Економічна теорія - Мочерний С.В. - Фінансова і бюджетна системи та їх структура

Фінансові відносини функціонують переважно у сфері розподілу і помітно впливають на розвиток безпосереднього виробництва, стабільність та ефективність усієї системи. Вони пов'язані з утворенням і використанням грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення, з регулюванням макроекономічних процесів у суспільстві, проведенням економічної та соціальної політики. З'ясування сутності фінансів і бюджету, фінансової та бюджетної систем дає змогу проаналізувати особливості процесу одержавлення значної частки національного доходу у розвинутих країнах та формування фінансових відносин в Україні.

Фінансова і бюджетна системи та їх структура

Фінанси і фінансова система.

У процесі розвитку економічної, зокрема фінансової, науки зміст категорії "фінанси" постійно уточнюється і трактується по-різному. Так, у "Фінансовому словнику" фінанси розглядаються як "сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів"; у "Великому економічному словнику" як "...економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових засобів"; у "Сучасному економічному словнику" як "...грошові засоби, фінансові ресурси, що розглядаються у їх створенні і русі, розподілі і перерозподілі, використанні, так і економічні відносини, зумовлені взаємними розрахунками між господарюючими суб'єктами, рухом грошових засобів, грошовим обігом, використанням грошей". Український вчений В. Опарін характеризує фінанси як "сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов — і національного багатства". Усі дефініції мають спільні недоліки:

— відсутність визначення категорії в контексті відносин економічної власності;

— відношення фінансів або лише до сфери розподілу, або до всіх сфер суспільного відтворення;

— різне трактування сукупності економічних відносин.

У більшості із визначень не названі суб'єкти фінансів, а названі окреслені нечітко. Оскільки фінансів техніко-економічні відносини стосуються лише частково, цю категорію доцільніше визначати передусім через призму економічної власності.

Фінанси (франц. finance — платити) — сукупність відносин економічної власності між фізичними і юридичними особами з приводу формування фінансових ресурсів у сфері обміну та розподілу і їх використання у всіх сферах і галузях суспільного виробництва.

З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового прибутку, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності і громадянами, з іншого — це грошові фонди, які опосередковують рух матеріальних, інформаційних, людських та інших ресурсів.

Основними суб'єктами фінансової системи в межах окремої країни є державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання (підприємств, фірм, компаній) і фінанси домогосподарств. З урахуванням фінансових зв'язків країни з іншими країнами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями виокремлюють і міжнародні фінанси.

Державні фінанси є системою відносин економічної власності між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання, домогосподарствами — з іншого, з приводу акумулювання фінансових ресурсів у держави і їх використання для виконання нею соціально-економічних та інших функцій.

Фінанси суб'єктів господарювання є сукупністю фінансових ресурсів, необхідних для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) на підприємстві та відносин економічної власності, які виникають і розвиваються при цьому.

Фінанси домогосподарств — це грошові ресурси, що формуються у громадян країни з доходів, отриманих від трудової та індивідуальної діяльності і спрямовуються на відтворення робочої сили і примноження їх власності.

Міжнародні фінанси — відносини економічної власності між державою і національними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, з одного боку, та міжнародними організаціями (в тому числі фінансово-кредитними) та іншими державами — з іншого, з приводу виплати обов'язкових платежів, а також функціонуванням і розвитком валютного ринку.

Сутність фінансів повніше розкривають виконувані ними функції:

1) нагромадження необхідної кількості фінансових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили (людини-працівника);

2) регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відповідних відносин власності;

3) розподіл значної частки національного доходу через державний бюджет з метою виконання різноманітних функцій держави (економічної, соціальної, оборонної та ін.). Акумулювання значної частини фінансових ресурсів та їх спрямування на конкретні цілі Дає змогу впливати на співвідношення між нагромадженням і споживанням, між І і II підрозділами суспільного виробництва, між попитом і пропозицією та ін.;

4) контроль, що передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями процесів акумулювання і використання грошових ресурсів, виконання зобов'язань перед державою. Фінансовий контроль у розвинутих країнах здійснюють парламенти, спеціальні відомства державного контролю, міністерства фінансів та їх окремі управління, контрольно-ревізійні відділи місцевих органів влади та ін. Контроль з боку парламенту здійснюється в процесі розгляду і затвердження проекту державного бюджету, а також звіту про його виконання. Так, спеціальними органами здійснення фінансового контролю у США є Контрольно-ревізійне управління, у Франції, в Україні — Розрахункова палата тощо.

У процесі діалектичної взаємодії окремих ланок фінансів, виконання ними своїх функцій та наявності відповідного господарського механізму формується і розвивається фінансова система.

Фінансова система — сукупність відносин економічної власності, зумовлених утворенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів держави, суб'єктів господарювання і домогосподарств фінансовими установами відповідно до вимог економічних законів.

Найважливішою складовою фінансової системи є підсистема відносин економічної власності, пов'язаних з акумульованими державою з метою виконання своїх соціально-економічних функцій грошовими фондами. Радикальне погіршення виконання цих та інших функцій (наприклад, оборонних) з часу проголошення незалежності України зумовлене передусім майже подвійним зниженням частки одержавленого ВВП, зменшенням ефективності податків. Унаслідок цього видатки з бюджету України на душу населення становили у 2002 р. — 232 дол., тоді як у Литві — 524, в Росії — 447 дол.

Основними видами затрат держави за феодалізму були затрати на армію і ведення війн, зведення військових укріплень, громадські роботи (будівництво доріг, водопроводів, зрошувальних систем та ін.), утримання двора монарха та ін.

За феодалізму доходи держави формувались з натуральних (а на останніх етапах і грошових) податків і повинностей, державного майна (доменів), королівських регалій (зокрема, права короля на пороховий, рибний промисли, доходів з монетного двору та ін.), данини і контрибуцій, митних тарифів та ін.

На нижчій стадії розвитку капіталізму основними видами доходів держави були непрямі податки, які становили до 70—80 % усіх податкових надходжень (за допомогою податків держава акумулювала майже 90 % усіх доходів), доходи від державних монополій (соляної, горілчаної та ін.), а також доходів від пошти, митниці тощо. Основними видами затрат держави були воєнні, на утримання органів державної влади (поліції, судів, чиновників державного апарату), а частково — на розвиток освіти, охорони здоров'я. В останній третині XIX ст. держава в деяких країнах частину коштів почала витрачати на соціальні потреби. Дедалі більше затрат йде на виплату відсотків по державному боргу, який зростає здебільшого внаслідок війн. Так, наприкінці XIX ст. на воєнні затрати і погашення державного боргу спрямовувалось приблизно 70 % сукупних доходів бюджету.

Двома основними ланками фінансової системи на нижчій стадії розвитку капіталізму були державний (центральний) і місцевий бюджети, другий був домінуючим.

На вищій стадії розвитку капіталізму, особливо після кризи 1929—1933 рр., соціально-економічні функції держави розширюються, що зумовило зростання обсягів частки національного доходу, яка перерозподіляється через державний бюджет, ускладнення фінансової системи. Водночас зростає значення центрального бюджету, а місцевого — зменшується. Якщо на початку XX ст. у розвинутих країнах за допомогою податків акумулювалось до 10 % національного доходу, то наприкінці 90-х років — до 90 %. Переважна частка доходів державного бюджету формується через систему прямих податків.

Перше місце серед затрат держави займають затрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорона здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.); друге — затрати на економічні цілі (житлове будівництво, транспорт, наука, зв'язок, державне регулювання економіки тощо); третє — затрати на військові цілі; четверте — виплата відсотків за державним боргом.

Зростає питома вага коротко- і довгострокової заборгованості, що загострює суперечності фінансової системи" Ускладнення фінансової системи на вищій стадії розвитку капіталізму відобразилось у появі її нових ланок — фінансів державних підприємств і галузей, спеціальних фондів, у певному зростанні ролі місцевих податків. З середини 50-х років XX ст. виникає принципово нова ланка — фінанси наднаціональних економічних угруповань.

До спеціальних урядових фондів належать фонди соціального страхування, цільові фонди (наприклад, кон'юнктурний фонд у Франції) і фонди окремих державних і напівдержавних фінансово-кредитних організацій. До фінансів місцевих органів влади належать місцеві бюджети, спеціальні фонди місцевих органів влади і фінанси підпорядкованих місцевій владі підприємств. За швидкого зростання затрат місцевих бюджетів в останні десятиліття збільшується частка затрат, що покривається за рахунок субсидій і кредитів з центрального бюджету.

Структуру місцевих фінансів визначає форма державного устрою (федеративна або унітарна держава) і будова місцевих органів влади. Так, у Великобританії до місцевих фінансів належать лише бюджети графств й округів, у США — бюджети штатів, графств, спеціальних округів, міст; у Німеччині — земель, общин і міст.

Фінанси державних підприємств набули значного розвитку в окремих розвинутих країнах (Великобританії, Франції, Італії та ін.) у повоєнний період. Це зумовлено масштабним розширенням державної власності на засоби виробництва через націоналізацію базових галузей промисловості, державного будівництва та ін. Проте внаслідок політики "ножиць цін" (занижених на продукцію державних підприємств і завищених на товари і послуги великих капіталістичних компаній) фінанси державних підприємств були, як правило, збитковими, незважаючи на високий рівень техніко-економічної ефективності.

До фінансових установ належать міністерство фінансів (казначейство), місцеві фінансові управління, фінансові відділи державних підприємств, спеціальних фондів і контрольно-ревізійні управління. Ці установи складають і виконують бюджети, збирають податки і витрачають фінансові кошти, випускають державні позики, управляють державним боргом, розробляють фінансове законодавство тощо. Фінансовою системою також управляють парламенти (затвердження бюджету та звіту про його виконання, зміна існуючих ставок податків і впровадження нових, встановлення граничних розмірів державного боргу тощо). У США безпосереднє управління фінансами здійснює міністерство фінансів та адміністративно-бюджетне управління. Міністерство фінансів розробляє фінансову і податкову політику, контролює дотримання фінансових законів і грошовий обіг, управляє державним боргом тощо. Адміністративно-бюджетне управління розробляє фінансові програми і складає федеральний бюджет, здійснює управління і контроль за фінансуванням державних програм та їх виконанням та ін.

В Україні перша фінансова система була сформована за часів Київської Русі. Казна князя називалася скотницею, а казначей — скотником. Для ведення фінансових операцій використовувались гривні. За гетьманування Б. Хмельницького була організована державна скарбниця, запроваджено податкову систему. Основну масу податків сплачували селяни, ремісники і купці, частково і рядові козаки. Доходи української шляхти, козацької старшини і православного духовенства не оподатковувались. Крім того, джерелами фінансових надходжень були земельний фонд гетьманського управління, промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду, мито за право торгівлі, яке сплачували міщани, митні збори від зовнішньої торгівлі та ін. Організатором казни та її управителем був Б. Хмельницький, безпосередньо казною відав підскарбій, у якого був помічник, що відповідав за оренду. Полковники і сотники управляли місцевими фінансами відповідних адміністративно-територіальних одиниць і військових підрозділів. Заохочувалися ввезення в країну золота і обмеження його вивозу, експорт товарів, встановлювались захисні ввізні та вивізні мита, що відповідало вимогам політики меркантилізму. За царювання Петра І скарбницю в Україні було ліквідовано, почався відплив фінансових ресурсів у Росію. Остаточно українську фінансову систему було ліквідовано за правління Катерини П.

Фінансова система України як адміністративно-територіальної складової СРСР існувала символічно, оскільки податкова система, бюджет та інші її елементи затверджувалися і управлялися урядом СРСР. З України продовжувався відплив фінансових ресурсів, який значною мірою компенсувався сприятливими для неї цінами на енергоносії, капіталовкладеннями та ін.

Після розпаду СРСР Україна почала формувати свою фінансову систему, її основними недоліками виявились переважання непрямих податків у структурі доходів державного бюджету (до 70 %), надмірний централізм (у 1996 р. через державний бюджет перерозподілялося понад 80 % національного доходу), несвоєчасне затвердження і недосконала методика формування бюджету, відсутність чітких пріоритетів при розподілі акумульованих коштів, низька питома вага місцевих бюджетів, розбіжності між статтями затверджуваних бюджетів та їх виконанням тощо.

Центральною ланкою фінансових систем є державні бюджети, в процесі фінансування яких формуються бюджетні системи.