Неокласична школа — провідний напрям у сучасній, передусім англо-американській економічній науці. її представники не заперечують необхідності державного регулювання, але наголошують, що воно повинно бути обмеженим. Ринковий механізм конкуренції здатний забезпечити збалансоване зростання, рівновагу між попитом і пропозицією.
Неокласики досліджують різні сфери і проблеми, застосовуючи неоднакові методи та підходи до аналізу економічної дійсності. Така неоднорідність теж відрізняє їх від класичної школи, основних представників якої об'єднують схожі погляди і висновки. Одна із особливостей неокласичної школи — широке використання графіків, схем, економічних моделей, не лише як ілюстративного матеріалу, а як інструменту теоретичного аналізу, її представники займаються багатоаспектним аналізом регульованої ринкової економіки, використовуючи як один з головних інструментів економічні моделі. Передусім дослідників цікавлять проблеми ціноутворення, взаємодії попиту і пропозиції на різних ринках. Послідовниками А. Маршалла, якого вважають основоположником неокласичної школи, активними прихильниками є Нобелівські лауреати Дж. Дебре, Б.-Г. Улін, А.-В. Льюїс, Дж.-Дж. Стіглер та ін.
Модель загальної економічної рівноваги Ерроу—Дебре
Теорію загальної економічної рівноваги запропонував Л. Вальрас ще в 1874—1878 pp. У 30-ті роки XX ст. П.-Е. Самуельсон запропонував чітку класифікацію загальних систем і методів їх аналізу. У дослідженні "Основи економічного аналізу" (1947) вчений заклав надійний фундамент для розвитку прикладної науки, всебічно охарактеризувавши рівновагу. До нього лише деякі економісти розрізняли поняття "рівновага" і "стабільність". П.-Е. Самуельсон використав поширене в математичній літературі визначення стійкості, пристосувавши його до аналізу динамічної системи.
Після 1950 року, коли швидкими темпами почалася цілеспрямована математизація економічної науки, в макроекономічній теорії панувала кейнсіанська концепція. До економічних досліджень долучилися спеціалісти з прикладної математики, завдяки чому теорія загальної рівноваги Л. Вальраса набула нового вигляду, в ній з'явилися додаткові "вимірювання".
Появу поширеного натепер підходу до теорії загальної економічної рівноваги можна датувати 1954 роком, коли американський економіст К.-Дж. Ерроу і французький вчений Дж. Дебре опублікували статтю "Існування рівноваги для конкурентної економіки"1. Модель цих учених охоплює багато моделей поведінки споживача і фірми. Виробники і споживачі розглядаються в ній як взаємодіючі елементи однієї системи. Модель належить до класу моделей рівноваги, в яких співвідношення цін, обсяги попиту і пропозиції визначаються одночасно. Вона також відображає той факт, що за конкурентної економіки в її агентів існує багато окремих цілей, які не інтегруються в якусь спільну мету. Поняття рівноваги в моделі Ерроу—Дебре визначається як виконання певного набору умов, що не вимагають рівності попиту і пропозиції з усіх видів товарів. Описані в цьому наборі умови гарантують існування загальної рівноваги і за менш точних, ніж у моделі Вальраса, завбачень.
Ерроу Кеннет-Джозеф народився в 1921 р. в м. Нью-Йорку. Закінчив Нью-Йорк-ський міський коледж, Колумбійський університет. Майже двадцять років (1949— 1968) — професор економічних наук і статистики Стенфордського університету. Вчений ступінь доктора філософії здобув, захистивши дисертацію "Соціальний вибір та індивідуальні цінності".
Автор книги "Межі організації" (1974), праць в галузі економіки науково-технічного прогресу, організації і управління виробництвом, загальної теорії економічної рівноваги і апарату виробничих функцій, а також "Довідника з математичної економіки* (спільно з М. Інтрілігатором, 1979).
Був членом Ради економічних консультантів при президенті США, працював у Гарвардському, Стенфордському університетах. Був президентом Американського економетричного товариства (1956) та Економічної асоціації (1973). Член Національної академії наук США, Фінської, Британської академій наук, Американської академії мистецтв і наук, статистичної асоціації та Філософського товариства, Економетричного товариства та інших, лауреат Нобелівської премії (1972), почесний доктор багатьох американських та іноземних університетів.
Дебре Джеральд народився в 1921 р. в м. Кале (Франція). Працював молодшим співробітником з економіки в Національному центрі наукових досліджень, асистентом-дослідником у Комісії Коулса з економічних досліджень при Чиказькому університеті. У1956 р. Паризький університет присвоїв ученому ступінь доктора природничих наук. 81962 р. професор економіки Каліфорнійського університету, а з 1975 р. — професор математики.
Був президентом Міжнародного економетричного товариства, президентом Американської економічної асоціації, є членом Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США, Американської асоціації сприяння розвиткові науки та Американського філософського товариства, іноземним членом Французької академії наук. Лауреат Нобелівської премії (1983), кавалер ордена Почесного легіону Франції, удостоєний почесних учених ступенів Боннського, Лозаннського, Північно-Західного, Йєльського університетів і Тулузького університету соціальних наук. Заслужений член Американської економічної асоціації.
У моделі Ерроу—Дебре фірми трансформують затрати у випуск, причому криві трансформації випуклі, економія на масштабах відсутня; домашні господарства пропонують працю і споживають позитивну кількість товарів; їх вибір визначений функцією корисності, у якій криві байдужості випуклі; у домашніх господарств є позитивна кількість кожного товару, і вони претендують на деяку частину прибутку.
За цих передумов автори моделі довели, що існує конкурентна рівновага, яку визначають такі умови:
— максимум прибутку при заданих цінах;
— максимум корисності при заданих цінах і долях у прибутку;
— ціни невід'ємні;
— якщо існує надлишкова пропозиція товару, то його ціна дорівнює нулю. При формуванні моделі вони використали теорему Неша про рішення гри
з п учасниками і показали еквівалентність понять конкурентної рівноваги та рівноваги гри з п учасниками.
Історія проблеми існування рівноваги досягла кульмінації, коли Дж. Дебре опублікував підсумкову працю "Теорія вартості: аксіоматичний аналіз економічної рівноваги"1. У ній була запропонована аксіоматика системи загальної економічної рівноваги; представлений доказ існування рівноваги, а також доведені обома вченими теореми добробуту, що встановлюють однозначну відповідність між конкурентною рівновагою і оптимумом за Парето. К.-Дж. Ерроу і Дж. Дебре виводять проблему рівноваги у новий вимір, що зачіпає етичні основи теорії рівноваги.
У своїй монографії Дж. Дебре поширює докази існування рівноваги на більш загальні випадки, розглядаючи різні варіанти рішення, за яких рівновага може здійснюватися. Він остаточно закріпив підхід до рівноваги як до динамічного, змінного стану і як до необхідної, але недостатньої умови опти-мальності. За словами Дебре, праця присвячена розгляду двох основних проблем: поясненню цін на товари "як результату взаємодії мікроекономіч-них агентів приватної власності через посередництво ринків" та обґрунтуванню ролі цін в "оптимальному стані економіки". Докази він будував "навколо концепції системи цін або, у більш загальному розумінні, навколо функції вартості, що визначається на товарному просторі". Тобто вчений спробував з'ясувати критерії, за якими підприємці отримали змогу визначати, як найліпше використати ресурси, як виробляти більше товарів при найменших затратах і як, відповідно, одержувати вищі прибутки, а споживачі — чіткіше уявляти, звідки беруться їхні потреби. А тоді, зазначає Дж. Дебре, кожен виробник повинен зиати свої виробничі можливості, кожен споживач — свої потреби, і обидві сторони — свої ресурси, якщо вони перебувають у приватному володінні.
У "Теорії вартості" вчений виклав повну аксіоматичну систему, яка описує поведінку споживача і поведінку фірми. Він показав, що конкретна рівновага забезпечує оптимальний розподіл товарів і послуг. Будь-який інший розподіл їх призвів би до погіршення позицій як мінімум одного учасника господарського процесу. Дж. Дебре зумів довести" що його висновки повністю придатні до аналізу світового господарства, якому властива невизначеність перспектив. При цьому він припустив, що в межах такої господарської системи функціонує досить багато ринків товарів і послуг, на яких укладаються страхові угоди. Теорія рівноваги фактично почала перетворюватися в науку про раціональну господарську діяльність після отримання необхідного наукового апарату для аналізу проблем оптимального використання ресурсів, що ґрунтується на застосуванні граничних величин.
Багато вчених-економістів оцінюють описану в "Теорії вартості" методологію як вершину досліджень у галузі загальної економічної рівноваги. Ця праця покінчила зі спробами узагальненого моделювання господарських процесів і започаткувала ґрунтовний аналіз у галузі теорії загальної економічної рівноваги. У "Теорії вартості" використано також дослідження різних суміжних з теорією рівноваги розділів економіки (теорії добробуту, функції корисності, похідних функції попиту, взаємозв'язків економічних змінних, таких, як криві байдужості тощо).
З ускладненням процесів господарського життя, розширенням виробничої, фінансової сфер значущість проблем загальної рівноваги зростає. Наприклад, споживчий сектор у народному господарстві США формують понад 93 млн домашніх господарств. Дедалі більше чинників впливає на ринкову рівновагу. З огляду на це протягом останніх чотирьох десятиріч теорія загальної економічної рівноваги розвивалася в новому напрямі. Економісти, програмісти й математики розробили ефективні способи визначення стану рівноваги, які тепер широко застосовуються в системі державних фінансів, в економіці, що розвивається, міжнародній торгівлі. їх появу ініціювали теоретичні дослідження економічної рівноваги Дж. Дебре. Не обмежуючись питанням існування рівноваги, він проаналізував і її нормативні характеристики та єди-ність. Дж. Дебре і К.-Дж. Брроу сформулювали умови, за яких дія цінового механізму в поєднанні з бажаннями споживачів забезпечує ефективне використання ресурсів. На теорію загальної економічної рівноваги спирається вивчення динаміки економічного зростання, розроблення концепції загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв'язків. У суспільних науках, як і в природничих, цілком абстрактні знання інколи дістають найконкретніше застосування.
Дж. Дебре вдалося поєднати в єдину модель загальної економічної рівноваги теорію розміщення, теорію капіталу і теорію поведінки в умовах невизначеності.
Отже, модель загальної економічної рівноваги Брроу—Дебре — це модель динамічної системи ринків товарів і послуг та способи визначення змінності стану такої рівноваги.
Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера—Уліна)
7.3. Неолібералізм
Концепція спонтанного характеру ринкового порядку
Теорія ринків
Монетарна концепція
Теорія раціональних очікувань
7.4. Неоінституціоналізм
Шведська (стокгольмська) школа макроекономіки
Нова інституційна економічна теорія (НІЕТ)