Кредитування і контроль - Вовк В.Я. - 6.3. Хеджування відсоткового ризику

Використання такого методу управління відсотковим ризиком, як хеджування, дає змогу повністю або частково нейтралізувати ризик зміни вартості активів чи зобов'язань у майбутньому за допомогою впровадження в обіг похідних фінансових інструментів (строкових угод). Використання строкових угод дає можливість отримати виграш (компенсацію) у випадку фінансової втрати в основній (балансовій) операції. І, навпаки, якщо за основною операцією банк отримає прибуток спекулятивного характеру (в разі сприятливих змін відсоткових ставок), то виконання строкової угоди буде пов'язане з втратами. Тобто хеджування полягає у створенні позабалансової позиції, яка дає змогу компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації відсоткового ризику.

Хеджування (hedge) - це спосіб зниження ризику втрат, зумовлений несприятливим для банків коливанням ринкових цін чи відсоткових ставок.

Суть хеджування полягає в одночасному укладанні банком двох протилежних угод: однієї на продаж коштів, а іншої - на їх купівлю з поставкою у майбутньому. При цьому програш в одній з угод компенсується виграшем в іншій, і таким чином фінансові ризики мінімізуються.

Залежно від масштабів застосування виокремлюють два види хеджування:

- мікрохеджування - хеджування прибутку за окремими активами і зобов'язаннями, або певної комбінації з них. Мікрохеджування використовується для захисту прибутку банку за окремими великими позиціями й угодами;

- макрохеджування - хеджування прибутку в цілому або чистого відсоткового доходу.

У процесі хеджування відсоткового ризику банк укладає строкові фінансові угоди в обсягах і на строки, які дають можливість збалансувати відсоткові активи та зобов'язання. Хеджування відсоткового ризику здійснюється за допомогою таких строкових угод, як форвардні контракти, ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання банку придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни (відсоткової ставки) продажу під час укладання форвардного контракту.

Укладання форвардних контрактів захищає учасників від зміни відсоткових ставок протягом форвардного періоду. Одним з учасників такої угоди є банк, а другим - клієнт, який звернувся до банку з метою отримання кредиту. Форвардні угоди можуть бути укладені й за депозитними операціями, при цьому фіксується відсоткова ставка за депозитом, який буде розміщено в банку на визначену дату в майбутньому.

У разі укладання форвардного контракту будь-яка сторона має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди другої сторони контракту або у випадках, визначених чинним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого форвардного контракту.

Продавець (емітент) форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з другою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Більш дійовим інструментом управління валютним ризиком є строкові контракти, що обертаються на біржі, тобто ф'ючерсні контракти та опціони. Використання цих строкових угод дає банку можливість оперативно відреагувати на відхилення у співвідношеннях відсоткових активів і пасивів та вчасно звільнитися від взятих за контрактом зобов'язань шляхом проведення протилежної за змістом біржової операції.

Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін (відсоткових ставок) на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Використання ф'ючерсних контрактів аналогічне до форвардних, але відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа чітко визначає обсяг операції, строк та відсоткову ставку). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерс може перепродаватися на біржі. Як правило, ф'ючерсні контракти укладаються на короткостроковий період.

Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) кошти на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни (відсоткової ставки) на час укладання такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу коштів на умовах укладеного опціонного контракту. Покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання коштів. Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Опціон, що дає право його власнику на купівлю іноземної валюти, називається колопціоном, а на продаж - пут-опціоном.

Залежно від строків виконання розрізняють "американський" опціон, який може бути виконаний у будь-який момент протягом усього опціонного періоду, та "європейський" опціон, який може бути виконаний тільки на дату завершення опціонного періоду.

Вартість опціону (премія) визначається продавцем і сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний. Опціонна премія (ціна опціону) є покриттям ризику емітента, що виникає під час здійснення опціонної угоди і не підлягає поверненню незалежно від дій покупця. Своєчасна сплата премії - єдине зобов'язання покупця опціону, на відміну від емітента, який має надати чіткі гарантії реалізації права власнику опціону у вигляді застави грошей. На ціну опціону впливають такі фактори:

- ринкова ціна фінансових інструментів;

- час, що залишається до закінчення строку опціону;

- розмір відсоткових ставок, які виплачуються за цими фінансовими інструментами.

Своп (як метод хеджування відсоткового ризику) - це обмін відсотковими платежами, коли одна сторона (кредитор) зобов'язується сплатити другій стороні відсотки, одержані від позичальника за ставкою LIBOR (чи плаваючою) в обмін на зворотну виплату за фіксованою ставкою. Інакше кажучи, своп є операцією тимчасової купівлі з гарантією наступного продажу через певний час відсотків. При використанні своп-угод виграє сторона, яка краще спрогнозує динаміку ставок.

Виокремлюють такі види відсоткових свопів:

1) прості, або "ванільні" (vanilla), свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

2) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

При укладанні угоди своп дата виконання ближчої у часі операції називається датою валютування, а дата виконання віддаленої у часі зворотної операції - датою завершення свопа.

Своп відсоткових ставок - це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів банку до зміни ринкових ставок. Своп також дає змогу досягти збалансованості

строків активів і зобов'язань, а отже, одержати стабільні грошові потоки.

Сутність більшості відсоткових свопів полягає в тому, що позичальник із нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, що її він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп.

Метод хеджування відсоткових ризиків широко використовується банківськими менеджерами в розвинутих країнах. 6 Україні, на жаль, ринок похідних інструментів ще не сформовано. Вітчизняні банки з метою хеджування відсоткового ризику можуть використовувати лише ф'ючерсні контракти та свопи. Найбільш поширеними є операції своп. Використання ф'ючерсів гальмується відсутністю чіткого законодавства щодо регулювання ф'ючерсних операцій.

Тому в сучасних умовах, коли фінансовий ринок далекий від досконалості, а прогнозування відсоткових ставок ускладнене, більш прийнятною для банків є орієнтація на стратегію фіксації спреду, яка знижує відсотковий ризик.