Економічна теорія - Мочерний С.В. - Поєднання працівників із засобами виробництва.

У процесі функціонування та розвитку різних типів І видів підприємств між власниками і найманими працівниками формуються певні економічні відносини, передусім відносини економічної власності, встановлюється ціна робочої сили, оплата праці, а також відповідні форми і системи заробітної плати. Важливим питанням є детальніше з'ясування різних типів поєднання найманих працівників із засобами виробництва.

Ринок праці і робочої сили та її вартість

Поєднання працівників із засобами виробництва.

Основними факторами виробництва є особи стіс ний та речовий, тобто безпосередній працівник і засоби виробництва. Спосіб їх поєднання і особливості функціонування визначає домінуючий тип власності на засоби та результати виробництва. У процесі поєднання працівника із засобами виробництва відповідно до принципу суперечності розрізняють дві сторони — пов'язану з розвитком продуктивних сил і з відносинами економічної власності. Тому логічним є виокремлення різних аспектів цього поєднання. Так, колектив харківських вчених вбачає в ньому виробничо-технологічну та економічну сторони: першу визначають характер і рівень розвитку продуктивних сил, а другу — пануючі відносини власності на засоби виробництва і предмети праці, їх суспільна форма. У підручнику за редакцією Г. Климка розмежовано характер і спосіб поєднання: у характері, на думку авторів, виражається соціально-економічне, а у способі — організаційно-трудове поєднання. У підручнику "Політична економія" виділено суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва.

Усі процеси, що відбуваються в межах суспільного способу виробництва, а отже, певної економічної системи, є економічними. Тому не зовсім коректно виокремлювати економічну та виробничо-технологічну сторони, оскільки остання в такому контексті перестає бути економічною (це стосується характеристики одного із аспектів поєднання як організаційно-трудового). Найлогічніше поєднання загалом називати техніко-економічним. Перша частина назви відображає наявність в економічній системі технологічного способу виробництва, процес використання безпосереднім виробником техніки (засобів праці) тощо, незалежно від того, чи є він їх власником. Головне у такому процесі — раціонально організовувати робоче місце, працю і домогтися найвищих результатів за найменших затрат енергії людей і засобів виробництва.

Суспільно-економічна сторона поєднання працівника із засобами виробництва на народних, кооперативних, частково акціонерних, а також приватних підприємствах, де не застосовується наймана праця, та деяких інших, що перебувають у трудовій колективній власності, здійснюється безпосередньо, оскільки їх працівники одночасно є власниками виробництва і створеного продукту, суб'єктами управління власністю і виробниками продукції. Коли знаряддя та предмети праці належать капіталістам (індивідуальним або асоційованим), безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробництва і на виготовлений продукт, управління власністю, творчого процесу праці, робоча сила при цьому перетворюється на товар, а поєднання працівників із засобами виробництва здійснюється через їх наймання на ринку праці та наступного використання під контролем власника капіталу.

Суспільний характер виробництва зумовлює формування у процесі праці на підприємствах трудових колективів — суспільно-економічної форми організації трудящих, відособленої на підставі технологічної і відносно економічної самостійності підприємства. Згідно із Законом України "Про підприємство" до трудового колективу належать усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) чи інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив (у політекономічному розумінні) — суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, а також сукупний працівник, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів у процесі праці з метою створення і привласнення доходу.

Коли засоби виробництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив — лише, як правило, суб'єкт техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

Трудові колективи організовують професійні спілки. Нині суб'єктом ринку робочої сили є, як правило, профспілки (на рівні підприємства, окремої галузі, сфери народного господарства і навіть країни). За їх участю формуються і видозмінюються основи трудового права, трудового законодавства, укладення колективних договорів, в яких обумовлюються питання охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо.