Економічний аналіз - Мних Є.В. - 9.1. Зміст політики економічного зростання

9.1. Зміст політики економічного зростання

Процес становлення ринкової економіки України пов'язаний з глибоким реформуванням всього організаційно-економічного механізму діяльності суб'єктів господарювання. В умовах планової економіки ця діяльність була зорієнтована на централізований розподіл замовлень і ресурсів для її виконання, а закони попиту і пропозицій, меркантильності економічних відносин ігнорували. Становлення ринкових відносин за допомогою механізму макроекономічної політики (приватизація, лібералізація цін, вільна конкуренція тощо) хоча й давало певні позитивні результати, однак це не забезпечило прогресивної динаміки економічного зростання. Об'єкти національної економіки отримали самостійність, і у них виникли завдання, які раніше не вирішувалися і яких не могли вирішити, використовуючи традиційні підходи і методи управління. Це привело до пошуку способів адаптації до змін зовнішнього економічного середовища, які мали негативні наслідки як для кожного суб'єкта господарювання, так і для національної економіки в цілому. До них належать: неплатежі, бартер, взаємозаліки, уникнення оподаткування, продаж майна, використання ринкової монополії, неправильні фінансові операції, "корумповане партнерство", нелегальний бізнес тощо.

Для виходу з такої ситуації треба визначити пріоритети мікроекономічної політики шляхом становлення системи внутрішньогосподарських економічних відносин у контексті ринкових макроекономічних перетворень. Найхарактерніші для сучасних систем господарювання проблеми, які перешкоджають їх ефективному функціонуванню:

• неефективність системи управління, яка виявляється у відсутності стратегії діяльності та орієнтації на короткотермінові результати, недостатні знання кон'юнктури ринку, непрофесіоналізм менеджерів і персоналу, відсутність трудової мотивації, неефективність фінансового менеджменту та управління витратами;

• низький рівень відповідальності керівників перед учасниками (засновниками) за наслідки управлінських рішень і раціональне використання економічного потенціалу;

• незабезпеченість єдності суб'єкта господарювання як майнового комплексу, враховуючи землю під об'єктами нерухомості, що знижує їх інвестиційну привабливість;

• відсутність ефективних систем підтримки та захисту від недобросовісної конкуренції, прозорої і дієвої системи державного регулювання економіки;

• практика перехресного субсидіювання, деформована структуру витрат виробництва внаслідок диференціацій цін і тарифів на товари та послуги природних монополій, що впливає на конкурентоспроможність суб'єктів господарювання;

• неефективна фіскальна політика держави і надмірний податковий тягар, що знижують відтворювальні можливості суб'єктів господарювання.

Зміни макроекономічної та мікроекономічної політики повинні забезпечувати стійке зростання національної економіки. За такого зростання нівелюються суперечності між необмеженими потребами і обмеженими ресурсами, формується економічна база стимулювання підприємництва, зменшується соціально-політична напруженість та відбувається гармонійний розвиток особистості працівників. Економічне зростання можливе лише за наявності внутрішніх і зовнішніх джерел його фінансування. Внутрішнє фінансування здійснюється з коштів, отриманих від продуктивної діяльності та прибутку, амортизаційних відрахувань, продажу чи передачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування здійснюється за рахунок джерел, які не пов'язані з продуктивною діяльністю підприємств: внесків власників у статутний капітал (безпосередньо або через купівлю акцій), кредити, зобов'язання боржників, державні субсидії та ін.

Нестача джерел фінансування потреб життєдіяльності економічних систем призводить до фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють стан розбалансованості грошових потоків, що загрожує неплатоспроможністю та банкрутством.

Фінансова криза може бути зумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами. До внутрішніх факторів належать недосконалість організаційно-управлінської структури підприємства, неконкурентоспроможність технології виробництва, зниження технічного рівня та культури виробництва, нераціональна виробничо-збутова логістика, низький рівень виробничо-фінансового менеджменту, втрата ринкових позицій внаслідок незадовільного маркетингу та стан ділового партнерства. Зовнішніми факторами є: високий рівень інфляції, недосконалість програм економічного реформування, політична нестабільність, недосконалість і нестабільність державного регулювання економіки, посилення монополізму або конкуренції на ринку тощо. До них також належать менталітет народу, національна свідомість, життєвий рівень громадян, розвиток науки і техніки, міжнародні інтеграційні процеси тощо.

Для забезпечення економічного зростання важливими є процеси економічного моніторингу діяльності підприємств, спрямованого на аналіз і оцінку ділової активності суб'єктів господарювання, ризику підприємництва, кризових явищ фінансування, втрати ринкових позицій тощо.