теза була розвинута в теорію граничної корисності). Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості, оскільки товар, який виробляється з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, що виробляється з меншими зусиллями. Крім того, навіть двоє людей, які користуються однією і тією самою річчю, отримують від неї різне задоволення.

Дещо однобічним було твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості не відтворювальних товарів (рідкісних творів мистецтва) залежить винятково від їх рідкісності, оскільки праця талановитих творців могла бути складною і тривалою.

У концепції граничної корисності основна роль у визначенні ціди відводилась суб'єктивно-психологічній оцінці споживачів. В. Парето вважав, що суб'єктивні оцінки покупців і продавців не можна зводити лише до психологічних, оскільки ринкові відносини також визначають правила поведінки.

Наприкінці XIX ст. виникла концепція попиту і пропозиції, яка пояснювала механізм ціноутворення лише співвідношенням між попитом і пропозицією. Проте і вона була однобічною, оскільки до уваги брався лише один фактор ціноутворення, до того ж опосередковано пов'язаний зі сферою безпосереднього виробництва, ігнорувалася залежність попиту і пропозиції від цін товарів. Ця концепція неспроможна пояснити, чим визначається рівень цін у разі рівноваги попиту і пропозиції.

Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Визначається вартість не тим робочим часом, що витрачається на виробництво товарів, а тим, що витрачається на їх відтворення. К. Маркс поставив вартість у залежність не тільки від суспільно необхідної праці, а й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільній споживчій вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.

Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (як витрати засобів виробництва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці), розмежував категорії "вартість" і "цінність". Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність виступає як ціна. Тому при правильному розумінні концепції граничної корисності, ціна, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

Вдало з приводу поєднання теорії витрат виробництва і концепції граничної корисності висловився А. Маршалл: "Сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, все одно, що з'ясовувати, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць". Він першим із західних економістів спробував синтезувати дві теорії. Будучи послідовником Д. Рікардо, він розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. При цьому А. Маршалл вважав граничну корисність другорядною. Такий підхід відображений у підручнику "Економікс" П. -Е. Самуельсона. Недоліками концепції витрат виробництва є те, що в ній різним факторам виробництва відводиться однакова роль у процесі створення товару, а також ідея А. Маршалла про можливість вимірювання абсолютної сторони суб'єктивної вартості.

Серед сучасних західних вчених поширилася багатофакторна теорія ціни. Зокрема, факторами ціни називають витрати виробництва, продуктивність праці, наявність циклів в економіці, стан грошового обігу, співвідношення попиту і пропозиції, характер державного регулювання та ін. Концепція попиту і пропозиції все більше відмежовується від концепції витрат виробництва, що значною мірою властиво ординалістській концепції ціни Дж. Хікса. Він та видатний український економіст Є. Слуцький відмовились від тези А. Маршалла про незмінну граничну корисність грошей, що дало змогу відокремлено аналізувати ефекти заміщення і доходу. Дж. Хікс також відмовився від закону знижувальної корисності (цінності, за його словами). Проте і ця абстрактна концепція відірвана від практики.