Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 16.5. Шляхи вдосконалення валютно-фінансових відносин у зовнішньоекономічній діяльності

Валютно-фінансові відносини у зовнішньоекономічній діяльності – система взаємодії курсів валют і позичкових капіталів різних країн при здійсненні зовнішньоторговельних операцій.

Централізоване управління валютними ресурсами дало змогу попередньо убезпечити економіку країни від небажаного впливу коливання цін, проте нині з'явилися негативні тенденції, зменшилася зацікавленість підприємств у розвитку експорту, та негативні зміни у кількості та якості експортованих товарів.

Для запобігання цим тенденціям з 1991 р. почався перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті з країнами Східної Європи. Необхідно також регулярно встановлювати реальний курс української валюти до іноземних валют, створити валютний ринок і досягнути вільної конвертованості гривні.

Реальним вважають такий курс, що забезпечує оптимальну збалансованість міжнародних розрахунків. У свою чергу рівновага таких розрахунків свідчить про те, що курс валюти перебуває на рівні, який не потребує корекції.

У реальному житті рівновага зберігається дуже короткий час, оскільки через самовільні дії підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, систематичні зрушення цін порушується збалансованість міжнародних розрахунків, а курс валюти відхиляється від потрібного рівня.

Таким чином, виникає потреба у функціонуванні незалежного природного регулятора рівноваг у міжнародних розрахунках. Нині таким регулятором є вільний ринок, на якому здійснюється купівля-продаж валют.

На аукціонах, що проводяться у різних місцях країни, у тому числі на валютних біржах, продавцями і покупцями переважно є підприємства, організації, кооперативи, спільні підприємства, що можуть продавати і купувати іноземну валюту за валюту України за ринковим курсом. Такий підхід – основа валютного ринку, що постійно функціонує, де і формується курс гривні.

Завдяки створенню валютного ринку з'являється можливість виникнення внутрішньої оборотності нашої валюти, її громадяни зможуть здійснювати платежі за кордон і купувати будь-яку валюту без обмежень.

Однак водночас виникає потреба в досягненні подальших фінансово-економічних положень і проведенні реформи банківської та фінансової систем; збалансованості грошової маси і товарних ресурсів; створенні ринків товарів народного споживання і засобів виробництва; досягненні всередині країни рівня і структури цін світового ринку.

Валютна конвертованість передбачає відмову від адміністративних обмежень на експорт й імпорт товарів, збалансований взаємозв'язок товарних і грошових потоків, високий ступінь відкритості економіки України та її активне входження до структури світової економіки. Окрім того, взаємодія з сильнішою економікою вплине на потребу ліквідації нерентабельних виробництв, зумовить низку структурних зрушень, що виявляться складними не лише для людей, зайнятих на цих виробництвах, а й для всієї країни. Проте досягнення валютної конвертованості варте таких зусиль.

Важливий напрям удосконалення валютно-фінансових відносин українських підприємств, організацій у зовнішньоекономічній діяльності – ефективне і раціональне використання кредитів, наданих зарубіжними партнерами через світовий ринок позичкових капіталів, що є сукупністю кредиторів і позичальників з різних країн.

Перехід значних грошових коштів у позичковий капітал та їх перерозподіл між країнами за допомогою ринкового механізму пришвидшує зрушення в світовій економіці.

Залежно від економічного змісту операцій на світовому ринку позичкових капіталів його розділяють на два основних сектори:

• світовий грошовий ринок;

• світовий ринок капіталів.

Світовий грошовий ринок визначає попит і пропозицію позичкового капіталу, що функціонує як міжнародний платіжний засіб. Грошові кошти, акумульовані в ньому (звичайно у вигляді депозитів), і позики, які надаються, короткотермінові і призначені переважно для обслуговування обігу.

У другому секторі позичковий капітал є не лише грошима, а й самозростаючою вартістю. Позички надають на тривалий час і використовують переважно для капіталовкладень.

Міжнародний кредит – позичка у грошовій чи товарній формі, яку надають кредитори однієї країни позичальникам з іншої, за умови встановлення чітких термінів сплати процентів.

У ширшому розумінні це поняття охоплює і портфельні інвестиції – вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств, інші цінні папери з метою отримання доходу.

Нині сама держава в країнах з розвинутим ринком допомагає і бере участь у вивезенні державного капіталу в інші країни у вигляді пільгових кредитів та іншої допомоги. При цьому не лише отримують прибуток, а й забезпечують довготермінову економічну взаємодію з різними країнами. Постійно зростають прямі закордонні інвестиції. Лише у США на них припадає третина інвестицій, що зумовлено передусім намаганням інвестора приєднатися до використання передових технологій, зниження витрат.

Зростає також міграція приватного капіталу між промислово розвиненими країнами – до 75% усього експорту. Постійно розвиваються відносини між країнами з ринковою економікою і країнами Східної Європи та СНД.

Вивезення капіталу є переміщенням за кордон вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку чи відсотка.

Виокремлюють експорт підприємницького і позичкового капіталу. Вивезення підприємницького капіталу – довготермінові закордонні інвестиції, що дають змогу створювати за кордоном філіали, дочірні компанії, спільні підприємства. Власниками основних позичкових капіталів є транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи, основними клієнтами – позичальниками на світовому ринку капіталів є транснаціональні корпорації, державні органи. Найбільші фінансові центри світу знаходяться в Токіо та Нью-Йорку, де розміщені найбільші у світі фондові біржі. Фінансовим центром Європи є Лондон, а найбільші обсяги довготермінових позик забезпечують Цюріх і Франкфурт-на-Майні, постійно зростає роль Японії як найбільшого кредитора світу, посилюються фінансові центри в Сінгапурі, Гонконзі, Панамі, Бахрейні.

У світовій практиці використовують різні форми міжнародного кредиту, які класифікують за кількома ознаками.

За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на пов'язані і фінансові. Пов'язані мають суто цільовий характер, що передбачено у кредитній угоді. Наприклад, комерційні кредити для закупівлі певних товарів й оплати послуг чи інвестиційні кредити для будівництва конкретних об'єктів. Фінансові кредити, як правило, не мають цільового призначення і їх використовують за бажанням позичальника.

Залежно від форми надання кредити бувають товарні та валютні. У товарній формі надають переважно комерційні кредити, у грошовій – фінансові, у будь-якій валюті.

Залежно від термінів користування кредитами їх поділяють на короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 5–7 років) та довготермінові (більше 5–7 років). Короткотерміновий кредит використовують у зовнішній торгівлі й у міжнародному обміні послугами. Експорт машин і обладнання фінансують за допомогою середньотермінового кредиту. Довготерміновий кредит застосовують для фінансування виробництва та інфраструктури.

Система довготермінового кредитування експорту – сукупність кредитних документів впливу на виробництво і реалізацію експортної продукції, що включає також необхідну фінансово-правову основу.

За адміністративного підходу до кредитування кошти в іноземній валюті на розвиток експортної бази в Україні інвестували з централізованих джерел. Економічна відповідальність підприємств за використання наданих сум була невисокою.

Тому сьогодні велику увагу приділяють залученню валютних ресурсів для інвестування на позичковій основі.

Певні проблеми при кредитуванні зумовлює процес визначення відсотка за кредитами у валюті в зв'язку з частими змінами ставок на міжнародному грошовому ринку. Тому Національний банк України через певний період повинен переглядати відсоткову ставку з метою ліквідації відсоткового ризику, а також дуже обережно й уважно стежити за наданням кредитів у валюті, за цільовим використанням засобів і впливати на тих, хто не дотримується умов кредитних угод.

Як результат кризових явищ у світовій економіці ризик неплатежу за державними кредитами у 80–90-ті pp. XX ст. різко зріс, що частково було зумовлено політичною нестабільністю. Надзвичайно складні умови виникали, коли в країнах-боржниках змінювався політичний режим, загострювалися внутрішні і зовнішні суперечності.

Різновид міжнародного кредиту – емісія облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному ринку капіталів. При цьому банки відіграють роль посередників між позичальниками й інвесторами.

За останніх 15 років у світі зросло і значення облігаційних позик. Умови, за якими надаються позики, різні: фіксована відсоткова ставка на весь термін позики; ставка, що регулярно переглядається відповідно до кон'юнктури. Однак обов'язково передбачають мінімальний рівень, нижче за який відсоткова ставка не може опускатися.

Позики надають на термін від 3 до 15 років, але для позичальників першого класу вони бувають безтерміновими. Під час здійснення таких операцій можна використовувати конвертовані облігації, тобто ті, які можна обміняти на акції компанії-боржника.

Нині поширені євроноти – коротко- й середньотермінові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою. Використовують також єврокомерційні папери – зобов'язання приватних компаній на 3–6 місяців із невеликим обсягом плати відносно відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.

Поширений вид фінансового кредиту – еврокредиту ЩО формуються за рахунок ресурсів європейського ринку. їх надають великі комерційні банки терміном на 5–10 років, відсоткову ставку за ними зазвичай не встановлюють на весь термін, а переглядають через кожних 3–6 місяців. Єврокредити й облігації з фіксованою відсотковою ставкою у структурі міжнародного ринку капіталів становлять більше 60%.