Економічна теорія - Мочерний С.В. - Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.

З урахуванням тривалості циклічних коливань в економічній літературі розрізняють чотири їх типи:

1) довготривалі економічні цикли (48—55 років);

2) середні економічні цикли (7—11 років), тобто цикли Жугляра;

3) малі економічні цикли (8—4 роки), тобто цикли Кітчіна;

4) цикли Кузнеца (15—20 років).

Уперше спробував їх дослідити В.-С. Джевонс. Довготривалі і середні цикли вивчали М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар, проте першим обґрунтував теорію довготермінових циклічних коливань (довгих хвиль) російський вчений М. Кондратьєв. Його висновки базувалися на вивченні динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти за більш ніж столітній період.

Основою довготривалих циклічних коливань е процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається значний прогрес у технології, якому передують великі відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею підвищення (в другій хвилі виділяють висхідну і нисхідну фази) було винайдення механічної прядки "Дженні" Д. Храгривса (1765), ватер-машини Т. Хайса для прядіння (1767), парової машини Д. Уайта (1769) та ін.

Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810—1817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва . Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр.

На основі проведених досліджень М. Кондратьєв з'ясував такі чотири закономірності:

1) упродовж 20—25 років до початку хвилі підвищення великих циклів починається пожвавлення у сфері технічних винаходів і відкриттів, а відтак упродовж не більше 5 років — їх широке впровадження (період піднесення). Під час перелому у великих циклах відбуваються якісні зміни в організації виробництва, грошовому обігу та деяких інших ланках національної економіки, а також у сфері міжнародних економічних відносин;

2) під час хвиль підвищення великих циклів, як правило, посилюються соціальні потрясіння і перевороти в суспільстві;

3) хвилі пониження великих циклів супроводжуються тривалою депресією в аграрному секторі економіки;

4) хвиля підвищення великого циклу сприяє зменшенню тривалості періодів депресій в середніх циклах і водночас посилює інтенсивність їх піднесення; в умовах хвилі зниження періоди депресії збільшуються, а інтенсивність піднесення знижується.

На основі теорії довгих хвиль М. Кондратьєва російські вчені (С. Меншиков та ін.) виділили такі цикли: цикл, який продовжувався з 1890 по 1945 рік (третій), хвиля піднесення: з 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр., хвиля пониження: з 1914—1920 рр. до 1939—1946 рр.; цикл, який продовжувався з 1939 по 1985 рік (четвертий), хвиля піднесення: з 1939—1945 рр. до 1967—1973 рр., хвиля пониження: з 1967—1973 рр. до 1982—1985 рр. Наступний цикл розпочався з хвилі підвищення в 1982—1985.

Проте при цьому не враховано, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, оснований на машинній праці. Очевидно, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування і розвитку; поступового занепаду і створення передумов для виникнення нового загального технологічного циклу, що розпочався із середини 50-х років (часу розгортання НТР) і ґрунтується на автоматизованій праці. Виокремлення таких трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу — кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного господарства.

Якщо вважати появу та розвиток таких довготривалих циклів (довгих хвиль) закономірністю економічного розвитку, то з урахуванням загального технологічного циклу економічна система України перебуває на етапі першого такого циклу, а розвинуті країни завершують перший етап другого технологічного циклу. Після промислової революції розпочинається етап індустріалізації економіки. Якщо у розвинутих країнах промислова революція закінчилася приблизно у 20-ті роки XIX ст., то в Україні парові заводи в цукровій промисловості з'являються лише напередодні реформи 1861 р., прядильні машини в цей час були переважно ручними, доменне виробництво, мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи започатковані лише наприкінці XVIII ст., а процес індустріалізації розпочався приблизно на півстоліття пізніше.

Матеріальною основою середніх економічних циклів тривалістю. 7— 11 років є масове оновлення основного капіталу, а малих (4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення житла і виробничих споруд. Найважливішу роль відіграють середні (або базисні) цикли.

Разом з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елементу двох підсистем технологічного способу виробництва — продуктивних сил і техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці) та ін. .Більш того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникають нові елементи: поява форм і методів організації виробництва (наприкінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (закінчилось з розгортанням НТР) та інформації (розпочалося в середині 70-х років і триває по сьогодні). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона спричиняє якісні зрушення в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та господарському механізмі. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, приходить колективна капіталістична власність, властива періоду другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі посилюється роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною (акціонерні компанії) і утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період першої хвилі) приходять монополістична планомірність, поєднаний з ринковими важелями саморегулювання (переважно в межах немонополістичного сектору економіки) механізм недосконалої конкуренції. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання.

Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва. Наслідком її є формування якісно нового типу капіталістичної власності — інтегрованої капіталістичної власності, виникнення такого елементу господарського механізму, як наднаціональне регулювання макроекономічних пропорцій в межах регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас модифікуються попередні менш розвинуті типи і форми економічної власності та елементи господарського механізму.

З огляду на це Україні необхідно насамперед завершити попередній загальний технологічний цикл (замінити технологічний спосіб виробництва, заснований переважно на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці), а в окремих галузях виробництва поступово перейти до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці.